Європейський суд з прав людини (П’ята секція) 23 липня 2026 року ухвалив рішення у справі «Дерев’янко і Тарасова проти України» (заяви № 39465/23 і № 43066/23), встановивши порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обох заявників та відсутність порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо другої заявниці. Рішення прийнято одноголосно і станом на дату ухвалення не є остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Обставини справи першого заявника
Анатолій Дерев’янко, 1967 року народження, мешканець села Вербівка Харківської області, до окупації працював інженером приватного борошномельного підприємства в м. Балаклія Ізюмського району, окупованому російськими військами в березні 2022 року і звільненому у вересні 2022 року. За версією слідства, з 1 серпня 2022 року він виконував обов’язки керівника підприємства, координував його господарську діяльність, брав участь у нарадах окупаційної адміністрації та подавав їй звітність.
29 листопада 2022 року за фактом дій посадових осіб понад 40 підприємств Ізюмського району розпочато кримінальне провадження за частиною четвертою статті 111-1 Кримінального кодексу України («колабораційна діяльність»). 10 березня 2023 року Дерев’янку повідомлено про підозру за цією статтею, і того самого дня Новомосковський районний суд Дніпропетровської області обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
30 жовтня 2024 року суд визнав Дерев’янка винним і призначив покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з іспитовим строком три роки та забороною обіймати певні посади протягом десяти років. 19 грудня 2024 року Харківський апеляційний суд змінив покарання на штраф у розмірі 17 000 грн (близько 380 євро на час ухвалення того рішення) з конфіскацією майна. Станом на дату рішення ЄСПЛ Верховний Суд розглядав касаційні скарги заявника і прокурора.
Обставини справи другої заявниці
Юлія Тарасова, 1978 року народження, мешканка Києва, працювала торговельною представницею українського виробника лікарських засобів. За версією слідства, у 2023 році керівництво компанії організувало схему постачання до Росії лікарського засобу для загального наркозу під виглядом поставок до Естонії через Литву з подальшим спрямуванням через Білорусь; слідство також посилалося на виявлення препарату цього виробника в аптечці полоненого російського військовослужбовця, хоча ця обставина не увійшла до пред’явленого заявниці обвинувачення.
14 вересня 2023 року Тарасовій повідомлено про підозру за статтею 111-2 Кримінального кодексу України («допомога державі-агресору»), яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Того самого дня Шевченківський районний суд Києва обрав їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 25 червня 2024 року суд змінив запобіжний захід на заставу, яку заявниця сплатила і того самого дня була звільнена.
Позиція Уряду України
Уряд обстоював обґрунтованість рішень національних судів, посилаючись на практику Суду, яка допускає врахування тяжкості й суспільної небезпечності інкримінованого діяння як підстави для тримання під вартою (Mercep v. Croatia, заява № 12301/12, 26 квітня 2016 року; Dudek v. Poland, заява № 633/03, § 36, 4 травня 2006 року), а також на обов’язок держави захищати права потерпілих і потенційних потерпілих від насильницьких посягань за статтями 2, 3 і 5 § 1 Конвенції. Уряд також посилався на воєнний стан і специфічні ризики безпеки, пов’язані з російською окупацією, як на релевантні фактори.
Позиція Суду щодо статті 5 § 3 Конвенції
Суд встановив, що національні суди обґрунтовували тримання під вартою обох заявників насамперед тяжкістю можливого покарання, і нагадав про усталену практику, за якою небезпека переховування не може оцінюватися виключно на підставі суворості загрожуваного покарання, а повинна визначатися з урахуванням інших релевантних обставин (Ignatov v. Ukraine, заява № 40583/15, § 41, 15 грудня 2016 року).
