Велика палата Європейського суду з прав людини рішенням від 23 вересня 2026 року більшістю голосів визнала неприйнятною заяву громадянки Нідерландів Йоганни Кяйт (Johanna Kuijt, 1964 р.н.) №19365/19 проти Нідерландів.
Справу передала Великій палаті палата Суду відповідно до статті 30 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — з мотивів наявності серйозного питання щодо тлумачення Конвенції.
Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порядок розгляду її клопотання про відвід колегії суддів Верховного Суду Нідерландів (Hoge Raad der Nederlanden), яка мала розглядати її касаційну скаргу.
Суд визнав частину скарги — щодо неупередженості складу суду — явно необґрунтованою, а іншу частину — щодо незалежності суду та вимоги “суду, встановленого законом”, — неприйнятною через невичерпання національних засобів юридичного захисту.
Публічний текст мотивувальної частини рішення на момент підготовки цього матеріалу в базі HUDOC ще не оприлюднений повністю; викладене нижче ґрунтується на офіційному прес-релізі Секретаря Суду.
Обставини справи
Кяйт була засуджена нідерландським судом за перешкоджання проведенню засідання міської ради та невиконання розпорядження залишити приміщення. Апеляційний суд залишив в силі обвинувальний вирок і призначив їй покарання у виді короткострокового позбавлення волі; за даними, наведеними в матеріалах Суду, рік ухвалення цього рішення та точний вид покарання в різних джерелах викладено не тотожно — одні джерела вказують на вирок 2015 року з реальним ув’язненням строком два тижні, інші — на вирок 2016 року з умовним покаранням тієї самої тривалості. Ця розбіжність не стосується суті спору, переданого Великій палаті, і потребує окремої звірки за текстом самого рішення Суду, коли воно буде повністю оприлюднене.
Кяйт оскаржила вирок у касаційному порядку до Верховного Суду Нідерландів. Розгляд касаційних скарг у Верховному Суді цієї країни здійснює колегія у складі суддів профільної палати — у цій справі йдеться про кримінальну палату (Strafkamer). За чинною в Нідерландах практикою формування складу колегій у Верховному Суді, до розгляду справ можуть залучатися так звані “резервні” судді (reservisten) — судді нижчих судів, тимчасово відряджені для посилення палати Верховного Суду, а також діє внутрішній протокол (“Protocol”), спрямований на забезпечення єдності практики (rechtseenheid) між постійними суддями палати і резервними суддями. Кяйт заявила клопотання про відвід (wraking) призначених суддів справи, а за одними джерелами — також усієї кримінальної палати Верховного Суду в її тогочасному складі; за іншими джерелами — трьох безпосередньо призначених суддів і додатково восьми інших суддів тієї самої палати. Точний обсяг клопотання про відвід так само має розбіжності між джерелами і потребує уточнення за повним текстом рішення.
Клопотання про відвід розглянула спеціальна відвідна палата Верховного Суду (Wrakingskamer) і відхилила його ухвалою від 21 грудня 2018 року. Верховний Суд мотивував відмову тим, що стаття 75 Закону про судоустрій Нідерландів (Wet op de rechterlijke organisatie) та згаданий вище внутрішній протокол не передбачають процедури відводу як засобу для оскарження питань структурної незалежності суду чи відповідності суду вимозі “встановленого законом” — на переконання Верховного Суду, такі питання належить порушувати в межах самого касаційного провадження по суті, а не через інститут відводу конкретних суддів. 8 січня 2019 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу Кяйт.
Три аспекти скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції
Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає: “Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом”. Кяйт побудувала скаргу до Страсбурга на трьох пов’язаних, але різних складових цієї норми: (1) неупередженість (impartiality) конкретних суддів, призначених для розгляду її касаційної скарги; (2) незалежність (independence) Верховного Суду як інституції в частині практики залучення резервних суддів; (3) відповідність вимозі суду, “встановленого законом” (tribunal established by law), — у зв’язку з тим самим внутрішнім протоколом формування колегій, який не має статусу нормативного акта.
