ОКРЕМА ДУМКА
судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2
щодо ухвали від 08 липня 2025 року
(РОЗБІЖНА)
місто Київ
I. Державні інтереси (пріоритети)
1. Основною цінністю для держави є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст. 3 Конституції України). В умовах війни захист цих цінностей набуває особливо важливого значення, оскільки ворог (росія) спрямовує свої зусилля не лише на знищення військових, але й завдання якомога більшої шкоди цивільному населенню. Саме тому можна погодитися зі словами ОСОБА_6 про те, що «війна – справа надзвичайної ваги для держави, справа, що визначає життя і смерть…» (ОСОБА_6 «Мистецтво війни»).
1.1. Проте наведене жодним чином не вказує на те, що в умовах війни правосуддя в країні у частині розгляду справ високопосадової корупції, підсудних Вищому антикорупційному суду, має бути поставлене на паузу. Більше того, у законі «Про правовий режим воєнного стану» чітко зазначено, що у період дії воєнного стану не можуть бути припинені (ч. 1 ст. 10) чи обмежені (ч. 2 ст. 12-2) повноваження судів.
1.2. Із огляду на це незалежно від введення воєнного стану в Україні мають продовжувати виконуватися завдання кримінального провадження із захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини… (ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України /далі – КПК).
1.3. Вказане набуває особливої актуальності, коли йдеться про розгляд судами справ, які стосуються звинувачення щодо причетності до корупційних проявів тих, хто відповідає за безпеку держави, а отже, за життя людей. Так, як правильно ще у 2019 зазначила радник Міністра оборони України ОСОБА_3 , «корупція безпосередньо впливає на обороноздатність. Вона призводить до закупівлі менш якісного обладнання і знижує операційну ефективність, що ставить під загрозу життя і безпеку військових і громадян. Через корупцію втрачаються дефіцитні ресурси, а кошти, спрямовані на армію, можуть опинитись не в тих руках, в тому числі – руках ворога. Корупція підриває довіру до сектору оборони, провокує такі загрози як міжнародна та організована злочинність і терористична діяльність, підриває верховенство права і культивує безкарність» ( ОСОБА_3 «Війна з корупцією замість корупції на війні: нова антикорупційна політика Міноборони як умова забезпечення обороноздатності», інтернет-видання Українська правда, режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_1).
1.4. Із огляду на наведене, корупція є внутрішнім ворогом України, який перешкоджає можливості більш ефективно протистояти нашому зовнішньому ворогу – росії.
1.4.1. Кожен прояв корупції, в тому числі у сфері національної безпеки та оборони, підриває довіру людей до своєї держави, деморалізує та демотивує їх, а отже допомагає ворогу знищувати українців.
1.4.2. Саме тому, вважаю, що будь-які прояви корупції в країні під час війни такі ж небезпечні для існування держави та підтримання її здатності оборонятися від ворога, як і прояви державної зради.
1.5. У зв`язку з цим очевидно, що здатність держави своєчасно притягувати осіб до відповідальності за кримінальні корупційні правопорушення (протистояти внутрішньому ворогу) така ж за рівнем пріоритетності важлива як і її здатність оборонятися (протистояти зовнішньому ворогу), що, зокрема, залежить і від можливості залучати достатню кількість громадян України до оборонних заходів.
1.6. У зв`язку із цим, на мою думку, державний інтерес України, реалізація якого здійснюється державними органами згідно зі своїми повноваженнями, у відповідній сфері полягає, з одного боку, у тому, щоб мати можливість залучати достатню кількість громадян України до оборонних заходів, а з іншого, в тому, щоб вказане залучення не унеможливлювало покарання тих, хто вчинив корупційне кримінальне правопорушення.
1.7. Виходячи із зазначеного двоскладового інтересу держави, суд й повинен з особливою ретельністю та гнучкістю підходити до застосування положень ч. 1 ст. 335 КПК, яка передбачає можливість зупинення судового провадження щодо обвинуваченого, призваного для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
II. Заборона зловживання правами
2. Так, суд не може не враховувати, що надання законодавцем обвинуваченим можливості на період мобілізації призупинити процес їх кримінального переслідування очевидно було обумовлено необхідністю залучити якомога більше людей до захисту України (публічний інтерес держави) і запобігти порушенню права на участь у суді та на захист цих осіб у період виконання ними завдань з оборони (приватний інтерес обвинувачених). Видається, що саме такою була легітимна ціль доповнень до ч. 1 ст. 335 КПК, внесених Законом №2201-IX від 14.04.2022.
