У такому випадку притягнення особи до кримінальної відповідальності можливе у межах загальних строків давності, визначених у ч. 2 ст. 49 КК, а саме 15 років з часу вчинення злочину або 5 років – з часу вчинення кримінального проступку. Час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від досудового розслідування або суду, зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. До загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу, що пройшов із дня з’явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.
Обставини справи: органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався утому, що він уході конфлікту умисно наніс ОСОБА_1 один удар долонею у ділянку лівої скроні та 2 удари рукою по обличчю, заподіявши потерпілій легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за ухвалою місцевого суду ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. За ухвалою апеляційного суду ухвалу місцевого суду залишено без зміни.
Підстави розгляду кримінального провадження ОП: необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах та забезпечення єдності судової практики щодо застосування положень ст. 49 КК і порядку визначення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності у разі ухилення особи від досудового розслідування та суду.
Позиція ОП: залишено без зміни рішення судів попередньої інстанції.
Обґрунтування позиції ОП: ОП встановлено,що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, яке було скоєне ним 19.06.2015. Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції захисник у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення останнім кримінального правопорушення сплило понад 4 роки. Обвинувачений вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити. Суд першої інстанції 05.05.2020 року постановив ухвалу, якою звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, потерпіла ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до апеляційного суду, який ухвалою від 01.09.2020 ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без зміни. На час вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення та постановлення місцевим судом ухвали, положення ст.12 КК та ст. 49 КК діяли в редакції Законів від 15.11.2011No 4025-VI та від 08.04.2014 No1183-VII відповідно. На час перегляду 01.09.2020 в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, положення вказаних статей зазнали змін та діяли в редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII.
Кримінальне правопорушення, у скоєнні якого обвинувачувався ОСОБА_2, згідно з нормами ст. 12 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) є кримінальним проступком.
У випадку, що досліджується, після внесення змін до вказаних статей мало місце поліпшення становища особи ОСОБА_2 порівняно із попередніми редакціями ст. 12 КК та ст. 49 КК, що були чинними на час скоєння ним кримінального правопорушення. У зв’язку з цим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Тому, за умови відсутності факту ухилення ОСОБА_2 від слідства або суду, строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності згідно з приписами ч. 1 ст.49 КК (Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) становить3 роки з дня вчинення ним кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і до дня набрання вироком законної сили. Проте у разі підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) такий строк для нього становить 5 років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку.
Для застосування зазначеної норми обов’язково має бути підтверджено факт ухилення особи від досудового слідства або суду, що є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК (Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII). При цьому час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Тобто, у цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду,оскільки факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільно небезпечною, тож це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом з цим положення ч. 2 ст. 49 КК (Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) можуть розумітися неоднозначно. Недостатньо конкретний нормативний зміст цих положень обумовлений перш за все тим, що на початку другого речення вказаної норми вжите словосполучення «У цих випадках», а на початку третього – «У цьому разі». Не викликає сумніву, що вживання словосполучення «У цих випадках» у другому реченні поєднує між собою ситуації, передбачені першим і другим реченнями (положеннями) ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII). Таке поєднання означає: ухилення особи від досудового розслідування або суду має своїм наслідком зупинення перебігу давності; перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання.
Водночас нормативний зміст другого речення (положення) зазначеної норми не містить конкретної вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення її перебігу. Вживання словосполучення «У цьому разі» у третьому реченні (положенні) ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) у свою чергу поєднує між собою ситуації, передбачені усіма трьома її реченнями (положеннями). При цьому таке поєднання не несе в собі елементу невизначеності,оскільки встановлені у третьому реченні строки давності не можуть розглядатись як диференційовані.
Проаналізувавши вказані норми КК, ОП виходить з такого кримінально-правового змісту ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII): ухилення особи від досудового розслідування або суду має своїм наслідком зупинення перебігу давності; перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання; уразі ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного її з’явлення із зізнанням чи затримання – встановлені ч.1 ст.49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No2617-VIII) диференційовані строки давності до уваги не беруться; щодо такої особи застосовуються визначені ч.2 ст.49КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) загальні строки давності – 5років у разі вчинення нею кримінального проступку і 15 років – у разі вчинення нею злочину будь-якого ступеня тяжкості.