Щодо першого заявника Суд зазначив, що інкриміноване йому діяння становило найменш тяжку форму злочину за статтею 111-1 Кримінального кодексу України — з покаранням у вигляді штрафу, а позбавленням волі лише як альтернативою, — що робить посилання на суворість покарання непереконливим обґрунтуванням ризику переховування. Суд також визнав недоведеними висновки національних судів про ризик впливу на свідків і повторного вчинення злочину. Довід Уряду про необхідність захисту потерпілих від насильницьких посягань Суд визнав нерелевантним для цієї справи, оскільки заявнику не інкримінувалися насильницькі дії (Grubnyk v. Ukraine, заява № 58444/15, § 124, 17 вересня 2020 року). Окремо Суд звернув увагу, що апеляційний суд, цитуючи рішення у справі «Летельє проти Франції» (Letellier v. France, 26 червня 1991 року, Серія A № 207, § 35), додав до цієї цитати дві фрази, яких у цьому рішенні немає; на думку Суду, вони є неточним переказом рішення у справі «Сельмуні проти Франції» (Selmouni v. France [ВП], заява № 25803/94, § 101, ECHR 1999-V), яке стосується зовсім іншого питання — кваліфікації поводження за статтею 3 Конвенції, а не підстав тримання під вартою за статтею 5. Суд визнав порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо першого заявника.
Щодо другої заявниці Суд встановив, що національні суди сформулювали ризики переховування, впливу на свідків і знищення доказів у загальний спосіб, залишивши поза увагою істотні обставини: заявниця протягом кількох місяців до затримання співпрацювала зі слідством, добровільно надала доступ до вмісту телефону, і жодних ознак спроб переховування чи перешкоджання слідству встановлено не було. Суд визнав порушення пункту 3 статті 5 Конвенції також щодо другої заявниці.
Позиція Суду щодо статті 5 § 1 Конвенції
Друга заявниця також скаржилася на відсутність обґрунтованої підозри при обранні їй запобіжного заходу. Суд визнав, що обґрунтування підозри національними органами мало недоліки: посилання на постанови Кабінету Міністрів України, якими заборонено окремі операції з Росією (постанова № 187 від 3 березня 2022 року і постанова № 1076 від 27 вересня 2022 року), було наведено серед значного масиву інших документів без пояснення їх значення, а мотив дій, описаний слідством, — комерційний інтерес керівництва компанії у продовженні співпраці з російським контрагентом, встановленої ще до повномасштабного вторгнення, — прямо не пов’язувався з метою завдати шкоди Україні, яка є обов’язковою ознакою складу злочину за статтею 111-2 Кримінального кодексу України. Водночас, з огляду на те, що ця стаття на момент подій була нещодавно введеною (Законом № 2198-IX від 14 квітня 2022 року) і ще не мала усталеного тлумачення, Суд не визнав позицію органів слідства свавільною і не встановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо другої заявниці.
Норми воєнного стану, застосовані національними судами
Національні суди обґрунтовували тримання заявників під вартою також посиланням на частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу України (обов’язкове тримання під вартою за окремими статтями на час дії воєнного стану) та частину четверту статті 183 цього Кодексу (можливість не визначати розмір застави за окремими статтями). Суд зазначив, що ці норми не позбавляють суди повноважень обирати запобіжний захід, менш суворий за тримання під вартою, а лише роблять звільнення під заставу можливим, а не обов’язковим. Суд послався на рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року у справі № 7-р(ІІ)/2024, яким зазначені норми визнано такими, що не суперечать Конституції України, а також на пов’язану справу «Колесник і Смельницький проти України» (Kolesnyk and Smelnytskyy v. Ukraine, заяви № 24465/23 і № 25217/23, рішення від 23 липня 2026 року, станом на дату ухвалення не набрало статусу остаточного).
Сатисфакція
Суд відхилив вимогу першого заявника про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 2 990 євро, не встановивши причинного зв’язку із визнаним порушенням. За немайнову шкоду Суд присудив першому заявнику 1 000 євро (за офіційним курсом Національного банку України на 23 липня 2026 року, 1 євро = 51,06 грн, — близько 51 060 грн), а другій заявниці — 600 євро (близько 30 636 грн), відхиливши решту вимог заявників, які просили 20 000 євро та 5 000 євро відповідно.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.