Про нікчемність окремих статей закону про санкції повідомила Марина Ставнійчук адвокат, член Венеціанської комісії від України (2009—2014 рр.), Голова комітету НААУ з питань верховенства права в інтерв’ю Закон і Бізнес.
Проаналізувавши положення, наприклад, ст ст.2, 3 закону «Про санкції», звернімо увагу на лінгвістичний виклад їх положень, які не просто різняться, а перебувають у прямій нормативній суперечності. Адже в ст.2 закону йдеться, зокрема, про суб’єктів, які ведуть терористичну діяльність, тобто має бути встановлений та доведений доконаний юридичний факт ведення терористичної діяльності саме відповідним суб’єктом. Список закритий.
Однак далі, у ст.3, де йдеться про підстави та принципи застосування санкцій, уже маємо розширений до нескінченності перелік дій та тих, хто сприяє терористичній діяльності та/або порушує права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства й держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових утрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Скажу відверто: у разі таких підходів санкції можна вже зараз застосувати до членів Уряду, парламентарів, Президента. Наприклад, за ухвалення рішень у соціально-економічній сфері всупереч ст.3 Конституції, де йдеться про людини, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Візьміть тарифну політику, сферу трудових відносин, охорони здоров’я, боротьби з епідеміями, екологічну сферу та навіть питання реформи децентралізації тощо. Усюди є кричущі порушення прав і свобод людини в сучасних умовах. Природних, фундаментальних прав, установлених Конституцією.
Скажу наостанок, що влада, у державі якої не панує право, його верховенство, — приречена. І тут питання тільки часу.