У 1928 році відбулася подія, що докорінно змінила взаємини в сфері послуг.
Цього дня тридцятирічна Мей Донах’ю із Глазго з подругою відпочивали в шотландському містечку Пейслі. У кафе вони замовили модний коктейль – імбирне пиво з морозивом. Господар кафе в їхній присутності залив морозиво пивом і залишив пляшку з темного скла на столі. Вирішивши долити пива, дівчата побачили, що з горлечка випав дохлий равлик. Мей Донах’ю стало зле, і вона звернулася до лікаря, який діагностував гастроентерит. З подругою, яка їла й пила те ж саме, нічого не сталося.
Донах’ю подала позов до господаря кафе Френсіса Мінгелле і власника пивоварні Девіда Стівенсона з вимогою компенсації у розмірі 550 фунтів стерлінгів, який переріс в одну із найвідоміших справ в історії англійського загального права, відому як справа «Донах’ю проти Стівенсона».
І хоча палата суддів була на боці Донах’ю, вона не мала доказів, що равлик став причиною хвороби шлунка й не отримала компенсацію в судовому порядку. Але після смерті Стівенсона його спадкоємці вирішили укласти мирову угоду в позасудовому порядку й у 1934 році виплатили Донах’ю 200 фунтів. Відтоді справу “Донах’ю проти Стівенсона” стали називати такою, що заклала основи сучасного англійського права і судового захисту прав споживачів.