За матеріалами справи 27.05.2017 слідчим було складено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, яке останній отримав 05.01.2018. 11.07.2017 постановою старшого слідчого було зупинено досудове розслідування у зв’язку з тим, що підозрюваний переховувався від органів досудового слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності, його місцезнаходження не було відоме і його було оголошено в розшук. 05.01.2018 ОСОБА_2 самостійно прибув до відділу поліції, тому постановою слідчого було відновлено досудове розслідування. Однак вказаний проміжок часу з11.07.2017 по 05.01.2018 не може свідчити про ухилення ОСОБА_2 від слідства, оскільки в цей період останній не був належним чином повідомлений про підозру.
Разом з цим 06.06.2018 досудове розслідування було знову зупинено у зв’язку з тим, що підозрюваний переховувався від органів досудового слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності, його місцезнаходження не було відоме і його було оголошено в розшук, яке потім постановою слідчого від 17.04.2019 було відновлено, оскільки встановлено місцезнаходження підозрюваного. Ураховуючи ту обставину, що 05.01.2018 ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про підозру, то йому було відомо про свій процесуальний статус, його обов’язок з’являтися до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Однак, незважаючи на це, він залишив територію України, а тому вказані дії свідчать про умисне ухилення ОСОБА_2 від слідства у період з 06.06.2018 по 17.04.2019, тобто перебіг диференційованого строку давності зупинився, при цьому продовжив спливати загальний строк.
Проте, вирішуючи питання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_2 у зв’язку із закінченням строків давності, суд першої інстанції, перевіривши передбачені ст.49 КК підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, встановивши факт умисного вчинення ОСОБА_2 дій, спрямованих на ухилення від слідства, дійшов висновку про необхідність звільнення останнього від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону від 08.04.2014 No 1183-VII), оскільки з дня вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення минуло понад 3 роки. Вказане призвело до неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування ч. 2 ст. 49 КК.
Переглядаючи ухвалу місцевого суду від 05.05.2020 за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_1, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам потерпілої, не виправив помилки, допущеної судом першої інстанції, та необґрунтовано залишив рішення місцевого суду без зміни. При цьому суд апеляційної інстанції також не застосував відносно ОСОБА_2 положення ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі дії, а саме ст. 12 КК та ст. 49 КК.
Оскільки судом першої інстанції встановлено факт умисного ухилення ОСОБА_2 від слідства у період з 06.06.2018 по 17.04.2019, тому строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК згідно з вимогами ч. 2 ст.49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) становить 5 років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку. При цьому суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність у матеріалах кримінального провадження даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду та зупинення перебігу давності, на що потерпіла ОСОБА_1 посилалася у своїй касаційній скарзі.
Через те, що у цьому кримінальному провадженні обвинувальний вирок щодо ОСОБА_2 не був ухвалений, такий строк минув 20.06.2020. У зв’язку з чим на час постановлення ухвали апеляційним судом від 01.09.2020 ОСОБА_2 підлягав звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, із застосуванням положень ч. 1 ст. 5 КК на підставі ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) у зв’язку із закінчення строків давності, а кримінальне провадження щодо останнього мало бути закрито.
Проте у даному випадку неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ч. 1 ст. 49 КК замість ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону від 22.11.2018 No 2617-VIII) не є достатньою підставою для скасування ухвал місцевого та апеляційного судів з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції,оскільки п`ятирічний строк давності для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за інкримінований йому кримінальний проступок вже сплинув, а «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції.
Висновок: особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ч. 1 ст. 49 КК. У цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: 15 років з часу вчинення злочину, 5 років – з часу вчинення кримінального проступку. За таких обставин час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Крім того, до загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу, що пройшов із дня з’явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.
Детальніше з текстом постанови ОП від 05.04.2021 у справі No328/1109/19 (провадження No51-5464кмо20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96179766
З окремою думкою можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96243804