У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар на тему: “Тлумачення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в умовах збройного конфлікту (кримінальний процесуальний аспект)”.
Лектором виступила Ірина Гловюк – заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання “Barristers”. Лектор розповіла про специфіку зобов’язань держави стосовно захисту права на життя в умовах воєнного конфлікту, межі необхідності застосування сили та ефективне розслідування.
Звертаючись до статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в умовах збройного конфлікту, лектор зазначила, що позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили і випадки, в яких можливе це виключно необхідне застосування сили:
- 1. для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
- 2. для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;
- 3. при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.
Специфіка зобов’язань держави стосовно захисту права на життя в умовах воєнного конфлікту
- 1. питання юрисдикції в умовах окупації території;
- 2. перелік зобов’язань держави під час збройного конфлікту;
- 3. межі необхідності застосування сили при правомірних воєнних діях, в умовах необхідності протидії терористичним актам, здійсненні спеціальних операцій;
- 4. особливості розслідування фактів позбавлення життя
Коли йдеться про питання юрисдикції, то рішеннями в яких ЄСПЛ надав тлумачення стосовно дій держави в умовах агресії, визначає те, що на державу може покладатися відповідальність за дії її органів влади, навіть поза межами кордонів, якщо ці дії мали наслідки поза межами їхньої території. Так відбувається тоді, коли одна з держав-сторін здійснює дієвий контроль за певною територією або принаймні має вирішальний вплив на неї.
На державу може покладатися відповідальність згідно з Конвенцією за порушення прав осіб, які перебувають на території іншої держави, але які виявляються підвладними або підконтрольними першій державі за посередництвом її агентів, які діють – законно чи незаконно – у іншій державі.
Держава, як визначає ЄСПЛ держава має застосовувати всі доступні юридичні й дипломатичні заходи стосовно іноземних держав і міжнародних організацій, щоб продовжувати гарантувати права та свободи відповідно до Конвенції.
ЄСПЛ визначив, що контролююча держава несе відповідальність відповідно до статті 1 за забезпечення, в межах регіону, що знаходиться під її контролем, всього спектру основних прав, викладених у Конвенції та ратифікованих їм додаткових протоколах. Вона буде нести відповідальність за будь-які порушення цих прав.
На основі міжнародної судової практики систематизовано перелік зобов’язань держави під час збройного конфлікту:
- держави повинні вжити заходів для захисту осіб від наслідків військових дій
- держави зобов’язані відповідати за долі людей під час збройних конфліктів (планування операцій, запобігання та розслідування насильницьких зникнень, попередження про прибуття ворожих сил)
- держави повинні вжити заходів для захисту окремих осіб як від повстанців (заколотників), так і від незаконних воєнізованих формувань (парамілітарних угруповань) (попередження про прибуття озброєних сил)
Позиція ЄСПЛ у питаннях пов’язаних з військовими операціями, з операціями підтримання безпеки, виходить з того, що відповідальність держави може виникати тоді, коли представники держави, обираючи певні засоби проведення операції проти груп супротивників, не вживають заходів для того, щоб зменшити ризик шкоди цивільному населенню.
Одне з найболючіших питань, яке виникає в період збройного конфлікту – це межі необхідності застосування сили.
Стаття 2 встановлює ці межі і текст статті 2 в цілому показує, що параграф 2 не визначає випадків, коли дозволяється вбивати людину, але описує ситуації, коли дозволяється “використовувати силу”, що може призвести до непередбачуваного результату у вигляді позбавленні життя. Використання сили, однак, повинно бути не більше, ніж “абсолютно необхідним” для досягнення однієї з цілей.
Стаття 2 формулює тест абсолютної необхідності застосування сили. Звісно, що оцінка абсолютної необхідності в Конвенції не може даватись. Вона дається в ході планування певних операцій органами влади.
Можуть застосовуватися різні ступені контролю до різних аспектів ситуації, що викликає питання у відповідності зі статтею 2 Конвенції. Ступінь контролю залежить від меж контролю влади за ситуацією і інших відповідних обмежень, властивих оперативному прийняттю рішень у цій складній і чутливій сфері. Зазвичай планування і проведення рятувальної операції можуть бути піддані підвищеному контролю.
Державні органи змушені планувати свої операції з метою мінімізувати ризик для цивільного населення.
Плануючи операцію, вони мають враховувати потенційний ризик для життя, що стане наслідком активної силової протидії з боку іншої сторони конфлікту («правомірної цілі»). При чому, оцінка ризику для життя має бути не тільки для цивільного населення, а й осіб, щодо яких спрямовані ці заходи.
Особливості розслідування фактів позбавлення життя
Мета розслідування: основною метою розслідування за статтею 2 є забезпечення ефективного здійснення внутрішнього законодавства, яке гарантує право на життя, і в тих випадках, коли це стосується державних агентів або органів, забезпечити їхню відповідальність за смертельні випадки, що сталися під їх відповідальністю.
Форма розслідування: задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними в залежності від обставин. Однак, яка б з них не була застосована, органи влади мають діяти з власної ініціативи з того моменту, як певне питання привернуло їх увагу. Вони не можуть чекати на те, щоб родичі подали належну скаргу або взяли на себе відповідальність за проведення будь-якої процедури розслідування
Основними вимогами до розслідування є:
- незалежність – ієрархічна або інституційна незалежність, а також практична незалежність.
- адекватність (здатність встановити факти) – розслідування має бути здатне призвести до визначення питання, чи використана сила у таких справах була або не була виправдана за тих обставин та встановлення і покарання відповідальних осіб.
- ретельність – стаття 2 вимагає, аби розслідування було проведене невідкладно і з розумною сумлінністю.
- розумна швидкість – діє вимога про оперативність і обгрунтовану терміновість.
- доступність результатів розслідування рідним та громадськості – повинен мати місце достатній ступінь уваги громадськості до розслідування або його результатів для забезпечення відповідальності на практиці і в теорії.