Позивач звернувся до суду з позовом до банку про захист прав споживача, зобов’язання вчинити дії, посилаючись на неправомірні дії банку щодо нарахування їй кредитної заборгованості, оскільки кредит погашено в порядку виконання судового рішення, яке перебувало на виконанні у державного виконавця.
Рішенням районного суду позов задоволено частково.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Судове рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, оскільки вийшов за межі позовних вимог, адже позивач не пред’являла позовних вимог про припинення зобов’язання. Пред’явлені позивачем позовні вимоги про визнання дій банку щодо нарахування кредитної заборгованості неправомірними та скасування заборгованості не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту є саме визнання припиненими зобов’язань перед банком за кредитним договором внаслідок їх повного виконання, як превентивний спосіб захисту, який має забезпечити, щоб обидві сторони могли знати свої права та обов’язки за кредитним договором та діяти, не порушуючи їх. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, а пред’явлені позивачем позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права та зазначив, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який суд першої інстанції по суті застосував, хоча і не послався на нього. Застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони») не є безмежним. Перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. Як позивач, так і відповідач не надавали пояснень та доказів щодо припинення кредитних зобов’язань.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23 (провадження № 61-5586св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121471316.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.