2.1. Наведене підтверджує послідовність дій законодавця щодо формулювання змісту ч. 1 ст. 335 КПК, тобто переліку підстав для зупинення судового провадження, в їх історичному розвитку – послідовності зміни редакції норми.
2.1.1. Адже, у першій редакції ч. 1 ст. 335 КПК, чинній з 20.11.2012, зазначалося, що «у разі якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання…».
2.1.2. 16.01.2014 у зв`язку із прийняттям Закону №725-VII були внесені зміни до ст. 335 КПК, а саме після слів «обвинувачений ухилився від суду» норму доповнено словами «(за відсутності підстав для здійснення заочного кримінального провадження)». Але ці зміни на підставі Закону №732-VII від 28.01.2014 були визнані такими, що втратили чинність.
2.1.3. Після цього 14.04.2022 Верховна Рада ухвалила Закон №2201-IX, яким: (1) редакційно вдосконалено таку підставу зупинення провадження як «ухилення обвинуваченого від суду», шляхом написання, що йдеться про «ухилення від явки до суду»; (2) розширено перелік випадків зупинення судового провадження, шляхом зазначення такої підстави як «призов обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період». Зокрема, як вбачається із пояснювальної записки до законопроекту, розширення згаданого переліку було обумовлено збройною агресією російської федерації проти України у зв`язку з якою в Україні введено воєнний стан.
2.1.4. Із наведеного вбачається, що за змістом перших двох підстав для зупинення судового провадження, які передбачала ч. 1 ст. 335 КПК до набрання чинності Законом №2201-IX, вони були безпосередньо пов`язані з неможливістю забезпечити присутність обвинуваченого у судовому засіданні під час судового провадження, коли його участь обов`язкова.
Так, в першому випадку, неможливість обумовлювалася поведінкою обвинуваченого, яка залежала від його волі та полягала в ухиленні від прибуття в судове засідання.
Водночас у другому випадку неможливість прибуття обвинуваченого у судове засідання була пов`язана із незалежними від його волі причинами – його захворюванням на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу.
Тобто спільним для двох вищенаведених підстав є ситуація, коли участь обвинуваченого у судовому провадженні об`єктивно неможлива.
2.1.5. Й дотримання саме такого підходу стосовно підстав зупинення судового провадження притримується Велика Палата Верховного Суду. Зокрема, про це свідчить її рішення, в якому в ході аналізу подібної до ч. 1 ст. 335 КПК норми, але в іншому виді судочинства (ч. 1 ст. 236 КАСУ), колегія суддів зазначила: (1) зупинення провадження по справі є тимчасовою перервою в провадженні у справі, викликаною наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд; (2) для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи (ухвала від 20.05.2021 у справі №11-398сап20).
2.1.6. Але на відміну від справи адміністративного судочинства, на вирішення основних питань в якому тимчасова перерва у судовому процесу впливає лише в частині відтермінування дати вирішення, у випадку зупинення судового провадження у кримінальній справі, яка стосується обвинувачення у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, відповідне зупинення за наявності для його здійснення такої формальної підстави як факт мобілізації без урахування всіх обставин (умов за яких відбувалося вчинення злочину, вимог про обов`язковість чи необов`язковість присутності особи на усних слуханнях у суді, поведінки обвинуваченого щодо прибуття до приміщення суду тощо) може мати не просто негативні наслідки у вигляді закінчення строку притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та за умови встановлення винуватості у вчиненні інкримінованого злочину – неможливості покарання винної особи, але й у виді підриву довіри суспільства до держави та її інститутів.
2.2. Проте законодавець точно не приймав Закон №2201-IX, розширюючи перелік підстав для зупинення судового провадження (доповнення підставою «призов обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період»), з тим, щоб цю нову підставу обвинувачені використовували для зловживання процесуальними правами з метою уникнення їх притягнення до кримінальної відповідальності.
2.3. І тому кожного разу, коли розглядається клопотання про зупинення судового провадження, суд, на моє переконання, зокрема, повинен пересвідчитися чи не є заявлення відповідного клопотання зловживанням процесуальними правами з боку обвинуваченого та/або його захисників, спрямованим на уникнення притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Оскільки незважаючи на те, що в КПК прямо не згадується така засада кримінального провадження як «заборона зловживання процесуальними правами», але ця заборона існує як неписаний загальноправовий принцип, який поширюється на всі галузі права (ухвала Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №676/7346/15-к).
