КУзПБ не передбачає подальшого перебігу провадження у справі про банкрутство у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність відкриття провадження у справі з огляду на відсутність непогашених вимог кредитора (кредиторів) до боржника (зокрема, в разі з’ясування обставин їх безпідставності через погашення до відкриття провадження у справі). Тому є можливим закриття провадження у такій справі на підставі пункту 8 частини першої статті 90 КУзПБ за наслідками підсумкового засідання, а також за наслідками апеляційного перегляду відповідної постанови суду першої інстанції.
КГС ВС розглянув касаційну скаргу ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та постанову Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021 у справі № 923/954/20 за заявою ТОВ «ФК «Форінт» до ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» про банкрутство.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
У вересні 2020 року ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» (далі – кредитор) звернулося до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» (далі – боржник).
Постановою Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021 визнано
банкрутом боржника, відкрито ліквідаційну процедуру. Постанова суду першої
інстанції мотивована, зокрема, відсутністю підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, визначених у частині першій статті 90 КУзПБ.
Справа розглядалася неодноразово.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 залишено без змін постанову Господарського суду Херсонської
області від 05.07.2021. Постанова мотивована існуванням підстав для визнання
боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури через його неможливість відновити платоспроможність, збитковість, недостатність коштів, за рахунок яких було б можливо погасити кредиторські вимоги без процедури ліквідації. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство у порядку, визначеному статтею 90 КУзПБ, оскільки частина грошових вимог кредитора до боржника не є покритою вартістю іпотечного майна, а підстави для застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин відсутні з огляду на умови відповідних іпотечних договорів, що передбачають можливість задоволення кредитором вимог за рахунок іншого майна боржника у разі непокриття його вимог іпотечним майном.
ОЦІНКА СУДУ
Закриття провадження у справі про банкрутство врегульовано розділом VІ КУзПБ. Так, згідно з положеннями статті 90 цього Кодексу господарський суд
закриває провадження у справі про банкрутство, зокрема, якщо господарським
судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника (пункт 8 частини першої). При цьому в передбаченому зазначеним пунктом випадку провадження у справі про банкрутство може бути закрито лише до визнання боржника банкрутом (частина друга). Про закриття провадження у справі про банкрутство
постановляється ухвала (частина третя).
Зважаючи на те, що КУзПБ не передбачає подальшого перебігу провадження у справі про банкрутство у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність відкриття провадження у справі з огляду на відсутність непогашених вимог кредитора (кредиторів) до боржника (зокрема, в разі з’ясування обставин їх безпідставності через погашення до відкриття провадження у справі), КГС ВС вважає за можливе закриття провадження у такій справі на підставі пункту 8 частини першої статті 90 КУзПБ за наслідками підсумкового засідання, а також за наслідками апеляційного перегляду відповідної постанови суду першої інстанції.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок
виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону
України «Про іпотеку», за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності, є одним із способів позасудового задоволення вимог іпотекодержателя. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі.
Дослідивши умови договорів іпотеки від 11.01.2006 і від 07.03.2007, укладених з метою забезпечення належного виконання зобов’язань за генеральною кредитною угодою та укладеними в її рамках кредитними договорами, суд апеляційної інстанції встановив, що вони передбачають право іпотекодержателя здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання шляхом позасудового врегулювання як у спосіб переведення на себе права власності на предмет іпотеки, так і у спосіб продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (підпункт 3.1.9 пункту 3, розділ 5 договору іпотеки від 11.01.2006, розділ 6 договору іпотеки від 07.03.2007).
На відміну від загального правила, закріпленого у частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції), сторони у підпунктах 3.1.8, 3.1.9 пункту 3 договору іпотеки від 11.01.2006 і підпункту 3.1.8 пункту 3 договору іпотеки від 07.03.2007 передбачили право іпотекодержателя, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває його вимоги, отримати решту суми з іншого майна іпотекодавця.
З викладеного вбачається, що сторони при укладенні іпотечних договорів,
керуючись принципом свободи договору, відступили від положень цивільного
законодавства щодо наслідків завершення позасудового врегулювання у вигляді недійсності будь-яких наступних вимог іпотекодержателя, але лише стосовно одного з можливих способів задоволення вимог іпотекодержателя – реалізації предмета іпотеки, що в розумінні положень Закону України «Про іпотеку» означає його продаж.
Водночас зі змісту оскаржуваної постанови ВС не вбачає встановлення апеляційним господарським судом обставин, які б свідчили про обумовлення
сторонами при укладенні договорів іпотеки від 11.01.2006 і від 07.03.2007 інших правових наслідків завершення позасудового врегулювання ніж ті, що передбачені частиною четвертою статті 36 зазначеного Закону , в разі передачі
іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Оскільки за встановленими під час апеляційного розгляду справи обставинами
кредитор як іпотекодержатель задовольнив свої забезпечені іпотекою вимоги саме шляхом набуття права власності на предмет іпотеки – майно, а не шляхом його продажу (реалізації) іншій особі від свого імені на підставі договору купівлі-продажу, апеляційний господарський суд дійшов хибного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних у справі правовідносин положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Не застосувавши до спірних правовідносин названу норму цього Закону, з урахуванням обставин, встановлених у справі внаслідок належного дослідження
змісту іпотечних договорів, господарський суд апеляційної інстанції дійшов
помилкового висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, передбачених пунктом 8 частини першої статті 90 КУзПБ, та залишення без змін постанови суду першої інстанції про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
ВС касаційну скаргу ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» задовольнив; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 та постанову Господарського суду Херсонської області від 05.07.2021 у справі № 923/954/20 скасував; ухвалив нове рішення: закрив провадження у справі № 923/954/20 за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» до ТОВ «Дитячий заклад санаторного типу «Дельфін» про банкрутство.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 18.05.2023 у справі № 923/954/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/110998004.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.