Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
законного представника ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
у режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
засудженого ОСОБА_12 ,
представника служби у справах
дітей Звенигородської
райдержадміністрації ОСОБА_13 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 та законного представника ОСОБА_5 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2019 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2021року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013250140000360 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі КК),
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Звенигородки Черкаської області та жительки цього АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця АДРЕСА_3 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.289, ч.1 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2019року визнано винуватими та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_6 за п. 12 ч. 2 ст.115 КК на строк 12 років з конфіскацією всього майна; ч.2 ст. 289 КК на строк 8 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст.70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання увиді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна;
ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК і призначено їй покарання із застосуванням п. 5 ч. 3 ст. 102 зазначеного Кодексу у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна.
Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_12 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 за обставин, які детально наведені у вироку, діючи за попередньою змовою групою осіб,вчинили умисне вбивство ОСОБА_14 .
Так, наприкінці березня 2013 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_12 з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на протиправне позбавлення життя ОСОБА_14 , розробили чіткий план дій та розподілили ролі кожного у вчиненні злочину.
16 квітня 2013 року приблизно о 18:00 ОСОБА_7 відповідно до заздалегідь узгодженого розподілу ролей, під приводом вступу в статевий зв`язок, шляхом обману запросила ОСОБА_14 до дачного будинку АДРЕСА_4 , де в приміщенні літньої душової кабіни ховались ОСОБА_6 та ОСОБА_12 . У процесі ігор сексуального характеру ОСОБА_7 прив`язала до крісла ОСОБА_14 , чим позбавила його можливості захищатися і чинити опір, а також наділа йому на голову наволочку. Після цього відчинила двері будинку і подала своїм спільникам умовний сигнал, а саме активувала музичну композицію на мобільному телефоні. Почувши вказаний сигнал, ОСОБА_6 , тримаючи дерев`яну битку, та ОСОБА_12 металеву кувалду, пройшли в приміщення будинку, підійшли до зв`язаного ОСОБА_14 , якому ОСОБА_6 завдав одного удару по голові дерев`яною биткою, а ОСОБА_12 приблизно три удари металевою кувалдою в голову, внаслідок чого потерпілий втратив свідомість і впав на підлогу. Потім ОСОБА_12 , побачивши, що ОСОБА_14 ворушиться і намагається підвестись, маючи на меті довести до кінця свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого, металевою кувалдою вдарив останнього приблизно три рази у грудну клітку та голову, в результаті чого ОСОБА_14 припинив рухатись та подавати ознаки життя. Далі ОСОБА_12 вийшов з дачного будинку і поставив до відома своїх спільників про те, що він добив ОСОБА_14 . Після цього ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , реально усвідомлюючи, що вони виконали всі необхідні і можливі дії, спрямовані на умисне вбивство ОСОБА_14 , вважаючи його мертвим, маючи на меті швидко зникнути з місця вчинення злочину, на автомобілі потерпілого поїхали до м.Звенигородки. Дорогою ОСОБА_12 , усвідомивши, що в разі виявлення сторонніми особами трупа ОСОБА_14 вони будуть викриті, запропонував повернутись на місце вчинення злочину та заховати труп з метою знищення слідів злочину та уникнення кримінальної відповідальності, на що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , погодились. В цей час ОСОБА_12 не впорався з керуванням транспортним засобом і потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді рани підборіддя. Далі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 у мобільному режимі викликали таксі, на якому доїхали до м. Ватутіне, де ОСОБА_6 , реально усвідомлюючи, що він виконав усі дії, які вважав необхідними для протиправного позбавлення життя ОСОБА_14 , і вважаючи останнього мертвим, вийшов із салону автомобіля та пішов додому, а інші двоє повернулись до дачного будинку, де ОСОБА_12 , побачивши, що потерпілий подає ознаки життя, з метою довести свій злочинний умисел до кінця, металевою кувалдою умисно завдав останньому приблизно три удари по голові. Далі ОСОБА_12 та ОСОБА_7 зметою приховання знаряддя злочину викинули кувалду в лісі, а речі ОСОБА_14 на смітник.
Внаслідок таких дій спільників потерпілий ОСОБА_14 помер на місці.
Крім того, 16 квітня 2013 року, приблизно о 20:00 ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_12 , маючи спільний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, попередньо заволодівши автомобільним ключем від замка запалювання цього автомобіля, умисно, з корисливих спонукань, незаконно заволоділи належним ОСОБА_14 автомобілем «Volkswagen Passat В-6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), чим спричинили потерпілому матеріальної шкоди на суму 152 510 грн.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2021 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 .
Пом`якшив ОСОБА_12 покарання, призначене за ч. 1 ст. 185 КК, у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Виключив з вироку місцевого суду рішення про призначення ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Апеляційний суд постановив уважати засудженимидо покарання: ОСОБА_6 за п.12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років, ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст.70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання увиді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна;
ОСОБА_7 за п.12 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням п. 5 ч. 3 ст. 102 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 13 років;
ОСОБА_12 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років, ч. 2 ст.289 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, ч.1 ст. 185 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_12 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком (Ватутінського міського суду Черкаської області від 20 грудня 2012 року) й остаточно ОСОБА_12 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією всього майна. На підставі ч. 5 ст.72 КК період попереднього ув`язнення з 19 квітня 2013 року до 20 липня 2018 року та з 10жовтня 2019 року по 19 квітня 2021 року зараховано ОСОБА_12 у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та заперечення інших учасників провадження
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів захисника зводиться до посилань про порушення права ОСОБА_6 на захист, покладення в основу винуватості останнього недопустимих доказів та недотримання апеляційним судом вимог статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Щодо порушення права на захист ОСОБА_9 зазначає, що судові засідання від 01 вересня та 30 листопада 2015 року були проведені без захисника, тоді як участь останнього в цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, а також що повний текст ухвали апеляційного суду не вручався його підзахисному, що позбавило останнього ознайомитися з мотивами постановленого судового рішення та оскаржити його.
Також, звертає увагу про незабезпечення судами участі в судових засіданнях законного представника ОСОБА_7 ОСОБА_5 .
У частині недопустимості доказів, покладених в основу винуватості його підзахисного ОСОБА_9 , указує на те, що такі докази були зібрані слідчими, які не мали повноважень здійснювати досудове розслідування, оскільки в матеріалах справи відсутні процесуальні рішення, які б підтверджували повноваження слідчих на початок і здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні тастороні захисту такі рішення, в порядку ст.290 КПК, не відкривались. При цьому, за міркуваннями захисника, долучена прокурором під час апеляційного перегляду копія постанови про створення групи слідчих є неналежною, оскільки унеможливлює перевірку на предмет її достовірності та всупереч ч. 11 ст. 290 КПК стороні захисту не надавалась, що, на його думку, виключає можливість посилання на неї при прийнятті рішення.
Також, захисник вважає недопустимим як доказ протокол огляду дорожньо-транспортної пригоди від 17 квітня 2013 року, з підстав того, що під час проведення цієї слідчої дії ні власник автомобіля, ні будь-хто з його володільців залучений не був та не надавав дозвіл на проникнення до автомобіля, а слідчий після його проведення не звертався до слідчого судді для отримання дозволу на обшук автомобіля. Вказане, за твердженням захисника, свідчить про недопустимість результатів огляду та вилучених під час його проведення слідів та предметів.