III. Стисла позиція щодо ухваленого рішення
3. На жаль, але більшість з колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду /далі – Апеляційна палата/ не погодилися з моєю позицією і, як наслідок, 08.07.2025 постановила ухвалу про зупинення провадження за апеляційними скаргами сторони захисту на вирок Вищого антикорупційного суду від 27.11.2024, ухвалений за результатами розгляду кримінального провадження №5202000000000184, до припинення несення обвинуваченим ОСОБА_4 військової служби чи закінчення воєнного стану в країні.
3.1. Із вказаним рішенням я не погоджуюся, оскільки вважаю, що апеляційне провадження за обставин саме цієї справи за жодних умов не могло бути зупинено, враховуючи:
3.1.1. обвинувачення співробітника Служби безпеки України /далі – СБУ/ у вчиненні злочину в період воєнного стану в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну (січні-липні 2022);
3.1.2. необов`язковість присутності ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції під час усних слухань з перегляду вироку щодо нього, а отже відсутність у суду права на відповідній стадії застосовувати ч. 1 ст. 335 КПК (зупиняти судове провадження з мотивів мобілізації обвинуваченого на військову службу) та можливість проведення апеляційного перегляду за відсутності обвинуваченого в залі суду;
3.1.3. поведінку ОСОБА_4 , яка упродовж всього часу перебування апеляційних скарг захисників на вирок щодо нього на розгляді у суді апеляційної інстанції свідчить про його свідоме небажання прибути до приміщення апеляційного суду задля присутності під час апеляційного перегляду з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.
3.2. Вважаю, що механізм зупинення судового провадження, передбачений КПК, може бути використаний лише у випадку добросовісної поведінки мобілізованого обвинуваченого, а не в разі, коли є факти, що вказують на усвідомлене створення ним ситуації, за якої особа використовує надане їй право з метою зловживання ним.
3.3. Оскільки у цій справі є беззастережні докази зловживання обвинуваченим своїми правами, з огляду на які в задоволенні клопотання слід було відмовити, я змушений висловити цю окрему думку.
IV. Детальні міркування
4. Моя незгода з рішенням більшості колегії суддів обґрунтовується нижченаведеним.
(§1) Характер інкримінованих дій
4.1. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України /далі – КК/, а саме в тому, що він, будучи службовою особою, обіймаючи посаду консультанта-експерта (з оперативних питань) 3 відділу 5 управління ДКІБ СБУ, висловив прохання надати йому 60 000 доларів за повернення обладнання для майнінгу криптовалюти, вилученого під час проведення обшуку в приміщенні ферми за адресою: АДРЕСА_1 , та одержав ці грошові кошти.
4.1.1. Тобто в обвинуваченні, яке суд першої інстанції визнав доведеним, але вирок щодо якого не набув законної сили, оскільки сторона захисту його оскаржила, йдеться про вчинення злочину співробітником СБУ (органу, відповідального за забезпечення державної безпеки України) на території Харківської області в період воєнного стану в умовах повномасштабного вторгнення росії в Україну (січні-липні 2022).
4.1.2. На момент розгляду клопотання про зупинення судового провадження згідно з наданими суду витягами з наказів, будучи полковником, обвинувачений займає керівну посаду (заступник командира…) у військовій частині Національної гвардії України /далі – НГУ/.
4.1.3. Наведені факти, незважаючи на те, що висновки про винуватість чи невинуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих дій (корупційного кримінального правопорушення) на цій стадії робити рано, яскраво контрастують на інформаційному фоні з ситуацією з обвинуваченням інших осіб, які теж були залучені до захисту України, наприклад, у державній зраді. Але вказані підозрювані / обвинувачені навіть на стадії, коли ще відсутній вирок, який не набрав законної сили, на відміну від обвинуваченого у цій справі, не перебувають на службі, а усуваються від виконання таких обов`язків до з`ясування питання їх винуватості/невинуватості. Хоча не виключено, що окремі з них могли бути чи є мобілізованими, а тому підпадати під дію ч. 1 ст. 335 КПК, якщо не ставиться питання про передачу їх за обміном як військовополонених.
