Спір за позовом боржника у виконавчому провадженні про стягнення з приватного виконавця основної винагороди як безпідставно набутих коштів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства: ВП ВС

Велика Палата Верховного суду розглянула справу за позовом Публічного
акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний
банк» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського
І.В., третя особа – Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Н.В., про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського І.В. на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21 листопада 2018 року приватний виконавець округу м. Києва Жаботинським І. В. відкрив виконавчі провадження ВП No No 57756205 та No 57756223 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07».

21 листопада 2018 року у ВП No 57756205 винесена постанова про стягнення з боржника (ПАТ «Промінвестбанк») основної винагороди та постанова про об’єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.

Постановою приватного виконавця від 08 січня 2019 року повернуто виконавчий
документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України
«Про виконавче провадження» (за заявою стягувача), оскільки накази, видані
Господарським судом м. Києва, повернуто стягувачу без виконання.

У подальшому стягувач ПП «Дніпровський краєвид 07» звернувся до іншого
приватного виконавця, який постановою від 07 березня 2019 року завершив
виконавче провадження внаслідок повного виконання рішення суду та стягнув основну винагороду приватного виконавця.

У липні 2019 року приватний виконавець округу м. Києва Жаботинський І. В.
звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В.
із заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ПАТ
«Промінвестбанк» суми основної винагороди на підставі постанови відповідача від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні ВП No 57756205 з виконання рішення Господарського суду м. Києва.

На підставі зазначеної заяви 30 вересня 2019 року приватний виконавець Павлюк Н. В. стягнув із ПАТ «Промінвестбанк» на користь Жаботинського І. В.
грошові кошти у розмірі 2 469 173, 31 грн (винагорода приватного виконавця) та закінчив виконавче провадження ВП No 59564465.

Посилаючись на те, що вказані кошти у вигляді винагороди приватного виконавця Жаботинський І. В. набув безпідставно, банк просив стягнути їх з останнього на підставі статті 1212 ЦК України, а також відсотки за користування грошовими коштами.

ОЦІНКА СУДУ

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовані тим, що у справі, що переглядається, позов ПАТ «Промінвестбанк», який був боржником у виконавчому провадженні, стосується стягнення з відповідача коштів, отриманих у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем. Позивач вважає, що підстав для стягнення основної винагороди не було, оскільки приватним виконавцем не вчинялись дії щодо виконання судового рішення, воно примусово виконане іншим приватним виконавцем із стягненням основної винагороди. Такі вимоги пов’язані із питанням законності постанови приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди за вчинення виконавчих дій, яка і є підставою для такого стягнення. Тому, Друга судова палата Касаційного цивільного суду вважає, що цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Вирішуючи питання щодо юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до статті 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або
бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Аналогічні положення містить стаття 339 ГПК України.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

При цьому частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче
провадження», передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов’язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців,
посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання
рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов’язаних
з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

За змістом позовної заяви предметом спору у цій справі є не оскарження дій/бездіяльності відповідача (приватного виконавця) як суб’єкта владних
повноважень, а неправомірність та безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, які належать позивачу, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що фактично спірні правовідносини в цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав.

Таким чином, оскільки предметом розгляду у цій справі не є вимоги про
оскарження дій приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вказаний позов не може бути віднесений до адміністративної юрисдикції як такий, що підлягає розгляду адміністративними судами на підставі частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та частини першої статті 287 КАС України.

У цій справі спір про стягнення за правилами статті 1212 ЦК України з фізичної
особи (приватного виконавця) безпідставно набутих коштів виник з правовідносин, пов’язаних із примусовим виконанням рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду зазначає про відсутність імперативних норм
вказаної статті 20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору,
одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду також враховує, що положеннями статті 339 ГПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право
звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Однак, оскільки предметом розгляду у справі не є заявлені на підставі статті 339 ГПК України вимоги про оскарження дій приватного виконавця під час виконання судового рішення у господарській справі, спір сторін у цій справі не може бути віднесений до господарської юрисдикції виключно на тій підставі, що судове рішення у цій справі ухвалено за правилами ГПК України.

З огляду на все вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, оскільки у цій справі спірні правовідносини пов’язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем (фізичною особою) йому грошових коштів, то спір не є публічно-правовим, а випливає з відносин, які стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. При цьому, враховуючи відсутність між сторонами господарських правовідносин, як і спору про право, який виник з таких правовідносин, відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Позивач обґрунтовував підстави позову тим, що грошові кошти у розмірі 2 469 173,31 грн у вигляді винагороди приватний виконавець Жаботинський І. В
набув безпідставно, просив стягнути їх з останнього на підставі статті 1212 ЦК України.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом juranovit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має
самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Таким чином, з огляду на суб’єктний склад спору (участь фізичної особи –
приватного виконавця), предмет позову (повернення безпідставно набутого майна) та характер спірних правовідносин (приватно-правовий) Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 26 жовтня 2022 року у справі No 229/1026/21 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107651454.