Крім того, протокол огляду та затримання транспортного засобу від 17 квітня 2013року складений неуповноваженою особою, оскільки відсутнє доручення слідчого на проведення цієї слідчої дії ІДПС ОСОБА_15 .
Також, на думку ОСОБА_9 , вилучені під час проведення огляду автомобіля від 18 квітня 2013 року сліди здобуті з порушенням норм КПК, тому, що на місці зберігання автомобіль не був опечатаний, а слідчий, як до його проникнення так і після, не звернувся з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Недопустимим доказом, на думку захисника, є і висновок судово-медичного експерта від 08 жовтня 2013 року № 54/78, оскільки під час проведення цієї експертизи був використаний протокол слідчого експерименту, який складений слідчим, який не мав повноважень на проведення цієї слідчої дії у кримінальному провадженні.
Зазначає про те, що суди, оцінюючи як доказ протокол огляду місця події від 19квітня 2013 року, не звернули уваги на те, що в заяві ОСОБА_12 надає дозвіл на проведення огляду дачної ділянки в районі озера «Голубе». Разом з тим матеріали кримінального провадження не містять будь-яких документів, які б надавали засудженому право на володіння або користування цією ділянкою. Також відсутня ухвала слідчого судді, яка б давала право на проникнення до вказаного житла. Крім того, суди не зважили і на те, що дозвіл на огляд володіння був наданий слідчому ОСОБА_16 , а провів цю слідчу дію слідчий ОСОБА_17 .
Вказує про недопустимість висновку експерта від 19 квітня 2013 року № 54 через те, що згідно з наявним у матеріалах справи листом, труп ОСОБА_14 до моргу був доставлений на підставі направлення від 19 квітня 2013 року, складеного слідчим ОСОБА_18 , яке до матеріалів кримінального провадження не долучене. Наголошує, що експерт під час судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_14 вилучив відповідні матеріали без відповідного на те доручення уповноваженої особи, а складені за результатами досліджень цих матеріалів акт судово-медичного дослідження трупа та акт судово-токсикологічного дослідження крові трупа потерпілого ОСОБА_14 , не долучено до матеріалів кримінального провадження та не відкрито стороні захисту.
Також захисник зазначає, що у висновку експерта № 90 міститься посилання про те, що експерту надані в конвертах зрізи нігтів трупа ОСОБА_14 , відібрані під час огляду місця події від 19 квітня 2013 року в с. Багачівка Звенигородського району, однак протокол вказаної слідчої дії до матеріалів кримінального провадження не долучався і стороні захисту не відкривався.
З цих же підстав, захисник ставить під сумнів висновок експерта від 15 серпня 2013року № 1/603 та висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, оскільки при їх проведенні використовувались речові докази, які мають невідоме походження.
Крім того, зазначає, що під час призначення судово-імунологічної експертизи слідчий указав про факт вилучення подушок безпеки на автодорозі, однак відповідно до протоколу огляду ДТП від 17 квітня 2013 року вказані предмети не вилучались.
Також, вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні процесуальні рішення про відібрання у ОСОБА_6 зразків крові та слідів пальців рук, що виключає допустимість складених за результатом їх дослідження висновків експерта, зокрема, судової дактилоскопічної експертизи від 08 жовтня 2013 року № 1/985.
Стверджує, що в протоколах про надання доступу до матеріалів досудового розслідування відсутні дані щодо надання його підзахисному доступу для ознайомлення з речовими доказами, а також відсутні відомості про застосування технічних засобів, які б підтверджували факт його ознайомлення з відеоматеріалами отриманими під час досудового розслідування.
Як вважає ОСОБА_9 , апеляційний суд безпідставно призначив експертизу щодо дослідження показань ОСОБА_12 , не допитавши останнього в судовому засіданні та використавши інформацію з матеріалів кримінального провадження без їх дослідження в межах апеляційного розгляду.
Також, на думку захисника, апеляційний суд не розглянув доводів наведених в його апеляційній скарзі, належним чином не перевірив їх, мотивованих і обґрунтованих відповідей на їх спростування у своєму рішенні не навів, внаслідок чого постановив ухвалу з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Законний представник засудженої ОСОБА_7 ОСОБА_5 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просить змінити постановлені щодо засудженої судові рішення, перекваліфікувати її дії з п.12 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 396 КК, закрити кримінальне провадження щодо неї на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності та ухвалити щодо ОСОБА_7 в частині обвинувачення за п. 12 ч. 2 ст.115 КК виправдувальний вирок.
Вказує, що докази, покладені в основу обвинувачення ОСОБА_7 , не підтверджують її винуватості, а деякі з них суперечать вимогам КПК, оскільки складені особами, які не мали повноважень на проведення слідчих дій. Зокрема, на її думку, такими доказами є протоколи огляду місця події та проведення слідчого експерименту від 19квітня 2013 року за участі ОСОБА_12 .
Крім того, зазначає, що суди не звернули уваги на те, що обвинувальний акт складено формально, всупереч ст. 291 КПК він не містить викладу фактичних обставин вчинення інкримінованого засудженим кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення кожному засудженому.
За твердженням ОСОБА_5 , під час надання доступу до матеріалів досудового розслідування засудженій не було надано доступу до магнітних носіїв інформації, що є порушенням ч. 2 ст. 290 КПК.
На думку законного представника, суди не звернули уваги на те, що в рішенні місцевого суду вказано два різні місця вчинення злочину.
Також зазначає, що досудове розслідування проведено неуповноваженими особами, оскільки кримінальне провадження щодо неповнолітньої ОСОБА_7 здійснено не спеціально уповноваженими керівниками органу досудового розслідування на здійснення досудового розслідування щодо неповнолітніх.
Стверджує, що місцевий суд порушив вимоги ст. 103 КК, не допитав законного представника, вихователів та інших осіб, які б зазначили про умови життя ОСОБА_7 , вплив ОСОБА_14 , особливості особи засудженої, її емоційний та психологічний стан, через що призначив суворе покарання засудженій, без врахування її виховання та тривалого сексуального насильства, якого вона зазнала в неповнолітньому віці.
ОСОБА_5 вказує, що у ОСОБА_7 був відсутній умисел на позбавлення життя потерпілого і в її діях наявні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 КК та ч. 1 ст. 396 КК.
Захисник ОСОБА_10 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Як указує захисник, винуватість його підзахисної підтверджується одним і тим же масивом матеріалів, що і інших засуджених, незважаючи на їх різний об`єм.
Стверджує, що не здобуто достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .
Зазначає про відсутність у підзахисної умислу на позбавлення життя потерпілого. На думку захисника, у її діях є ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.146 КК та ч. 1 ст. 396 КК.
Вважає, що наявні в матеріалах кримінального провадження процесуальні документи щодо призначення слідчих, оперативних уповноважених не містять даних про спеціальне уповноваження їх на здійснення досудового розслідування стосовно неповнолітніх, що свідчить про порушення права на захист ОСОБА_7 .
Також захисник указує, що суди попередніх інстанцій не забезпечили участі законного представника засудженої.
За його твердженням, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки належним чином не розглянув доводів його апеляційної скарги, вмотивованих відповідей на них не дав та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.