4.1.4. Для мене обвинувачення особи у вчиненні корупційного кримінального правопорушення як і обвинувачення у державній зраді, незважаючи на різну ступінь тяжкості цих злочинів з точки зору закону про кримінальну відповідальність, є злочинами одного порядку, між якими можна поставити знак рівності «=» в контексті того, що їх наслідками може бути підрив оборонної спроможності держави.
4.1.5. Тому я вважаю, що у суспільства може виникати логічне запитання щодо того, чому в одній ситуації один співробітник СБУ, обвинувачений у причетності до корупції під час воєнного стану на території області, яка межує з державою-агресором, має можливість у процесуальний спосіб не дозволяти суду з`ясувати вчинив він злочин чи ні, у той час як інший співробітник цього ж органу державної безпеки, але звинувачений у державній зраді, такої можливості не має.
4.1.6. На моє переконання, до обох таких осіб мав би застосовуватися однаковий підхід, який не дозволяв би зловживати своїми процесуальними правами з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.
4.1.7. Як пише ОСОБА_6 «Аби передбачити наслідки війни, треба брати до уваги п`ять засадничих чинників і порівнювати дві протиборчі сторони за певними критеріями, а саме: Шлях-Дао, підсоння, терeн, командування й регулювання… Командування добирають за такими чеснотами: мудрість, чесність, людяність, мужність і дисциплінованість…» (ОСОБА_6 «Мистецтво війни»).
4.1.8. Чи може сприйматися людина наділеною такою чеснотою як «чесність», якщо вона обвинувачується у вчиненні корупційного кримінального правопорушення або у державній зраді? – Відповідь на це питання залежить від оцінки ситуації, яку кожен може тлумачити на власний лад. Однак логічно, щоб суд якнайшвидше переглянув вирок і прийняв за ним рішення по суті. Таке рішення має вирішальне значення для подальшого перебування обвинуваченого на керівних посадах в силах оборони. Адже є високий суспільний інтерес щодо підтвердження чи спростування чесності керівництва сил оборони, від якого залежить життя кожного з нас.
4.1.9. Проте я впевнений, що незалежно від того в яких розділах Особливої частини КК містяться статті, за якими обвинувачуються зазначені особи, взяті для порівняння для цілей окремої думки, в період воєнного стану, в суспільства можуть виникати обґрунтовані сумніви щодо правильності визначення пріоритетів судом, який зупиняє судове провадження.
4.1.10. Суд прямо не відповів на питання, що є більш пріоритетним – важливим:
(А) виконати завдання кримінального провадження, надавши можливість обвинуваченому довести свою невинуватість у суді, й у разі її підтвердження далі продовжити службу за мобілізацією, чи
(Б) надати можливість обвинуваченому приймати участь в захисті Батьківщини в якості військового, а питання його винуватості/невинуватості в інкримінованому злочині відкласти до тих часів, коли закінчиться воєнний стан.
З наведеної у рішенні оцінки вбачається, що більш важливим є надати можливість обвинуваченому приймати участь в захисті Батьківщини. Але виникає запитання: чи зацікавлений ефективно захищати Україну той військовий, для якого припинення в країні воєнного стану матиме наслідком поновлення кримінального провадження щодо нього ж за звинуваченням у корупційному злочині?
4.1.11. Кримінальний процесуальний закон не досконалий, бо він не врегульовує питання необхідності врахування описаних мною аспектів, виходячи з яких слід суду визначати, що є більш пріоритетним, і враховувати цю «пріоритетність» при прийнятті рішення на підставі ч. 1 ст. 335 КПК.
Однак існує таке загальновживане поняття як «здоровий глузд», який повинен бути присутній і застосований судом у кожній ситуації, коли сліпий формалістичний підхід до тлумачення однієї недосконалої норми (маю на увазі ч. 1 ст. 335 КПК) може просто нівелювати саму суть і завдання кримінального провадження.
4.1.12. На жаль, але, на мою думку, в рішенні про зупинення судового провадження присутній зайвий формалізм та повністю відсутнє врахування вищевказаних пріоритетів.
(§2) Щодо можливості апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого в судовому засіданні
4.2. Слід чітко розмежовувати і не ототожнювати між собою поняття «участь особи в апеляційному провадженні» від «присутність особи під час усних слухань в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції».
4.2.1. Обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь (ч. 4 ст. 401 КПК).
4.2.2. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається (ч. 4 ст. 405 КПК).
