Систематичність як ознаку злочину домашнього насильства можна визначити як вчинення трьох або більше діянь, які пов’язані однаковими або подібними об’єктами, вчиняються в межах однієї й тієї самої форми вини та спрямовані на досягнення загального результату.
Про це зазначила суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Надія Стефанів, повідомляє Судова влада.
За словами судді, якщо домашнє насильство полягає в діянні, яке збігається з ознаками іншого злочину, але потерпілий – спеціальний (йдеться про осіб, зазначених у ст. 3 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), насильство має систематичний характер і максимум санкції за цей інший злочин нижчий чи рівний санкції, передбаченій ст. 126-1 КК України, то кваліфікація відбувається за ст. 126-1 КК України. Наприклад, якщо домашнє насильство полягає в систематичному заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, одному з подружжя, то вчинене потребує кваліфікації за ст. 126-1 КК України.
Крім того, в тому випадку, коли потерпілий – спеціальний, але немає ознаки систематичності, то кваліфікація відбувається за відповідною статтею КК України та застосовуються обставини, які обтяжують покарання (п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України). Наприклад, діяння кваліфікуються за ч. 1 ст. 125 КК України та визнається наявність обставини, передбаченої п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України. Якщо домашнє насильство вчиняється щодо спеціального потерпілого в присутності дитини, то враховується і п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України.
У ситуації, коли ст. 126-1 КК України (за наявності ознак діяння, передбаченого в цій статті) не охоплюються інші злочини, що становлять зміст насильства, і вони потребують додаткової кваліфікації за іншими статтями, то, відповідно, кваліфікація відбуватиметься за сукупністю ст. 126-1 КК України та інших статей Кодексу, що передбачають відповідальність за ці злочини (наприклад, ст. 126-1 КК України та ч. 1 ст. 122 КК України).
Якщо ж спеціальний потерпілий передбачений як кваліфікуюча ознака певного складу злочину, то кваліфікація відбувається за тією частиною статті, в якій передбачена ця ознака. Наприклад, у ч. 2 ст. 152 КК України «Зґвалтування» в оновленій редакції йдеться про зґвалтування, вчинене щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. У цьому разі зазначати в обвинувальному акті про обтяжуючу обставину, передбачену п. 6-1 ч. 1 ст. 67 КК України, не потрібно, оскільки це буде неправильно з точки зору кримінально-правової кваліфікації.
До речі, наголосила спікерка, застосування норми, зокрема, про зазначену вище обставину, яка обтяжує покарання, є проблемним. Дуже часто в обвинувальному акті (наприклад, за обвинуваченням особи у вчинені злочинів, передбачених ст. 115 чи 121 КК України) така обставина не зазначається, хоча за встановленими органом досудового розслідування фактичними обставинами провадження очевидно, що це злочин, пов’язаний з домашнім насильством. Тому з огляду на те, що обтяжуючі обставини не зазначені в обвинувальному акті, згідно з КПК України судді позбавлені можливості вказувати на таку обставину в судовому рішенні.