У письмових запереченнях на касаційні скарги захисників та законного представника прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просить залишити їх без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та законний представник ОСОБА_5 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_19 , надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційних скарг захисників та законного представника, просила постановлені щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 судові рішення залишити без зміни.
Представник служби у справа дітей Звенигородської райдержадміністрації ОСОБА_13 при розгляді касаційних скарг захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і законного представника ОСОБА_5 покладається на розсуд суду.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновків, що подана захисником ОСОБА_9 касаційна скарга не підлягає задоволенню, а касаційні скарги захисника ОСОБА_10 та законного представника ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, зазначених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Аргументи захисників і представника потерпілої, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин із висуванням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
За результатами перевірки судових рішень не з`ясовано обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 289 КК, та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч. 2 ст. 115 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.370, п. 2 ч. 3 ст.374 КПКвказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зіст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
ОСОБА_12 , який визнав повністю винуватість та пояснив, що вони зі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , попередньо домовившись про вбивство ОСОБА_14 , приїхали до дачного будинку, який належить батькам ОСОБА_12 . ОСОБА_7 , зустрівши потерпілого, разом із ним зайшла в будинок, а він зі ОСОБА_6 очікували від неї сигналу. Коли ОСОБА_7 включила музику на телефоні та відкрила двері, вони зайшли в кімнату і побачили на кріслі зв`язаного потерпілого. ОСОБА_6 макогоном завдав удару першим, а він другим, б`ючи два чи три рази кувалдою, від чого ОСОБА_14 утратив свідомість. Вони зібрали речі потерпілого, гроші, ключі від машини і вийшли на вулицю. Повернувшись через кілька хвилин до будинку, він завдав ще кілька ударів потерпілому, від яких той сповз із крісла і почав важко дихати. Узявши машину ОСОБА_14 , всі разом поїхали до м. Ватутіного. Автомобіль, яким він керував, під час виконання маневру злетів із дороги, і неможливо було відновити його рух. Вони викликали таксі і добрались на ньому до м. Ватутіного. ОСОБА_6 вийшов із таксі і пішов до дядька, а вони з ОСОБА_7 повернулися на дачу. Потерпілий не подавав ознак життя, тому, закривши будинок вони пішли до готельного комплексу, де відпочивали. Зранку до ОСОБА_7 зателефонувала ОСОБА_20 і повідомила, що зник ОСОБА_14 . Разом з ОСОБА_7 вони пішли до магазину, де купили ганчірки і мийні засоби, щоб прибрати сліди злочину, а тіло винесли і закопали в лісі;
ОСОБА_6 , який не визнав винуватості та вказав, що коли вони втрьох приїхали до дачного будинку, щоб зустрітися з потерпілим, він із ОСОБА_12 заховався, а ОСОБА_7 , зустрівши ОСОБА_14 , пішла з ним до будинку. Коли остання подала сигнал, включивши музику на телефоні, ОСОБА_12 зайшов до будинку, а він сів у бесідці при вході до будинку. Згодом вийшла ОСОБА_7 , а за нею ОСОБА_12 . Останній сказав, що побив потерпілого і йому потрібна медична допомога. Вони всі разом сіли в машину і поїхали, однак попали в ДТП, тому викликали таксі. Він поїхав зустрітися з дядьком;
ОСОБА_7 , яка винуватість не визнала та пояснила, що просила в ОСОБА_12 , щоб той поговорив із ОСОБА_14 , на що він погодився. Потерпілий приїхав на дачу, і вона зайшла з ним до будинку. Коли він почав до неї приставати, прив`язала його до стільця, щоб ОСОБА_12 міг поговорити з ним, сама пішла на кухню. ОСОБА_12 зайшов до будинку, а вона, злякавшись, вийшла на вулицю, де за столиком сидів ОСОБА_6 . Чула, як у будинку кричали ОСОБА_12 і потерпілий. ОСОБА_12 вийшов, та запропонував відвезти потерпілого до лікарні, бо вдарив його. Вона запропонувала привезти знайомого медика. Їдучи машиною, вони потрапили в аварію, після якої вона нічого не пам`ятає;
свідка ОСОБА_21 , який пояснив, що товаришує з ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . У кінці лютого чи на початку березня, під час відпочинку ОСОБА_12 почав розмову про те, що остання може отримати гроші у спадок через смерть її діда ОСОБА_14 . Якось йому зателефонував ОСОБА_6 і повідомив, що заплановане вони виконали і ОСОБА_12 затримали працівники поліції, а він планує тікати, а тому зателефонував йому, щоб попрощатися. Інші обставини стали йому відомі від ОСОБА_7 , з якою він переписувався у соціальній мережі. Не пригадує, хто саме чи ОСОБА_12 чи ОСОБА_7 говорили йому, що наступного дня після вчиненого злочину ховали сліди;
свідка ОСОБА_22 , яка вказала, що, коли сина затримали, до них додому приходили ОСОБА_7 зі ОСОБА_6 та запитували її, які саме показання давав її син, оскільки хотіли теж дати аналогічні показання.
А також суд узяв до уваги письмові докази:
протоколи слідчих дій, а саме: огляду місця ДТП від 17 квітня 2013 року зі схемою та фототаблицями; огляду транспортного засобу від 18 квітня 2013 року зфототаблицею, відповідно до якого з автомобіля «Volkswagen Passat В-6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) вилучено 12 слідів капілярних візерунків, гребінець, дев`ять мікронакладень, аркуш паперу з речовиною бурого кольору, зріз тканини з речовиною бурого кольору, змиви речовини бурого кольору, аркуш паперу з кулькою, дві автомобільні подушки безпеки захисту; огляду місця події від 19 квітня 2013 року з фототаблицями за участю ОСОБА_12 , згідно з яким оглянуто будинок АДРЕСА_5 , та вилучено сліди пальців рук і нашарування рідини бурого кольору; слідчого експерименту від 19 квітня 2013 року з фототаблицями за участю ОСОБА_12 та диском, на якому зафіксовано слідчу дію, відповідно до якої виявлено і направлено на дослідження труп ОСОБА_14 ; огляду речей від 20травня 2013 року з фототаблицею, згідно з яким у присутності понятих та за допомогою цифрової камери «НТС» оглянуто речі вилучені під час огляду місця події та транспортного засобу;
висновки експертів: від 19 квітня 2013 року № 54, згідно з яким причиною смерті потерпілого ОСОБА_14 є черепно-мозкова травма у виді переломів кісток основи та склепіння черепа, крововиливу під м`які мозкові оболонки головного мозку та мозочка, забій головного мозку; від 19 квітня 2013 року № 72, відповідно до якого на тілі ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження, які належать до легких і утворилися за 34 доби до обстеження;
судово-цитологічних експертиз від 05 липня 2013 року № 89 із таблицею, згідно з якою виявлені на поверхні цеберка сліди крові, можуть походити від потерпілого, домішки крові не виключаються від ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , №90 з таблицею, відповідно до якої виявлені сліди крові в піднігтьовому вмісті рук ОСОБА_14 , домішки крові не виключаються від ОСОБА_12 та ОСОБА_7 ; судово-імунологічної експертизи від 09 липня 2013 року № 150 з таблицею, згідно з якою, сліди крові на марлевих тампонах виявлені на вирізці з ковдри та вилучені під час огляду місця події, можуть походити від потерпілого, домішки крові не виключаються від ОСОБА_12 і ОСОБА_7 ;
акти амбулаторних судово-психіатричних експертиз від 18 вересня 2013 року №414 щодо ОСОБА_6 та від 19 червня 2013 року № 266 стосовно ОСОБА_7 , відповідно до яких ці особи в період часу, коли було скоєно інкриміновані їм дії будь-якого хронічного психічного захворювання, недоумства, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки не виявляли і не виявляють, здатні усвідомлювати власні дії та керувати ними.
