27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу і державного акта на право власності на земельну ділянку.
Сторони у справі подали до суду мирову угоду, за умовами якої дійшли згоди про
те, договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, визнається недійсним. Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Коломийської міської ради, визнається недійсним. У порядку реституції позивачам повертається у власність будинок і земельна ділянка у таких пропорціях: ОСОБА_3 – 39/100 частин, ОСОБА_2 – 61/100 частина. За дітьми відповідачів – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та внуком ОСОБА_10 зберігається право проживання в будинку протягом трьох років з дня підписання мирової угоди. Позивачі відмовилися від будь-яких вимог майнового та немайнового характеру щодо відповідачів. Позивачі передали ОСОБА_3 оригінали всіх існуючих боргових розписок, що підписані ОСОБА_4 та ОСОБА_3.
Місцевий суд провадження у справі закрив, скасував арешт житлового будинку,
визнав мирову угоду сторін у справі, зазначивши, що мирова угода не суперечить
вимогам закону і не порушує права та законні інтереси інших громадян та держави.
Апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою
представника ТОВ «Галицька торгова компанія» на ухвалу місцевого суду про
затвердження мирової угоди, керуючись тим, що у ТОВ «Галицька торгова компанія» відсутнє порушене суб’єктивне право чи майновий інтерес, оскільки за результатом розгляду спору не вирішено питання про їх права та обов’язки.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.
Аналіз пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у редакції, чинній на момент постановлення оскарженої ухвали апеляційного суду, дозволяє дійти
висновку про те, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи – учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційний суд встановлює, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. У разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов’язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.
У справі, що переглядалася, апеляційний суд при закритті апеляційного
провадження вважав, що у ТОВ «Галицька торгова компанія» відсутнє порушене
суб’єктивне право чи майновий інтерес, оскільки за результатом розгляду спору не вирішено питання про їх права та обов’язки. Разом із цим при обґрунтуванні права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції ТОВ «Галицька торгова компанія» зазначала, що суд першої інстанції постановив ухвалу без врахування майнових інтересів як кредитора згідно з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31 серпня 2011 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_4 є боржником ТОВ «Галицька торгова компанія». Апеляційний суд
не врахував, що недійсність договору як приватноправова категорія покликана
не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого
договору (в тому числі, й мирової угоди) здійснювати кваліфікацію певного договору як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину, домовлятися про застосування реституції. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину. По своїй суті застосування конструкції недійсність акта та/або реституції не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у разі
використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового
рішення про стягнення боргу, судове рішення стосується прав та/або інтересів
кредитора.
За таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі No 346/6034/13-ц (провадження No 61-15610св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100704340