4.2.3. Слід зауважити, що ніде в КПК не написано, що у випадку, якщо повідомлений про судове засідання обвинувачений не прибув для участі в розгляді в судове засідання (по суті – для участі в усних слуханнях), але повідомив про поважні причини неприбуття, то такий апеляційний розгляд має бути відкладений.
4.2.4. Натомість у 1-му реч. ч. 4 ст. 405 КПК законодавець використав слово «повідомлені» (для розгляду справи по суті), наголосивши таким чином на необов`язковості присутності в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, враховуючи приписи ч. 2 ст. 111 КПК, згідно з якими «повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов`язковою» та ч. 2 ст. 134 КПК, у відповідності до якої «суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов`язковою».
4.2.5. Фактично ж рішення дати чи ні можливість бути присутнім в судовому засіданні під час усних слухань в апеляційному суді обвинуваченому, питання про погіршення становища якого в апеляційних скаргах не ставиться, віднесено на розсуд суду, який може прийняти рішення про обов`язковість присутності такого учасника в суді під час апеляційного перегляду чи не приймати його.
4.2.6. В апеляційних скаргах на вирок Вищого антикорупційного суду від 27.11.2024 питання про погіршення становища обвинуваченого не ставиться й колегією суддів (судом апеляційної інстанції в розумінні 2-го реч. ч. 4 ст. 405 КПК) не приймалося рішення щодо визнання обов`язковою участі обвинуваченого ОСОБА_4 в апеляційному перегляді судом апеляційної інстанції.
4.2.7. Навпаки колегія суддів послідовно неодноразово притримувалася позиції про необов`язковість присутності обвинуваченого під час усних слухань, постановляючи про це у цій же справі ухвали за результатами розгляду клопотань ОСОБА_4 про відкладення судових засідань, призначених у даному кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції (11.03.2025, 20.03.2025, 30.04.2025). Чому наразі більшість колегії суддів відійшла від своєї сталої позиції та, враховуючи очевидність зловживань з боку обвинуваченого, не продовжила апеляційний перегляд за його відсутності мені не зрозуміло. У будь-якому випадку відбуття обвинуваченого на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період не призвело і не могло призвести до об`єктивної неможливості подальшого розгляду апеляційних скарг, поданих на вирок Вищого антикорупційного суду від 27.11.2024, оскільки їх розгляд за його участі не обов`язковий.
4.2.8. У зв`язку із наведеним вважаю, що суд апеляційної інстанції мав лише повідомити обвинуваченого ОСОБА_4 про розпочате апеляційне провадження, дату, час і місце апеляційного розгляду, спробувати провести апеляційний перегляд за його присутності, а у випадку безуспішності таких спроб і подальшого неприбуття обвинуваченого для участі в судовому засіданні провести апеляційний перегляд за його відсутності, так як його участь не обов`язкова. Вказане, з одного боку, не призвело б до порушення прав обвинуваченого чи жодних норм КПК або міжнародних зобов`язань України, а, з іншого боку, дозволило б суду виконати завдання кримінального провадження та припинити ситуацію з перебуванням ОСОБА_4 тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі, яке може порушувати права обвинуваченого й може бути розцінене як порушення міжнародних зобов`язань України, виходячи з яких Європейський Суд з прав людини /далі – ЄСПЛ/ неодноразово повторював значення гарантій розумного строку щодо кримінального провадження, згідно з якими: обвинувачений, якщо не скоював карного діяння, повинен мати можливість виправдати себе без зволікань, тоді як обвинувачений, вина якого доведена, не повинен піддаватися додатковому покаранню у формі надмірних зволікань з розглядом його справи, що може мати негативні наслідки для його інших прав, гарантованих Конвенцією. Так, обвинувачений у кримінальній справі повинен мати право розраховувати на здійснення провадження в його справі з особливою ретельністю і що положення ст. 6 Конвенції покликані не допускати в кримінальних справах надто тривалого перебування обвинувачуваної особи в стані невизначеності щодо своєї долі (п. 18 рішення ЄСПЛ у справі «Вемхофф проти Німеччини»/Wemhoff v. Federal Republic of Germany від 27.06.1968, заява №2122/64; п. 5 рішення ЄСПЛ у справі «Стогмюллер проти Австрії»/ Stogmuller v. Austria від 10.11.1969, заява №1602/62; п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «H. проти Франції»/H. v. France від 24.10.1989, заява №10073/82; п. 71 рішення ЄСПЛ у справі «Іванов проти України» від 07.12.2006, заява №15007/02).