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував їх дії за п.12ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст.289КК та за п. 12 ч.2 ст. 115 КК відповідно.
Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи захисників і представника потерпілої про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.
Апеляційний суд перевірив ці висновки в частині доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, визнав їх обґрунтованими і належним чином умотивованими.
Крім того, під час апеляційного розгляду у зв`язку з відмовою ОСОБА_12 від визнавальних та викривальних показань, наданих ним у ході досудового розслідування і судового розгляду, щодо вчинення за попередньою змовою зі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, за клопотанням прокурора апеляційний суд призначив судово-психологічну експертизу. Висновки зазначеної експертизи суд, діючи в межах своїх повноважень, безпосередньо дослідив і поклав в основу перевірки достовірності показань ОСОБА_12 , позицію якого розцінив як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та пом`якшення покарання для ОСОБА_12 .
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засуджених, а доводи у касаційних скаргах вважає неспроможними з огляду на таке.
Щодо доводів касаційної скарги законного представника ОСОБА_5 про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК
Відповідно до ч. 5 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, у тому числі, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Всупереч твердженням законного представника, указані вимоги закону стороною обвинувачення було дотримано.
Так, в обвинувальному акті зазначено формулювання обвинувачення, яке прокурор вважав установленим кожному обвинуваченому, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, форма вини і мотиви вчинення злочину, а також диспозиція статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувались ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 .
Як установлено в ході перевірки матеріалів кримінального провадження, клопотань про визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам ст.291 КПК, сторона захисту не заявляла, а навпаки в підготовчому судовому засіданні не заперечувала стосовно призначення справи до судового розгляду, що підтверджується журналом судового засідання місцевого суду від 20 серпня 2015року та відповідною ухвалою цього суду про призначення справи за обвинуваченням ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до судового розгляду.
На цих підставах Верховний Суд вважає, що зазначені доводи законного представника не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Щодо доводів касаційних скарг про здійснення досудового розслідування слідчими, які не мали на це повноважень, та відповідно про недопустимість зібраних у справі доказів
Згідно з положеннями статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні обвинувального судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє додержання, передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. При цьому в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень услідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво ним.
За змістом статей 37, 38, 39 КПК прокурори й слідчі у кримінальному провадженні визначаються керівником органу прокуратури та органу досудового розслідування відповідно.
Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст.214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою особою.
З матеріалів кримінального провадження видно, що на спростування доводів захисника ОСОБА_9 про здійснення досудового розслідування щодо його підзахисного неуповноваженими особами прокурор в судовому засіданні 09вересня 2020 року надав суду апеляційної інстанції копію постанови про створення слідчої групи від 19квітня 2013 року у кримінальному провадженні №12013250140000360, до якої входили, зокрема: старший слідчий відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи СУ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_16 , начальник СВ Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_18 , старший слідчий Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_17 , слідчий Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області ОСОБА_23 , яку було приєднано до матеріалів справи.
Вказану копію постанови апеляційний суд визнав належним документом, що підтверджує повноваження зазначених у ній слідчих на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Суд погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №473/1818/19. Заначив, що, оскільки процесуальне рішення про призначення чи зміну слідчих (групи слідчих) не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК, адже не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб, питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов може бути предметом перевірки апеляційного суду.
Така позиція узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17), за яким процесуальні документи про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, котрі здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не вважає, що долучена апеляційним судом копія постанови про створення групи слідчих є неналежним документом і не підтверджує повноваження слідчих здійснювати досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні.
Не є прийнятною і вказівка захисника на те, що ця копія постанови унеможливлює її перевірку на предмет достовірності та всупереч ч. 11 ст.290 КПК не була надана стороні захисту, що, на його думку, виключає можливість посилання на неї в ході прийняття рішень.
Верховний Суд зважає на те, що апеляційний суд дослідив надану прокурором копію зазначеної постанови про створення групи слідчих, озвучив її зміст у судовому засіданні і вислухав, зокрема, думку захисника щодо цього документа, який, до речі, не заперечував щодо долучення його до матеріалів справи.
Таким чином, підстав вважати, що сторона захисту не була ознайомлена зі змістом постанови або іншим чином позбавлена можливості висловлювати свої аргументи щодо цього документа чи його змісту, Верховний Суд не знаходить.
Той факт, що зазначений документ є копією, а не оригіналом, не ставить під сумнів достовірність викладеної в ній інформації, оскільки, як правильно відмітив суд апеляційної інстанції, його надав прокурору заступник начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області і документ був завірений відбитком мокрої печатки відповідного органу.
Захисник ОСОБА_9 також заперечує допустимість доказів із підстав того, що ця постанова про створення групи слідчих не була відкрита стороні захисту на стадії закінчення досудового розслідування і надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Разом з тим у касаційній скарзі захисник не вказує, який вплив має невідкриття вищевказаної постанови в порядку ст. 290 КПК на оскаржені судові рішення з огляду на те, що цей процесуальний документ був наданий стороною обвинувачення на стадії апеляційного розгляду і сторона захисту мала можливість реалізувати принцип змагальності та висловити свою позицію щодо доведеності порушень, якщо вони мали місце.
На думку Верховного Суду, невідкриття цієї постанови стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК, з урахуванням вищевказаної релевантної практики Суду, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспектіст. 412 цього Кодексу та автоматично не зумовлює визнання доказів недопустимими.
Суд також відхиляє твердження захисника ОСОБА_9 про відсутність у слідчого ОСОБА_17 повноважень на початок досудового розслідування, адже слідчий, отримавши відомості про кримінальне правопорушення, вніс їх до ЄРДР на виконання положень ст. 214 КПК.
Приписи ст. 39 КПК, на які посилається захисник, регулюють питання призначення слідчого для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні саме після початку такого розслідування, тобто після внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, суд касаційної інстанції не знаходить підстав вважати, що слідчий ОСОБА_17 , який надалі був включений до складу групи слідчих, не мав повноважень вносити відомості до ЄРДР і починати досудове розслідування.
Відхиляє колегія суддів і доводи сторони захисту ОСОБА_7 про здійснення досудового розслідування стосовно останньої не спеціально уповноваженими слідчими на проведення розслідування щодо неповнолітніх, оскільки у матеріалах кримінального провадження не міститься даних про те, що вони не були уповноважені проводити таке досудове розслідування. Водночас наведені в касаційній скарзі доводи скаржників є неаргументованими та нічим не підтверджені.
Також указане питання не було порушено стороною захисту в судах попередніх інстанцій, які у межах своїх повноважень вправі були встановити відповідні обставини, а тому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості перевірити зазначені твердження касаторів.
