21 липня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 9-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Романа Дудіна щодо відповідності Конституції України абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.
Суть оскаржуваної норми
Оспорюваний припис дозволяє слідчому судді чи суду у виняткових випадках призначати заставу в розмірі, що перевищує встановлені законом максимальні межі — 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (залежно від категорії злочину), — якщо застава в цих межах не здатна забезпечити виконання підозрюваним чи обвинувaченим у тяжкому чи особливо тяжкому злочині покладених на нього процесуальних обов’язків.
Правова логіка Конституційного Суду: застава повинна бути реальною альтернативою вартi, а не її замаскованою формою
Суд сформулював принципову позицію: законодавче регулювання застави, яка покладає на особу значне фінансове зобов’язання, має бути спрямоване на ефективну мотивацію особи утримуватися від неправомірної поведінки, — і лише за такої умови застава залишається реальною альтернативою триманню під вартою, а не просто іншою формою його ж. Тому розмір застави повинен бути індивідуалізованим: відчутним для конкретної особи, але не таким, що фактично унеможливлює саму її альтернативність вазі.
Суд нагадав, що частина четверта статті 182 Кодексу прямо встановлює: розмір застави має достатньою мірою гарантувати виконання обов’язків і не може бути «завідомо непомірним» для особи, — і ця вимога поширюється й на виняткові випадки, передбачені оспорюваним абзацом п’ятим частини п’ятої статті 182.
Чому Суд не встановив верхньої межі застави для виняткових випадків. Одне з ключових практичних питань справи — чи повинен існувати максимальний розмір застави навіть у виняткових випадках. Суд визнав, що встановлення такої верхньої межі законодавцем було б недоцільним: з огляду на значну майнову й соціальну диференціацію сучасного суспільства, будь-яка фіксована максимальна сума може виявитися нерелevantною для забезпечення стримувального ефекту застави щодо конкретної заможної особи.
Занепокоєння Суду: непослідовна судова практика
Показово, що Конституційний Суд прямо звернув увагу на системну проблему правозастосування: практика застосування цього припису судами України має ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей. Саме це занепокоєння й пояснює, чому Суд, визнаючи норму конституційною, супроводив своє рішення розгорнутим переліком обов’язкових вимог до її застосування — фактично сформулювавши стандарт, обов’язковий для судів, а не просто підтвердивши формальну відповідність тексту закону Конституції.
Обов’язкові вимоги до обґрунтування розміру застави, сформульовані Судом
Спираючись на практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд встановив, що слідчий суддя чи суд, призначаючи заставу понад граничні законні межі, зобов’язаний навести аргументи, які підтверджують необхідність саме такого розміру, а не просто послатися на тяжкість злочину. Зокрема, суд повинен:
- обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи;
- врахувати не лише розмір завданої злочином шкоди, а й інші обставини, визначені Кодексом, включно з наявністю осіб на утриманні цієї особи;
- переконатися, що активи для сплати застави реально доступні особі — зокрема врахувати, чи не накладено арешт на майно особи в межах цього ж кримінального провадження (оскільки заарештоване майно не може одночасно розглядатися як доступний ресурс для внесення застави);
- обґрунтовувати кожен окремий складник, що формує загальний розмір застави, а не оперувати сумою в цілому;
- уникати припущень про матеріальну спроможність особи — тобто не домислювати наявність коштів без документального підтвердження;
- враховувати соціальні зв’язки особи (сім’ю, інші особисті комунікації) та її зв’язки за кордоном.
Суд окремо наголосив на застосуванні принципу тлумачення сумнівів на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, — тобто в разі невизначеності щодо фінансового стану особи ця невизначеність не повинна тлумачитися на її шкоду через призначення завищеної застави.
Ключове застереження: застава не повинна ставати прихованим триманням під вартою
Суд прямо вказав мету всіх цих вимог: запобігти перетворенню застави на замаскований спосіб тримання особи під вартою. Якщо суд призначає заставу в розмірі, який особа завідомо не може сплатити, — це не альтернативний, менш обтяжливий запобіжний захід, а фактичне позбавлення свободи під формальним прикриттям інституту застави, що не узгоджується з гарантіями частини першої статті 29 Конституції України (право на свободу та особисту недоторканність).
Резолютивна частина
Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Конституційний Суд України визнав абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
Значення рішення для судової практики
Це рішення має подвійний практичний ефект. З одного боку, воно підтверджує законність самого механізму позамежової застави для тяжких і особливо тяжких злочинів — слідчі судді та суди можуть і надалі призначати заставу понад 80 чи 300 прожиткових мінімумів. З іншого боку, воно суттєво підвищує планку вимог до вмотивованості таких рішень: рішення про заставу, яке просто констатує тяжкість злочину без детального аналізу фінансового стану особи, доступності активів і кожного складника суми застави, тепер прямо суперечитиме стандарту, встановленому самим Конституційним Судом, — а це відкриває для сторони захисту конкретний, чітко сформульований набір аргументів для оскарження невмотивованих рішень про надмірну заставу.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.