Щодо окремого оскарження ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК, з огляду на обмеження, передбачене ч. 2 ст. 392

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суддя місцевого суду частково задовольнив заяви про забезпечення позову та постановив забезпечити цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ТОВ про стягнення шкоди, завданої злочином, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1, шляхом накладення арешту на банківський рахунок, що належить ТОВ в межах суми позовних вимог у розмірі 2 000 000 грн. У задоволенні вимог щодо накладення арешту на автомобілі, належні ТОВ, суд відмовив.

Апеляційний суд, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК, відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача ТОВ на вказану ухвалу місцевого суду.

Позиція ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ОП.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС дійшла висновку, що з метою забезпечення єдності судової практики, матеріали провадження щодо ОСОБА_1 підлягають передачі на розгляд ОП на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.

Зважаючи на приписи статей 392, 399 КПК, а також те, що ухвала місцевого суду постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК, і таким чином не входить у перелік судових рішень, які підлягають окремому оскарженню, суд апеляційної інстанції, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК, відмовив у відкритті апеляційного провадження за поданою апеляційною скаргою представника цивільного відповідача.

У той же час у постановах колегії суддів Третьої судової палати ККС від 21.04.2021 у справі No 163/2831/20 (провадження No 51-462км21) та від 09.09.2021 у справі No 646/5246/17 (провадження No 51-2249км20) викладено іншу позицію, згідно якої ухвала суду щодо накладення арешту на майно, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК, підлягає окремому оскарженню, оскільки приписи ч. 7 ст. 173 КПК надають право особі (підозрюваному, обвинуваченому, третім особам) оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

При цьому колегії суддів ККС у вказаних рішеннях послались на ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України і ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Однак, колегія суддів Другої судової палати ККС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у наведених постановах Третьої судової палати ККС, оскільки дійшла до протилежної правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, про неможливість окремого оскарження ухвали суду про накладення арешту на майно, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК, з огляду на наведені положення процесуального закону, зокрема, закріплені у ч. 2 ст. 392 цього Кодексу, якими чітко встановлено правові обмеження щодо можливості оскарження таких рішень у апеляційному порядку.

Детальніше з текстом ухвали ВС від 02.08.2022 у справі No 456/3303/21 (провадження No 51-5257км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105624018.