Долучена в апеляційному суді копія постанови про створення слідчої групи від 19квітня 2013 року є достатнім документом, який підтверджує повноваження визначених у ній слідчих здійснювати досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні, а надання її під час апеляційного розгляду не вплинуло на права і обов`язки сторони захисту і жодним чином не завадило судам розглянути кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, за наслідками чого постановити законні та обґрунтовані судові рішення.
Із цих підстав Верховний Суд відхиляє вищенаведені доводи скаржників.
Щодо доводів захисника ОСОБА_9 про недопустимість протоколів огляду ДТП, огляду та затримання транспортного засобу від 17 квітня 2013 року, а також огляду транспортного засобу від 18 квітня 2013 року
За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що після отримання правоохоронними органами інформації про виявлення на автодорозі Звенигородка Ватутіне у напрямку м.Ватутіного автомобіля «Volkswagen Passat В-6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) зі слідами механічного пошкодження, слідчий ОСОБА_17 виїхав на місце ДТП, здійснив його огляд, за результатом чого склав протокол від 17 квітня 2013року.
Після складання протоколу огляду місця ДТП від 17квітня 2013 року ІДПС ОСОБА_15 склав протокол огляду та затримання транспорту від 17 квітня 2013року, за яким виявлений автомобіль «Volkswagen Passat В-6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), був поміщений на майданчик тимчасового утримання Звенигородського РВ УМВС Черкаської області.
Наступного дня слідчий повторно оглянув вищевказаний автомобіль на майданчику тимчасового утримання Звенигородського РВ УМВС Черкаської області і склав протокол огляду транспортного засобу від 18 квітня 2013 року.
Захисник зазначає про недопустимість вищевказаних протоколів через незаконне проникнення слідчим до автомобіля, тобто без дозволу власника, або отримання дозволу слідчого судді після проведення таких оглядів.
Верховний Суд не може погодитись із цими твердженнями захисника.
За статтею 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім як у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім як у випадках, установлених ч. 3 цієї статті.
Наведені гарантії щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи спрямовані на реалізацію захисту прав особи від зловживань правоохоронних органів, які здійснюють проникнення.
Разом з цим вказані гарантії забезпечують насамперед дотримання прав саме володільця/користувача вказаним житлом чи майном, а не третіх осіб, які до вказаного житла чи майна не мають ніякого відношення.
Сторона захисту не навела жодних доводів на обґрунтування того, як проведення слідчим огляду місця ДТП 17 квітня 2013 року, а також огляду транспортного засобу 18 квітня 2013 року вплинуло на права його підзахисного на недоторканість житла чи іншого володіння.
При цьому Верховний Суд бере до уваги те, що потерпіла (дружина загиблого) ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду не скаржилась на порушення її прав у цьому аспекті.
Що стосується посилань захисника на те, що протокол огляду та затримання транспорту від 17 квітня 2013року складений неуповноваженою особою, оскільки відсутнє доручення слідчого на проведення цієї слідчої дії ІДПС ОСОБА_15 , то Суд зазначає таке.
Верховний Суд бере до уваги те, що 17 квітня 2013 року працівники правоохоронного органу прибули на місце події за фактом виявлення автомобіля зі слідами механічного пошкодження і слідчий до внесення відомостей до ЄРДР, тобто до початку досудового розслідування, здійснив огляд місця ДТП як невідкладну слідчу дію. Оскільки на місці був виявлений автомобіль, який мав механічні пошкодження, що вказували на його участь у ДТП, працівники міліції після проведення огляду вчинили дії спрямовані на збереження автомобіля, а також установлення обставин цього ДТП та можливих осіб, причетних до нього, у зв`язку з чим склали протокол огляду і затримання транспорту від 17 квітня 2013 року, а виявлений пошкоджений автомобіль направили на майданчик тимчасового утримання Звенигородського РВ УМВС Черкаської області.
Оскільки зазначені дії були проведені до внесення відомостей до ЄРДР, тобто не в межах досудового розслідування кримінального провадження, вказане не зумовлювало надання слідчим працівнику ІДПС ОСОБА_15 доручення в порядку статей 40, 41 КПК, а останній діяв відповідно до положень ст. 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Твердження ОСОБА_9 про те, що вилучені під час огляду автомобіля 18квітня 2013 року сліди здобуто з порушенням норм КПК, оскільки на місці зберігання автомобіль не був опечатаний, Верховний Суд, за обставин цього кримінального провадження, не вважає такими, що вказують на недопустимість цього протоколу.
Як було зазначено вище, автомобіль «Volkswagen Passat В-6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) був поміщений на майданчик тимчасового утримання Звенигородського РВ УМВС Черкаської області, оскільки був пошкодженим внаслідок ДТП, тобто на час його затримання правоохоронні органи не мали інформації про можливе вбивство ОСОБА_14 і не здійснювали розслідування за цим фактом.
18 квітня 2013 року у зв`язку з надходженням заяви потерпілої ОСОБА_24 про зникнення її чоловіка ОСОБА_14 на автомобілі «Volkswagen Passat В-6» (державний номерний знак НОМЕР_1 ),слідчий у період з 09:55 до 12:25 здійснив більш детальний огляд автомобіля, розміщеного на майданчику Звенигородського РВ УМВС, вже не за фактом ДТП, а з метою виявлення і фіксації слідів за фактом зникнення потерпілого. Надалі слідчий вніс відомості до ЄРДР за заявою потерпілої про зникнення її чоловіка ОСОБА_14 за попередньою кваліфікацією ч. 1 ст. 115 КК.
Верховний Суд зважає на те, що на час проведення цього огляду правоохоронні органи не володіли інформацією про те, що ОСОБА_14 вбитий, як і про можливу причетність будь-яких осіб, зокрема ОСОБА_6 , до його вбивства, а тому підстав вважати, що якісь особи проникали до цього автомобіля з метою фальсифікації доказів, які б указували на причетність ОСОБА_6 до вбивства потерпілого, касаційний суд не знаходить і матеріали справи таких не містять.
На цих підставах Верховний Суд відхиляє такі доводи захисту.
Щодо тверджень авторів касаційних скарг про неналежність і недопустимість протоколу огляду місця події від 19 квітня 2013 року
За матеріалами кримінального провадження, 19 квітня 2013 року під час досудового розслідування ОСОБА_12 розповів про обставини вбивства ОСОБА_14 і надав свою згоду показати ці обставини на місці вчинення злочину. Після цього, він, його захисник ОСОБА_25 , слідчий, поняті, спеціалісти та експерт виїхали на вказане ОСОБА_12 місце, до дачного будинку в кооперативі «Дружба». Під час слідчого експерименту засуджений розповів про обставини вбивства ОСОБА_14 , що сталося в будинку АДРЕСА_5 вказаного кооперативу. Після цього він надав дозвіл слідчому ОСОБА_16 , який проводив слідчий експеримент, на огляд будинку, зазначивши в заяві, що надає дозвіл на проведення слідчих дій на його дачній ділянці, розташованій у районі озера Голубого. Отримавши зазначений дозвіл, слідчий ОСОБА_17 , який входив до складу групи слідчих, провів огляд зазначеного будинку, за результатом чого склав протокол від 19 квітня 2013 року.
