15 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Хоменко Д., заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, служба у справах дітей виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2, в якому зареєстровані малолітні діти.
Суд установив, що на виконанні у головного державного виконавця перебуває зведене виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_2.
Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень, звертаючись до суду із вказаним поданням, просив суд надати дозвіл на звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2, а саме 1/2 частину житлового будинку, в якому зареєстровані двоє дітей, які є малолітньою та неповнолітньою особами на теперішній час.
Перед зверненням до суду начальник відділу примусового виконання рішень
звернувся до служби у справах дітей із листом щодо надання попереднього
дозволу на реалізацію нерухомого майна.
З листа Служби у справах дітей вбачається, що питання про надання для дозволу на примусову реалізацію житла, право користування яким мають неповнолітні діти, зазначена установа розглядає лише при особистому зверненні батьків дітей
або осіб, що їх замінюють. Дозвіл оформлюється рішенням.
Ухвалою міського суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні подання відмовлено.
Суди зазначили, що чинним ЦПК України не передбачено можливості звернення
державного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на звернення
стягнення на нерухоме майно боржника, у якому зареєстровані малолітні діти, та дійшли висновків, що таке подання є необґрунтованим і таким, що не відповідає
положенням чинного ЦПК України.
Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував, подання державного виконавця залишив без розгляду з огляду на таке.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо
нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають
діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається
відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації
арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року No 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за No 1301/29431 (далі – Порядок реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року No 512/5 (далі – Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції,
чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту
бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов’язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.
Водночас, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна,
право власності на яке або право користування яким мають діти.
Як вбачається зі змісту пунктів 66, 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року No 866, з метою
укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.
Законодавство передбачає, що за такою згодою до органу опіки та піклування
можуть звертатися батьки дітей або їх законні представники, але вони не зацікавлені в примусовій реалізації майна. Водночас у законодавстві не передбачено механізму зобов’язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати відповідний дозвіл у примусовому порядку.
Виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»
зобов’язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового
виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.
У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.
Відповідно до частин першої–третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), – встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З наведеного вбачається, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.
Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого
часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.
Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкових висновків щодо неможливості звернення державного чи приватного виконавця із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому
зареєстровані малолітні діти.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі No 2-537/11 (провадження No 61-5415св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109102225.