У практиці ВС давно сформовано поняття імунітету викривача, відсутнє в законодавстві.
Про це повідомив Максим Панченко, адвокат в інтерв’ю Закон і Бізнес.
Воно, зокрема, полягає в тому, що викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено в прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) чи існує загроза таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень закону.
Саме ці трудові гарантії чи, так би мовити, преференції часто намагаються використати звільнені працівники, аби поновитися на роботі. Як ми розуміємо, для цього не завжди є відповідні підстави.
ВС у своїх рішеннях постійно зазначає, що імунітет викривача має межі, особа набуває статусу викривача з моменту, коли вчинила всі залежні від неї дії для повідомлення про порушення вимог закону. Також для отримання імунітету повинен бути наявний зв’язок між негативними заходами впливу та повідомленням про корупцію. Тож часто суд касаційної інстанції не приймає аргументи позивача щодо набуття ним статусу викривача саме через невідповідність цієї особи вимогам закону та вже виробленим практикою критеріям.
Стосовно бажання НАЗК нав’язати свої правила гри Вищій кваліфкомісії, то нагадаю, що ВКДКА — це так званий квазісуд, який діє в рамках своїх дискреційних повноважень. І він навряд чи буде на боці тих адвокатів, які тісно співпрацюють із правоохоронними органами, тим самим грубо порушуючи ПАЕ, ставлячи себе в залежність від цих органів, тим самим підриваючи основоположні засади, авторитет адвокатури та її незалежність.