Чому Суд визнав саме невичерпання, а не відсутність порушення
Велика палата розмежувала правову долю цих трьох складових скарги. Частину щодо неупередженості суддів Суд визнав явно необґрунтованою відповідно до підпункту “a” пункту 3 статті 35 Конвенції — тобто оцінив її по суті і не знайшов ознак порушення. Натомість частини скарги щодо незалежності суду та суду, встановленого законом, Суд визнав неприйнятними за пунктом 1 статті 35 Конвенції через невичерпання національних засобів юридичного захисту — не тому, що визнав відсутність порушення цих гарантій, а тому, що вважав: ці питання Кяйт мала порушити не через клопотання про відвід, а в межах касаційного провадження по суті, чого вона не зробила достатньою мірою.
Показово, що за відомостями, викладеними в прес-релізі, жодна зі сторін не навела Суду практичного прикладу випадку, коли б заявник у нідерландському провадженні дійсно порушив і домігся розгляду питання незалежності складу суду чи відповідності суду вимозі “встановленого законом” саме в межах касаційного провадження по суті, а не через інститут відводу. Відсутність такого практичного прецеденту не змінила висновку Суду про невичерпання: за логікою рішення, теоретична доступність засобу захисту в національному праві є достатньою підставою для вимоги його вичерпання, навіть якщо ефективність цього засобу на практиці не підтверджена жодним відомим прикладом його успішного застосування. Це аналітичне спостереження про наведену в прес-релізі логіку Суду, а не дослівна цитата з мотивувальної частини рішення, повний текст якої на момент підготовки матеріалу недоступний.
Застереження Суду про невирішеність питання по суті
Велика палата водночас прямо застерегла, що висновок про невичерпання не означає визнання відсутності проблеми в самій практиці залучення резервних суддів до розгляду справ у Верховному Суді Нідерландів. За текстом прес-релізу, Суд зазначив, що серйозні занепокоєння, покладені в основу скарги заявниці, заслуговували б на уважний розгляд Верховного Суду (“the serious concerns underlying her complaint would merit careful examination by the Supreme Court”) — тобто по суті, в межах національного касаційного провадження, а не через процедуру відводу. Це формулювання є прямою вказівкою Суду на бажаність перегляду цього питання на національному рівні, однак саме по собі не встановлює порушення Конвенції і не замінює висновку про неприйнятність заяви.
Практичне значення для адвокатської практики
Рішення уточнює процесуальну ієрархію засобів захисту у справах, де скарга стосується структурних характеристик суду — незалежності та встановленості законом, — на відміну від скарги на суб’єктивну чи об’єктивну упередженість конкретних суддів. Практичний висновок для представників заявників у справах проти будь-якої держави-учасниці Конвенції, включно з Україною: клопотання про відвід судді як процесуальний інститут призначене передусім для оскарження неупередженості конкретних суддів, тоді як питання структурної незалежності суду чи його відповідності вимозі “встановленого законом” необхідно окремо і explicite порушувати також у межах провадження по суті — інакше національний засіб захисту щодо цих аспектів скарги вважатиметься невичерпаним, а відповідна частина майбутньої заяви до Страсбурга — неприйнятною.
Для української практики це означає необхідність формулювати в апеляційних і касаційних скаргах окремі, чітко відокремлені доводи щодо складу суду й порядку його формування — окремо від клопотань про відвід конкретних суддів, — коли є підстави ставити під сумнів саме структурну незалежність чи легітимність складу суду, а не лише особисту безсторонність окремих його членів.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Якими є критерії прийнятності індивідуальної заяви для розгляду ЄСПЛ? – адвокат Ігор Караман — базові критерії прийнятності, включно з вимогою вичерпання національних засобів захисту, застосованою Великою палатою в цій справі.
- Незалежність правосуддя: який вектор розвитку для України дає практика ЄСПЛ — огляд практики ЄСПЛ саме щодо незалежності суду й вимоги суду, встановленого законом, за ст. 6§1 Конвенції — тих самих складових, які Велика палата розмежувала у справі Кяйт.
- Щодо критеріїв та підстав для відводу судді — українське регулювання інституту відводу судді, суміжне з питанням про межі застосовності цього інституту, розглянутим Великою палатою.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.