Захисник заперечує допустимість указаного протоколу огляду місця події, оскільки огляд проведений не в тому місці, що зазначено в заяві ОСОБА_12 , якою він надавав дозвіл на його проведення. При цьому в матеріалах кримінального провадження немає будь-яких документів, які підтверджували право засудженого на володіння або користування ділянкою, де проводився огляд, відсутня й ухвала слідчого судді, яка б давала право на проникнення до вказаного житла, а саму слідчу дію провів слідчий ОСОБА_17 , тоді як дозвіл на огляд володіння був наданий слідчому ОСОБА_16 .
Верховний Суд не погоджується з такими твердженнями захисника.
Той факт, що в заяві ОСОБА_12 вказує про надання дозволу на огляд і проведення слідчих дій на території дачної ділянки в районі озера Голубого, а огляд здійснено у дачному кооперативі «Дружба», не свідчить, що ОСОБА_12 надав дозвіл на огляд не в тому місці, де він був проведений, оскільки зазначений кооператив розташований біля озера Голубого, про що вказав засуджений під час слідчого експерименту, зазначивши, що точного найменування адреси розташування він не знає.
При цьому сам ОСОБА_12 під час зазначеного слідчого експерименту, розповівши про обставини вбивства потерпілого, показав працівникам міліції, де відбувалось це вбивство, указавши на дачний будинок, який, як установили працівники міліції на час проведення слідчої дії, мав номер 298 у дачному кооперативі «Дружба», розташованому біля м. Ватутіного в напрямку м. Звенигородки.
За обставин цієї справи Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що не долучення документів, які б підтверджували право власності на зазначений будинок, позначилось на правах і свободах засудженого ОСОБА_6 , особливо беручи до уваги те, що згодом мати ОСОБА_12 . ОСОБА_22 теж давала добровільну згоду на огляд зазначеного будинку, за результатом чого був складений протокол від 03вересня 2013 року, та жодних заперечень щодо порушення права на недоторканність житла чи іншого володіння не заявляла.
Та обставина, що ОСОБА_12 надав дозвіл слідчому ОСОБА_16 , а огляд провів слідчий ОСОБА_17 , не вказує на те, що цю слідчу дію проведено неуповноваженою особою, оскільки зазначені слідчі входили до слідчої групи, уповноваженої на проведення досудового розслідування та слідчих дій у цьому кримінальному провадженні.
На думку Верховного Суду, обставини за яких проводився огляд місця події, не зумовлювали слідчого звертатися до слідчого судді для отримання дозволу на обшук постфактум.
Законодавцем, окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
Виходячи з аналізу кримінальних процесуальних норм, а саме ч.1ст.233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє (є власником чи користується на праві оренди, іншому праві оплатного чи безоплатного передання у користування та володіння), за умови, що було дотримано процесуальні гарантії, які забезпечували здатність особи висловлювати свою справжню думку під час надання такої згоди.
Оскільки ОСОБА_12 у присутності захисника надав добровільну згоду на вищевказаний огляд, не було необхідності звертатися слідчому до слідчого судді для отримання дозволу.
За таких обставин Суд вважає, що немає підстав для визнання протоколу огляду місця події від 19 квітня 2013 року недопустимим доказом.
Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє доводи законного представника про залишення судами поза увагою того, що в рішенні місцевого суду вказано два різні місця вчинення злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження і вироку суду, суд встановив, що вбивство ОСОБА_14 було скоєно в дачному будинку в кооперативі «Дружба» в с. Багачівка Звенигородського району Черкаської області.
Той факт, що в протоколі огляду місця події від 19 квітня 2013 року за участю ОСОБА_12 зазначено, що огляд проведено в дачному будинку АДРЕСА_5 , не вказує, що органом досудового розслідування та судом не встановлено точного місця вчинення злочину.
Верховний Суд вважає, що такі неточності в цій справі не мають принципового характеру та пояснюються тим, що під час проведення огляду місця події і слідчого експерименту за участю ОСОБА_12 правоохоронні органи володіли обмеженою інформацією, зокрема щодо точної адреси місця розташування дачного будинку, вякому за показаннями ОСОБА_12 було здійснено вбивство потерпілого і, перебуваючи на місці події, були обмежені в можливості здійснити перевірку точної адреси розташування цього дачного кооперативу, а тому зазначили адресу, яка на той момент більш точно вказувала на місце розташування дачного кооперативу, оскільки населені пункти міста Ватутіне, Звенигородка та с.Богачівка розташовані один біля одного. Зважає Суд і на те, що, отримавши від ОСОБА_12 визнавальні показання і прибувши на місце, указане останнім як місце вчинення кримінального правопорушення, правоохоронні органи перш за все були направлені на перевірку показань ОСОБА_12 , збирання слідів злочину і їх фіксації.
Надалі орган досудового розслідування встановив, що вказаний будинок розташований у дачному кооперативі «Дружба» в с. Багачівка Звенигородського району Черкаської області. Таке місце розташування за результатом судового розгляду визнав доведеним місцевий суд.
Судами попередніх інстанцій не було встановлено, що огляд місця події від 19квітня 2013 року проведений в іншому місці, ніж те на яке вказав ОСОБА_12 та в якому, за висновками органу досудового розслідування і суду, відбулось вбивство потерпілого, а тому підстав вважати, що судом не встановлено точно місця вчинення злочину, Верховний Суд не вбачає.
Той факт, що у вироку зазначено номер цього дачного будинку 289, тоді як згідно з фототаблицями до протоколів огляду місця події від 19 квітня і 03 вересня 2013 року він має номер 298, Верховний Суд, за обставин цієї справи, вважає технічною опискою, яка не ставить під сумнів коректність висунутого обвинувачення настільки, щоб можна було стверджувати про порушення права сторони захисту або істотний вплинув на суть прийнятого рішення.
Щодо доводів захисника ОСОБА_9 про недопустимість висновків експертів
Верховний Суд відхиляє доводи захисника стосовно недопустимості висновку судово-медичного експерта від 08 жовтня 2013 року № 54/78 через те, що експерт під час її проведення використовував протокол слідчого експерименту, складений слідчим, який не мав повноважень на проведення цієї слідчої дії у кримінальному провадженні.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що протокол слідчого експерименту від 19 квітня 2013 року складав слідчий ОСОБА_16 .
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про допустимість копії постанови від 19квітня 2013 року щодо створення групи слідчих, до складу якої входив, зокрема, слідчий ОСОБА_16 , тому відхиляє зазначені доводи захисника про те, що протокол слідчого експерименту складений неуповноваженим слідчим.
Неприйнятними є і твердження ОСОБА_9 щодо недопустимості висновку експерта від 19 квітня 2013 року № 54 через те, що згідно з наявним у матеріалах справи листом труп ОСОБА_14 до моргу був доставлений на підставі направлення від 19 квітня 2013 року, складеного слідчим ОСОБА_18 , яке до матеріалів кримінального провадження не було долучено, а також твердження, що експерт під час судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_14 вилучив певні матеріали без відповідного на те доручення уповноваженої особи, а складені за результатами досліджень цих матеріалів акти судово-медичного дослідження трупа і судово-токсилогічного дослідження крові трупа потерпілого ОСОБА_14 не долучено до матеріалів кримінального провадження та не відкрито стороні захисту.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що судово-медична експертиза від 19 квітня 2013 року № 54 була проведена на підставі постанови слідчого ОСОБА_18 від 19 квітня 2013 року.
