У справі відмови від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, належним відповідачем є спадкоємець, на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус

22 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Липовецького районного
нотаріального округу, ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

Суд установив, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на два житлові будинки з господарським будівлями. Спадкоємцями першої черги за законом були дружина ОСОБА_1 та його дочка
ОСОБА_2, які з ОСОБА_4 постійно проживали. Позивач звернулась до приватного
нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області із заявою про відмову від прийняття належної їй частки у спадщині на користь ОСОБА_2. Нотаріус повідомила про існування заповіту, за яким ОСОБА_4 заповів 1/2 частину житлового будинку ОСОБА_3, який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом. До нотаріуса також звернулась ОСОБА_2 із заявою про спадкування за законом як спадкоємець першої черги. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є родичами (рідні брати).

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Судове рішення мотивовано тим, що позивач висловила своє волевиявлення про відмову від прийняття належної їй частки у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_4, відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною і може бути відкликана лише протягом строку, встановленого для прийняття спадщини; нотаріус роз’яснив зміст статей 1270, 1273–1275 ЦК України, про що ОСОБА_1 проставлено особистий підпис. Крім того, нотаріус є відповідачем лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення, отже, у цьому випадку нотаріус не є належним відповідачем.

Верховний Суд залишив без змін судові рішення з огляду на таке.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга
статті 1274 ЦК України). Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229–231 і 233 цього Кодексу (частина п’ята статті 1274 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне
значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких
властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість
використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

Аналіз цих норм свідчить про те, що у статті 229 ЦК України наявні такі формулювання, як «прав та обов’язків сторін», «другій стороні». Тобто законодавець допускає оспорювання на підставі статті 229 ЦК України переважно дво- та багатосторонніх правочинів. Однак це не виключає й можливість оспорювання односторонніх правочинів.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтею 229 ЦК України. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі, коли особа, яка відмовляється від прийняття спадщини, помилялась щодо його природи. Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення, можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки – відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. – незнання закону шкодить).

Верховний Суд зауважив, що у справі за позовом особи, яка вчинила відмову від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання недійсним такого одностороннього правочину, як відмова від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, належним відповідачем є спадкоємець, на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус чи нотаріальна контора.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення
підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного
позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (стаття 51 ЦПК України).

Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача
здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Визначення відповідачів,
предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядалася, суди встановили, що позивач не надала доказів, які б підтверджували вчинення оспорюваного правочину під впливом помилки, тому дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2. У цій справі належним відповідачем є спадкоємець, на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус. Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, з яким погодився апеляційний суд, що нотаріус у цій справі не є належним відповідачем, і відмовив у задоволенні позову до нього з цих підстав.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі No 136/2075/19 (провадження No 61- 4881св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105862411.