4.2.9. У зв`язку із зупиненням судового провадження обвинувачений на невизначений чіткою датою проміжок часу, який може тривати не лише місяці, але й роки, залишатиметься у стані невизначеності щодо його долі, в той час як з огляду на цілі ч. 1 ст. 335 КПК об`єктивних обставин для такого зупинення не було, а розгляд слід було провести за відсутності обвинуваченого в залі суду.
(§3) Застосування інституту зупинення судового провадження в апеляційному суді
4.3. Зупинення провадження по справі – це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №11-398сап20).
4.3.1. Так, у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб… (ч. 1 ст. 335 КПК).
4.3.2. Із наведеного вбачається, що передбачена КПК вимушена перерва у судовому провадженні може бути викликана однією із наступних обставин: (а) ухилення обвинуваченого від явки до суду; (б) захворювання обвинуваченого на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні; (в) призов обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
4.3.3. І хоча ч. 1 ст. 335 КПК закріплює обов`язок, а не право суду зупинити судове провадження, але відповідна норма має застосовуватися, ураховуючи не лише (1) формальну відповідність фактичної ситуації особи, у зв`язку з якою ініціюється питання щодо прийняття відповідного рішення, словесній конструкції норми, в якій відображено зміст конкретної підстави для зупинення провадження, але й (2) цілі, яких прагнув досягнути законодавець за наслідками доповнення норми тією чи іншою підставою.
4.3.4. Однією з підстав для зупинення судового провадження за змістом ч. 1 ст. 335 КПК, з точки зору словесно-граматичного (буквального) тлумачення, є факт «призову обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період».
4.3.5. Безумовно, коли наведену норму тлумачити буквально, то може видатися, що для її застосування суду достатньо встановити, що надані докази підтверджують факти (1) призову для проходження військової служби за призовом (2) під час мобілізації (3) особисто обвинуваченого, а не іншої особи.
4.3.6. Проте наведений спосіб тлумачення не враховує ціль, яку переслідував законодавець, коли вирішив доповнити ст. 335 КПК новою підставою, котра на рівні з іншими зумовлює прийняття рішення про зупинення судового провадження.
4.3.7. Очевидним є те, що ст. 335 КПК структурно знаходиться в главі 28 «Судовий розгляд», яка урегульовує питання проведення судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, і ч. 2 ст. 318 якої прямо говорить про те, що «судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження».
4.3.8. Із вказаного вбачається, що ч. 1 ст. 335 КПК в першу чергу законодавцем було сформульовано для цілей її застосування у суді першої інстанції. Адже, апеляційний розгляд має свої відмінності, зокрема, не передбачає обов`язковість присутності учасників кримінального провадження в судовому засіданні, крім випадку, передбаченого ч. 4 ст. 401 КПК, в той час як для підготовчого засідання і розгляду в суді першої інстанції це передбачають ч. ч. 1, 2 ст. 314 і ч. 2 ст. 318 КПК у поєднанні з ч. 2 ст. 134 КПК.
4.3.9. Таким чином, ч. 1 ст. 335 КПК може застосовуватися лише щодо обвинуваченого, участь якого в апеляційному перегляді, є обов`язковою, оскільки за необов`язковості присутності обвинуваченого у засіданні суду апеляційної інстанції під час перегляду вироку щодо нього суд може проводити судові засідання та прийняти рішення з приводу ухваленого вироку, а потреби в тимчасовій перерві у судовому процесі у формі зупинення провадження не має як такої, враховуючи, що призначення (ціль) такої перерви – надати можливість обвинуваченому після її завершення бути присутнім під час усних слухань у суді за умови, коли така участь не просто є бажанням особи, а визнається обов`язковою за законом чи за рішенням суду.
(§4) Процесуальна поведінка обвинуваченого у цій справі
4.4. На даній стадії можна впевнено дійти висновку, що ОСОБА_4 свідомо зловживає своїми процесуальними правами з метою уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності. Просячи суд, з одного боку, надати йому можливість взяти участь в усних слуханнях у справі за його обвинуваченням, а з іншого боку, вчиняючи дії, направлені на його призов за мобілізацією, щоб на період воєнного стану справа в суді апеляційної інстанції була зупинена, обвинувачений цілеспрямовано створює умови для неможливості розгляду апеляційної скарги по суті. Про зловживання своїми правами ОСОБА_4 вказують наступні наведені нижче обставини.