Посилання в листі завідуючого Звенигородського відділення СМЕ на направлення трупа ОСОБА_14 не суперечить пп. 7 п. 5 Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров`я та прокуратури при встановленні факту смерті людини, затвердженого спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України, Генеральної прокуратури України від 28 листопада 2012 року № 1095/995/119, згідно з яким обов`язково направляють для проведення судово-медичної експертизи трупи людей: (1) з ознаками насильницької смерті (дія тупих предметів, у тому числі транспортна травма, падіння з висоти, дія гострих предметів, вогнепальної зброї), асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, променевої енергії, низького та високого атмосферного тиску, отруєнь тощо) або підозри на таку; (2) смерть яких настала поза місцем їх проживання; (3) особу яких не встановлено; (4) віком до 60 років, які померли за місцем проживання, за відсутності диспансерного спостереження за хворим.
Сторона захисту не навела жодного обґрунтування, як відсутність цього направлення та його невідкриття в порядку ст. 290 КПК вплинуло на її права або іншим чином позначилось на їх реалізації з урахуванням того, що постанова про призначення судово-медичної експертизи і висновок експерта № 54 містяться в матеріалах кримінального провадження та були відкриті стороні захисту і вона з ними ознайомилася.
Вказівка про вилучення експертом відповідних матеріалів без необхідного на те доручення уповноваженої особи, без їх відкриття, не заслуговує на увагу.
З огляду на питання, які були поставлені експерту в постанові про призначення експертизи, судово-медичний експерт відповідно до Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995року 6, мав право, без окремого дозволу слідчого, відібрати зразки для лабораторного дослідження.
Щодо невідкриття актів судово-медичного дослідження трупа та судово-токсикологічного дослідження крові трупа потерпілого ОСОБА_14 стороні захисту в порядку ст. 290 КПК Верховний Суд зазначає, що, по-перше, самі по собі ці акти дослідження не є доказами у кримінальному провадженні, оскільки згідно з положеннями КПК доказом є висновок експерта, по-друге, зміст акта судово-медичного дослідження трупа описаний у висновку експерта, а судово-токсилогічне дослідження крові трупа потерпілого ОСОБА_14 під час досудового розслідування не проводилось, а по-третє, сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду не заявляла клопотання про надання їй цих актів для ознайомлення, а тому, на думку Суду, немає підстав вважати, що невідкриття стороні захисту акта судово-медичного дослідження, проведеного під час судово-медичної експертизи призвело до порушення її прав.
Також, оскільки Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена у протоколі огляду місця події від 19 квітня 2013 року адреса розташування дачного будинку не ставить під сумнів справедливість процесу в цілому і законність постановлених судових рішень, Суд відхиляє твердження захисника про недопустимість висновку експерта від 05 липня 2013 року № 90 (за яким виявлено слiди крові в піднігтьовому вмісті рук ОСОБА_14 , домiшки крові ОСОБА_12 та ОСОБА_26 не виключаються), оскільки він ґрунтується на даних з указаного протоколу, в якому вказано неточно адресу проведення огляду.
З цих же підстав захисник заперечує допустимість висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 02 жовтня 2013 року № 713мб та висновку експерта від15серпня 2013року № 1/603. Однак, суди не покладали в основу обвинувальних рішень цих висновків, а тому підстави вирішувати питання про їх допустимість/недопустимість відсутні.
Інші висновки експертів, допустимість яких заперечує захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі, зокрема висновки від 03 липня 2013 року № 151 (за яким у слідах на двох подушках безпеки з автомобіля крові не знайдено), від 08жовтня 2013 року №1/985 (за яким об`єкти, надані на експертизу у виді упакованих у пакет слідів пальців рук з відповідними розмірами, належать ОСОБА_12 та не належать ОСОБА_26 , ОСОБА_6 ), не містять доказової інформації стосовно його підзахисного ОСОБА_6 , а тому Суд не перевіряє цих доводів, оскільки висновки щодо них не вплинуть на законність і обґрунтованість судових рішень у частині засудження ОСОБА_6 .
Щодо доводів захисника та законного представника ОСОБА_7 про відсутність у неї умислу на позбавлення життя потерпілого та наявність у її діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 КК та ч. 1 ст. 396 КК
Скаржники зазначають, що оскільки ОСОБА_7 не вчиняла ніяких активних дій, спрямованих на позбавлення життя потерпілого, у неї не було умислу на вбивство останнього, а тому її дії підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 КК та ч. 1 ст. 396 КК.
Верховний Суд не погоджується з цими твердженнями з огляду на таке.
Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин відповідають і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан із тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.
Як установили суди, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 розробили чіткий план вбивства ОСОБА_14 , відповідно до якого ОСОБА_7 під приводом вступу з потерпілим у статевий зв`язок запросила його до дачного будинку, завела в кімнату та прив`язала до крісла, чим позбавила останнього можливості захищатися і чинити опір, вдягнула йому на голову наволочку. Після цього ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , отримавши сигнал (активовану на мобільному телефоні музичну композицію) про те, що потерпілий зв`язаний і не може чинити опір, зайшли до кімнати і вчинили його вбивство.
Зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів дає достатні підстави вважати, щоОСОБА_7 , хоча й не вчинювала дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілому, однак діяла відповідно до відведеної їй ролі в ході вчинення злочину, була об`єднана єдиним умислом з іншими учасниками злочину, спрямованим на позбавлення життя потерпілого, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх наслідки і бажала їх настання.
Більше того, про наявність умислу в ОСОБА_7 на вбивство ОСОБА_14 свідчать її подальші дії після вчинення злочину, а саме те, що вона разом із ОСОБА_12 , достовірно знаючи, що потерпілому заподіяно смертельні тілесні ушкодження, прибирала сліди злочину у вказаній кімнаті й допомагала ОСОБА_12 позбутися трупа потерпілого.
З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що за встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_7 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковано правильно, а тому підстави для тверджень, що в діях ОСОБА_12 наявний ексцес виконавця, Суд не знаходить.
Щодо доводів скаржників про порушення прав обвинувачених на досудовому розслідуванні під час виконання приписів ст. 290 КПК
В обґрунтування вказаного порушення захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі зазначає, що в протоколах про надання доступу до матеріалів досудового розслідування відсутні дані щодо забезпечення його підзахисному доступу для ознайомлення з речовими доказами, а також відсутні відомості про застосування технічних засобів, які б надавали можливість ознайомитися з магнітними носіями інформації.
Про таке також зазначають у касаційних скаргах захисник та законний представник неповнолітньої ОСОБА_7
Верховний Суд відхиляє зазначені доводи авторів касаційних скарг.
Відповідно до ч. 3 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
Законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає сторонам майбутнього судового розгляду можливість ознайомитися з доказами (в тому числі, речовими) кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
Верховний Суд у своїх рішеннях раніше зазначав, що на орган досудового розслідування покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися з речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 336/2977/18).
З матеріалів кримінального провадження видно, що 10 жовтня 2013 року стороні захисту були відкриті всі матеріали досудового розслідування.
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник не були позбавлені права у разі необхідності ознайомитися з речовими доказами, тим паче, що, ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами слідчих дій, вони знали (не могли не знати), що в результаті проведення цих дій орган досудового розслідування вилучав речові докази.
