Скарги КМУ та Мінсоцу залишені без задоволення: постанова 6ААС у справі щодо протиправності та нечинності НПА

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа, яка не заявляє самостійних на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство соціальної політики України про визнання протиправною та нечинною постанови від 08 квітня 2021 року №325 в частині за апеляційними скаргами Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року, –

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Кабінету Міністрів України (далі – відповідач, КМ України), третя особа, яка не заявляє самостійних на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство соціальної політики України (далі – третя особа, Мінсоцполітики України) про визнання протиправною та нечинною постанови від 08 квітня 2021 року №325 в частині визначення розміру грошової допомоги учасникам бойових дій, зобов`язання внести зміни в цій частині.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі – Закон №3551-XII).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та нечинною спірну постанову в частині визначення грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 1491 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне і необ`єктивне дослідження обставин справи, просять його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги КМ України зазначає, що судом першої інстанції не враховано норми Бюджетного кодексу України (далі – БК України) та статті 17 Закон №3551-XII, а також невірно здійснено тлумачення статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Мінсоцполітики України в апеляційній скарзі стверджує, що оскаржувана постанова прийнята Урядом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу КМ України позивач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника КМ України, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги мають бути залишені без задоволення, а рішення суду – без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

08 квітня 2021 року КМ України прийнято постанову №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»», якою затверджено Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі – Порядок).

Додатком до Порядку визначено розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги  до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яким передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується учасникам бойових дій у розмірі 1491 гривня.

Уважаючи, що згадана постанова не відповідає вимогам частини 5 статті 12 Закону №3551-XII, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 1999 року розпочато здійснення виплати до 5 травня в розмірі, кратному мінімальному розміру пенсії. У своїх рішеннях щодо порядку визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня Конституційний Суд України робить висновок про неконституційність обмеження виплати до 5 травня спеціальними актами згідно з наявними фінансовими можливостями та визнає неконституційною дію таких нормативно-правових актів, фактично повертаючи дію норми, яка існувала в редакції з 1999 року та передбачала розмір виплати до 5 травня кратним до розміру мінімальної пенсії. З урахуванням того, що Законом №3551-XII не визначено інший розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, суд уважав неможливим до внесення відповідних змін законодавцем, застосування іншої величини при обчисленні розміру цього виду допомоги.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з пунктами 2, 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України, зокрема: вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості (частина 1 статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VII (далі – Закон №794-VII)).

Відповідно до частин 1, 2 статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти – постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон №3551-XII.

01 січня 1999 року набрав чинності Закон України №367-ХІV від 25 грудня 1998 року, яким статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.».

Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Утім, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону №107-VI, визнані неконституційними.

Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону №3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України в частині, яка передбачає, що норми та положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що законом про держбюджет не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу №440/2722/20, у рішенні від 29 вересня 2020 року дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі №1-247/2018(3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону №3551-XII діяла та мала застосовуватись у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з дати прийняття Конституційним Судом України рішення №3-р/2020, тобто з 27 лютого 2020 року, розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій визначається частиною 5 статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Натомість, в оскаржуваній постанові КМ України встановив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги учасникам бойових дій до 5 травня.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ро захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зауважує, що разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви №68385/10 та №71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011).

При цьому, колегія суддів уважає необґрунтованими твердження КМ України щодо не врахування судом першої інстанції норм БК України та ст. 17 Закону №3551-XII, оскільки означені норми не спростовують викладені вище висновки суду.

Також колегія суддів уважає необґрунтованими твердження КМ України, що стаття 12 Закону №3551-XII у редакції від 25 грудня 1998 року, яку застосував суд першої інстанції, суперечить частині 4 статті 28 Закону №1058-IV, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з частиною 4 статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою – третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон №1058-IV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.

Утім держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 Закону №1058-IV, а відтак доводи КМ України про неможливість застосування вказаної норми є безпідставними.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.