4.4.1. Протягом проведення судового розгляду в суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 жодного разу не прибув у судові засідання (вони призначалися на 12.02.2025, 11.03.2025, 20.03.2025, 30.04.2025, 08.07.2025), щоразу звертаючись до суду із клопотаннями про необхідність відкладення судового розгляду, у зв`язку з наявністю поважних причин (т. 23 а. с. 64-65, 71-72; т. 24 а. с. 4, 28-3, 146-152; т. 26 а. с. 8-15, 68-69).
4.4.2. У судовому засіданні, що відбулось 20.03.2025, захисник ОСОБА_5 заявив клопотання про необхідність зупинити судове провадження у даній справі, у зв`язку з проходженням ОСОБА_4 військової служби у складі Сил оборони, а саме Управління Служби безпеки України в Запорізькій області /далі – УСБУ в Запорізькій області/ та не може взяти участь у судовому засіданні в цій справі або через відеоконференцію з іншого суду, або з використанням власних технічних засобів через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Однак у задоволенні даного клопотання захисника судом було відмовлено, зважаючи на те, що ОСОБА_4 не був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, що в розумінні ч. 1 ст. 335 КПК є підставою для зупинення судового провадження, так як: (1) участь ОСОБА_4 у проведенні оперативно-бойових завдань (бойових дій) у складі Сил оборони є частиною його службових обов`язків як працівника СБУ і не є аналогом військової служби; (2) в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» діяльність працівників СБУ не може бути трактована як військова служба, у тому числі за призовом під час мобілізації (т. 24 а. с. 143, 177-178).
4.4.3. У подальшому відповідно до довідки УСБУ в Запорізькій області №59/13-213 від 16.06.2025 ОСОБА_4 16.06.2025 був звільнений у запас за підп. б, ґ п. 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ (через сімейні обставини – військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років… коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Отже існує рішення, суду що він сам виховує дитину без її матері (т. 26 а. с. 60).
4.4.4. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.
4.4.5. Тобто, підстава на якій обвинувачений під час дії воєнного стану був звільнений з СБУ, є такою ж, за якою він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Тому за відсутності ініціативи і бажання самого обвинуваченого його б й не було призвано на службу.
4.4.6. Натомість 21.06.2025 на підставі рапорту ОСОБА_4 , тобто з його власної ініціативи, він був зарахований в списки особового складу частини та на всі види забезпечення військовозобов`язаних, які призвані із запасу для комплектування підрозділів військової частини НОМЕР_1 НГУ відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» (т. 26 а. с. 53-59).
4.4.7. Всі вищеперелічені факти переконують мене у тому, що обвинувачений ОСОБА_4 свідомо вчинив дії, які б давали суду підставу для зупинення судового провадження відносно його кримінального переслідування (перейшов з роботи в СБУ на службу за призовом через мобілізацію в НГУ) та не дозволили колегії суддів Апеляційної палати переглянути за апеляційними скаргами його захисників обвинувальний вирок суду першої інстанції. Така поведінка обвинуваченого очевидно викликана його бажанням призупинити судовий процес зі з`ясування питання «вчинив він корупційний злочин чи ні», а не щирим бажанням захищати Батьківщину.
Виходячи із вказаного у діях ОСОБА_4 наявні ознаки зловживання своїми правами, направлені на затягування строку розгляду апеляційних скарг, поданих в його інтересах на вирок Вищого антикорупційного суду від 27.11.2024, шляхом зупинення судового провадження. Дане безальтернативно підтверджується тим, що оскільки 20.03.2025 не було задоволено клопотання захисника про зупинення судового провадження ОСОБА_4 умисно створив всі підстави для того, щоб спершу бути звільненим з служби в лавах СБУ, а вже через 5 днів після такого звільнення за наявності тотожних підстав, які перешкоджають призову, написав рапорт та був призваний на військову службу під час мобілізації. Вказане свідчить про намагання ОСОБА_4 уникнути кримінальної відповідальності шляхом постановлення ухвали про зупинення судового провадження та спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності.
4.4.8. Щирі побоювання викликає та обставина, що через призов обвинуваченого на військову службу за мобілізацією його дитина, котра не досягла 18 років, яка згідно з рішенням суду (про нього зазначено в наказі на звільнення з СБУ в запас) перебуває на його вихованні та утриманні, як єдиного з батьків, взагалі буде позбавлення батьківської опіки і піклування.
