23 липня 2026 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про звільнення Івінського Олега Олеговича з посади судді Подільського міськрайонного суду Одеської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Про це повідомляє ВРП.
Хто такий суддя Івінський
Олег Олегович Івінський призначений суддею Указом Президента України від 12 січня 2004 року № 32/2004 (спершу до Котовського районного суду Одеської області, який згодом перейменували на Подільський міськрайонний суд), а 4 березня 2010 року Постановою Верховної Ради України № 1943-VI обраний на цю посаду безстроково — тобто на момент дисциплінарного провадження мав понад двадцять років суддівського стажу.
Дві категорії порушень із конкретними цифрами
Дисциплінарна палата дослідила справи судді Подільського міськрайонного суду Одеської області Олега Івінського за статтею 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані сп’яніння) і виявила дві системні практики:
Перша — повне звільнення від відповідальності через «малозначність». У щонайменше 24 справах (№№ 505/1822/22, 505/1801/22, 505/2683/22, 505/2277/22, 505/1135/23 та інших) суддя застосовував статтю 22 КУпАП, попри те що з 17 березня 2021 року закон прямо забороняє застосування цієї норми саме до правопорушень за статтею 130 КУпАП (зміни внесено Законом № 1231-IX). Санкція цієї статті — безальтернативна: штраф у 1000 неоподатковуваних мінімумів з обов’язковим позбавленням права керування транспортним засобом на рік, без жодної судової дискреції.
Друга — часткове покарання без позбавлення права керування. У ще щонайменше 25 справах суддя визнавав особу винною, накладав штраф, але не застосовував обов’язкового додаткового стягнення — позбавлення права керування транспортним засобом, — хоча закон не залишає для цього жодного розсуду.
Найсерйозніше звинувачення: сфабриковані альтернативні судові рішення
Це найважливіша деталь, якої не було в моєму попередньому викладі. У трьох справах (№№ 505/988/22, 505/1819/22, 505/3854/23) Дисциплінарна палата встановила: у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено по дві взаємовиключні постанови щодо тих самих правовідносин — в одній особу засуджено з повним стягненням, в іншій те саме провадження закрито через малозначність.
Слідство палати відновило детальну хронологію на прикладі справи № 505/988/22: 23 березня 2023 року ухвалено постанову про притягнення до відповідальності; 28 березня її підготував помічник, того ж дня підписав суддя; вже 30 березня цю постанову офіційно надіслали правопорушнику супровідним листом. Лише 12 квітня — майже за два тижні по тому — з’явився альтернативний текст про закриття справи через малозначність, відредагований і підписаний суддею 13 квітня. Тобто «м’яка» версія була створена вже після того, як «сувора» версія була офіційно доведена до відома особи, — а отже, не може бути поясненням «виправлення технічної помилки». Аналогічну хронологію встановлено і в двох інших справах.
Додатковий, ще тривожніший елемент: у «суворих» версіях постанов зазначено, що особа не з’явилася в засідання, тоді як у «м’яких» версіях написано, що та сама особа була присутня, визнала вину й щиро розкаялася. Перевірка журналів відвідувачів суду за відповідні дати підтвердила: осіб із цих справ у приміщенні суду в дні розгляду зафіксовано не було. Судячи з матеріалів, аналогічні розбіжності виявлено ще щонайменше в 30 інших справах.
На запитання палати про походження цих розбіжностей суддя Івінський не зміг дати послідовних пояснень, кілька разів змінюючи версію: спершу говорив про «помилку», потім — про два паралельно завантажені проєкти рішень.
Аргументи захисту судді
У поясненнях Івінський наполягав, що в умовах воєнного стану позбавлення чоловіків призовного віку права керування транспортним засобом «не повною мірою відповідає інтересам держави» — оскільки такі особи можуть знадобитися для оборони. Палата відхилила цей аргумент: із 25 перевірених справ статус військовослужбовця документально підтверджувався лише у двох; у решті випадків жодних військово-облікових документів, повісток чи довідок ТЦК суду взагалі не надавали — тобто рішення ухвалювалися на підставі непідтверджених припущень, а не встановлених судом фактів.
Не перше стягнення: попередня догана не дала ефекту
Це ще одна важлива деталь. 14 липня 2025 року Перша Дисциплінарна палата ВРП вже притягувала Івінського до відповідальності за подібну поведінку (справа № 1455/1дп/15-25 за скаргами Буртник Х.В.), застосувавши доганну з позбавленням доплат на місяць. Суддя наполягав, що повторне притягнення за «ту саму» поведінку порушує статтю 61 Конституції (заборона подвійної відповідальності), — палата це відхилила, оскільки йшлося про інші конкретні судові справи.
Що показовіше: перевірка практики судді після 14 липня 2025 року виявила ще щонайменше 10 нових справ із частковим стягненням — тобто попередня догана не змінила його поведінки, що й стало одним із ключових аргументів на користь найсуворішого можливого стягнення.
Правова кваліфікація
Палата кваліфікувала дії судді за двома пунктами статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»: підпунктом «б» пункту 1 (незазначення мотивів прийняття чи відхилення аргументів у судових рішеннях) та пунктом 4 (грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків). Палата прямо відхилила застосування пункту 3 (порушення суддівської етики) — з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, за якою цей пункт стосується виключно етичної поведінки судді, а не помилок у правозастосуванні.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.