Однак, на переконання колегії суддів, за відсутності такого клопотання з урахуванням ст.22 КПК сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися таким правом як на етапі відкриття матеріалів досудового розслідування, так і під час судового розгляду та апеляційного перегляду, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведене вище узгоджується зі сталою практикою Касаційного кримінального суду (наприклад, із постановами Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №332/11/17, провадження № 51-2135км20; від 28 січня 2021 року у справі №336/2977/18, провадження № 51-5824км19 тощо).
Також відповідно до протоколів ознайомлення з матеріалами досудового розслідування від 10 жовтня 2013 року засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у присутності захисників та законного представника ознайомилися з матеріалами досудового розслідування і відеоматеріалами повністю, про що містяться записи в зазначених протоколах, будь-яких зауважень щодо ненадання чи неознайомлення їх із якимись матеріалами протоколи не містять.
Таким чином, підстав вважати, що засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були ознайомлені з обмеженим обсягом матеріалів, зібраних під час досудового розслідування Верховний Суд не знаходить.
Щодо доводів скаржників про порушення права їх підзахисних на захист під час розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій
Захисник стверджує, що місцевий суд допустив порушення права на захист ОСОБА_6 , оскільки провів судові засідання 01вересня та 30 листопада 2015 року, без участі захисника, тоді як його участь у цьому кримінальному провадженні єобов`язковою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 20 серпня 2015 року на адресу районного суду надійшли заяви захисників ОСОБА_27 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , у яких вони просили судове засідання, призначене на 01 вересня 2015 року, перенести на іншу дату.
01 вересня 2015 року колегія суддів розглянула вказані заяви захисників та відклала розгляд кримінального провадження на іншу дату.
30листопада 2015 року у зв`язку з неявкою захисників, які були належним чином повідомлені про дату судового засідання, однак у судове засідання не з`явились із невідомих суду причин, колегія суддів відклала судовий розгляд на іншу дату через неможливість розглядати справу за відсутності захисників.
Отже, як 01 вересня, так і 30 листопада 2015 року жодних питань, що стосуються суті кримінального провадження та висунутого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_12 обвинувачення, у цих судових засіданнях місцевим судом не розглядалося і судові засідання були відкладені на іншу дату, а тому підстав вважати, що в ці дні судових засідань суд допустив порушень прав на захист обвинувачених, які би впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень, Верховний Суд не вбачає.
Твердження захисників про незабезпечення судами участі в судових засіданнях законного представника ОСОБА_7 колегія суддів відхиляє.
За змістом ч. 2 ст. 488 КПК законні представники викликаються в судове засідання. Їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь.
У цьому кримінальному провадженні участь законного представника ОСОБА_5 судом не була визнана обов`язковою.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що залучені у встановленому законом порядку захисник ОСОБА_7 , а також представники кримінальної міліції у справах дітей Городищенського РВ УМВС України в Черкаській області та служби у справах дітей Городищенської РДА Черкаської області брали участь у цьому кримінальному провадженні на всіх стадіях судового розгляду.
Суд відхиляє також доводи захисника про порушення права на захист ОСОБА_6 через невручення його підзахисному повного тексту ухвали апеляційного суду, що позбавило останнього можливості ознайомитися з мотивами постановленого судового рішення та оскаржити його.
Дійсно, у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про вручення засудженому копії ухвали апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.
Однак Верховний Суд не погоджується із твердженнями ОСОБА_9 про те, що таким чином було істотно порушено право його підзахисного на захист, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що протягом трьохмісячного строку ОСОБА_6 звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про вручення йому копії ухвали цього суду.
Більше того, Верховний Суд направив засудженому ОСОБА_6 копії судових рішень, а саме вироку від 23 жовтня 2019 року та ухвали від 19 квітня 2021 року і запропонував ознайомитись із матеріалами кримінального провадження для можливості реалізації свого права на касаційне оскарження судового рішення. Однак засуджений, отримавши вказані копії судових рішень, відмовився від ознайомлення з матеріали справи і не реалізував свого права на звернення з касаційною скаргою до касаційного суду, хоча не був позбавлений можливості це зробити.
Щодо доводів касаційних скарг про порушення апеляційним судом вимог статей 404, 419 КПК
Як слідує з матеріалів справи, не погоджуючись із вироком місцевого суду, зокрема, захисники діючи в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , подали апеляційні скарги, в яких наводили доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які по суті є аналогічними викладеним в касаційних скаргах.
Крім того, під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_9 порушував питання про повторне дослідження доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_9 про повторне дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки сторона захисту не довела потреби в цьому та не навела доводи на обґрунтування того, що докази досліджено місцевим судом неповністю або з порушенням, а тому суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.
За результатом апеляційної процедури апеляційний суд належним чином перевірив доводи, викладені у вищевказаних апеляційних скаргах, проаналізував їх, у своєму рішенні дав на них вичерпні відповіді.
Водночас Верховний Суд погоджується з твердженнями сторони захисту щодо суворості призначеного судами ОСОБА_7 покарання.
Призначаючи засудженій основне покарання за п. 12 ч.2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 13 років, суди не звернули уваги, щоОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, будучи неповнолітньою.
Також, ураховуючи конкретні обставини цієї справи і те, що кримінальне правопорушення, за яке засуджено ОСОБА_7 , є особливо тяжким злочином, беручи до уваги дані про її особу, яка раніше не судима, винуватість не визнала, одружена, має на утриманні дитину, відсутність обставин, що обтяжують її покарання, та наявність обставини, що його пом`якшує, вчинення кримінального правопорушення в неповнолітньому віці, Верховний Суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК необхідно пом`якшити, зменшивши строк позбавлення волі до 10 років.
Верховний Суд вважає, що в цьому випадку таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
На думку колегії суддів, є неправомірним посилання в оскаржуваних судових рішеннях на протоколи одночасного допиту осіб від 22 серпня 2013 року за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та одночасного допиту від 20вересня 2013року за участю свідка ОСОБА_21 і ОСОБА_12 як на докази винуватості засуджених.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.
Отже, посилання як на докази винуватості особи на дані, що містяться у протоколах одночасного допиту осіб від 22 серпня 2013 року за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та одночасного допиту від 20 вересня 2013року за участю свідка ОСОБА_21 і ОСОБА_12 й були надані під час досудового розслідування, є порушенням указаної норми кримінального процесуального закону, тому такі посилання мають бути виключені.
При цьому виключення з мотивувальних частин зазначених рішень цих доказів не впливає на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, яка підтверджується сукупністю інших вищенаведених і детально викладених урішеннях судів доказів.
З урахуванням цього колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку про необхідність зміни судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 .
За таких обставин вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 23жовтня 2019 року й ухвала Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2021року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 підлягають зміні, а касаційні скарги законного представника ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_10 частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення, а касаційні скарги законного представника ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2019 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 19 квітня 2021року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_12 змінити.
Виключити з мотивувальних частин судових рішень посилання як на докази на протоколи одночасного допиту осіб від 22 серпня 2013 року за участю ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , та одночасного допиту від 20 вересня 2013 року за участю свідка ОСОБА_21 та ОСОБА_12 .
Пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК до 10 років позбавлення волі.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.