4.4.9. Отже вказана ціль, з якою ОСОБА_4 через свого захисника скористався правом просити зупинити судове провадження явно суперечить загальноправовому принципу заборони зловживання процесуальними правами та меті, з якою законодавець передбачив у ч. 1 ст. 335 КПК обов`язок суду зупиняти судове провадження відносно обвинуваченого, призваного на військову службу під час мобілізації.
4.4.10. Саме тому, що ціль, з якою ОСОБА_4 фактично (хоч і через процедуру звільнення) перевівся з роботи в СБУ на службу в Національну гвардію України суперечить призначенню ч. 1 ст. 335 КПК, вказана норма не могла бути застосована, а тому суд апеляційної інстанції не повинен був зупиняти провадження щодо нього.
(§5) Висновки
5. Апеляційний перегляд вироку щодо ОСОБА_4 за апеляційними скаргами його захисників колегія суддів могла і повинна була провести в розумні строки та незважаючи на відсутність обвинуваченого під час усних слухань у судовому засіданні, але помилково цього не зробила.
5.1. Суду слід було не формально застосувати ч. 1 ст. 335 КПК, а оцінити поведінку ОСОБА_4 як зловживання процесуальними правами та, врахувавши суть ситуації, відмовити у зупиненні судового провадження через використання права не з ціллю, з якого його надано законодавцем, а з ціллю ухилення від кримінальної відповідальності.
5.2. Наведений приклад, коли суд не відреагував у такий спосіб на зловживання обвинуваченим, може спонукати інших обвинувачених у корупції вчиняти подібним чином, що надалі може мати стратегічно негативні наслідки – повне знецінення роботи державних інституцій у напрямку боротьби з корупцією і, як результат, повну втрату довіри громадян до органів державної влади.
6. Описане не свідчить, що ОСОБА_4 вчинив корупційний злочин, в якому він обвинувачується, оскільки дане питання потребує з`ясування в ході апеляційного перегляду. Але у цій справі саме його поведінка може призвести до неможливості у майбутньому (після закінчення воєнного стану) встановити – вчинив він злочин чи ні, враховуючи, що можуть минути строки притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Більше того, враховуючи існування рішення суду, що він має на утриманні дитину, а також його перебування в статусі військового, зберігається ймовірність вільного виїзду обвинуваченого за межі території України.
7. Саме гнучкість і здоровий глузд при тлумаченні та застосуванні норми ч. 1 ст. 335 КПК з урахуванням не лише сухих фактів мобілізації, але й обставин за яких вона відбулася, мали б запобігти ситуації, яка уможливлює і спонукає до зловживання обвинувачених своїми правами.
7. Для одних війна – це кров, втрати, біль, безвихідь, а для інших – здобутки, перемоги, нові можливості, в т. ч. можливість уникати відповіді перед суспільством на питання «ти вчинив злочин чи ні?».
7.1. Чи про таку Україну, в якій представники органів державної влади легко можуть уникнути відповіді перед суспільством за свої дії та, якщо вони були незаконні, покарання, мріяли Герої Небесної Сотні, й мріють тисячі захисників і захисниць на фронті? Я впевнений, що ні!
7.2. Рішення суду – це не лише закон, який говорить, а це совість суспільства, через яку держава здатна у процесуальний законний спосіб наздогнати того, хто втратив власну совість, і покарати за її втрату реальною санкцією, або ж встановити, що совість не втрачена, і виправдати того, кого було помилково обвинувачено. Але ця совість повинна ефективно працювати. Цю ефективність не обов`язково повинен забезпечити законодавець, шляхом деталізації нечітких норм чи норм, які можна читати і тлумачити у різний (інколи взаємовиключний) спосіб. Таку ефективність (дієвість) повинен забезпечити суд, надаючи тлумачення недосконалих норм з урахуванням їх змісту (суті) та призначення. Саме суд повинен запобігати процесуальним зловживанням, не дозволяючи нівелювати саму суть, яку намагаються прикрити формою (формалізмом).
8. На жаль, але, на мою думку, у цьому рішенні зупинити судове провадження відображено формальний підхід до тлумачення, а не сутнісний. Задоволення клопотання є наслідком процесуальних зловживань обвинуваченого. Таке рішення, з яким я не погоджуюся, призвело до підміни суті формою.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.