Відмова судів розглянути позов про дифамацію, який стосувався публікацій про підозру у вчиненні корупційних діянь, не порушує Конвенцію

Обставини справи

У цій справі заявник, колишній президент Хорватії, який обіймав цю посаду з 19 лютого 2000 року по 18 лютого 2010 року скаржився на відмову національних судів розглянути його цивільний позов про компенсацію у справі про дифамацію,
стверджуючи, що національні суди не захистили його репутацію, порушивши право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції.

У 2013 році органи прокуратури Фінляндії висунули обвинувачення трьом
співробітникам фінської компанії Patria, обвинувачуючи їх у вчиненні кримінального злочину при обтяжуючих обставинах, а саме в обіцянці або дачі хабаря директору хорватської компанії, яка виробляла зброю та транспортні засоби, під час закупівлі бронетехніки для хорватської армії. Згідно із обвинувальним актом, однією з осіб, якій пропонувався або надавався хабар, був заявник. 28 червня 2013 року Генеральна прокуратура Фінляндії оприлюднила на цю тему прес-реліз англійською мовою.

У рішенні, ухваленому 16 лютого 2015 року, окружний суд Канта-Хяме, Фінляндія,
визнав двох обвинувачених співробітників Patria винними за пред’явленими
обвинуваченнями, і зняв обвинувачення з третього. Щодо заявника у рішенні
згадувалося про те, що його вважали важливою мішенню лобіювання відповідного питання, однак не було доведено, що йому обіцяли або дали хабар.

17 лютого 2016 року суд апеляційної інстанції скасував вирок суду першої інстанції та виправдав обвинувачених. Він не знайшов жодних доказів того, що вони обіцяли хабар директору хорватської компанії або що їм було відомо про будь-які подібні обіцянки, дані кимось іншим. Це рішення набуло статусу остаточного. Прізвище заявника в ньому не згадувалося.

В той же час 17 лютого 2015 року, тобто через день після ухвалення у Фінляндії
судом першої інстанції згаданого вироку, хорватський інтернет-портал новин
«Dnevno.hr» опублікував велику статтю про справу Patria та вищезгадане кримінальне провадження. У статті, серед іншого, стверджувалося, що вирок фінського суду вимагав від хорватських органів прокуратури, а саме Офісу для запобігання організованій злочинності, розслідувати роль заявника у цій справі та висунути проти нього звинувачення.

18 березня 2015 року заявник через адвоката звернувся до інтернет-порталу
«Dnevno.hr» з проханням опублікувати виправлення трьох тверджень у згаданій
статті, які стосувалися його участі у злочинній діяльності і які він вважав
неправдивими та такими, що завдають шкоди його честі та репутації, а саме:

(i) «Stjepan Mesić отримав хабар у розмірі 630 000 євро від осіб, які щойно були
засуджені за хабарництво»;

(ii) «тим часом, [двоє] менеджерів Patria … які прямо звинувачувалися за обвинувальним актом в дачі хабарів Stjepan Mesić та директору [хорватської
компанії] … були засуджені до [позбавлення волі] на один рік і вісім місяців за дачу хабара за продаж бронетехніки Хорватії»;

(iii) «спільне розслідування безсумнівно встановило, що Mesić і [директор
хорватської компанії] брали участь у злочинній діяльності».

19 березня 2015 року портал новин Dnevno.hr відмовився публікувати
виправлення, вказавши, що підтримує оскаржувані твердження. До своєї відповіді портал новин також додав заяву журналіста, який був автором статті.

У своїй заяві журналіст стверджував, що наведені ним у статті твердження не
були його власними, і що їх джерелом слугували матеріали обвинувачення, яке було пред’явлено відповідним особам у Фінляндії, комунікація з Генеральним прокурором Фінляндії та сам обвинувальний акт. Журналіст також зазначив, що той факт, що заявнику не було пред’явлено обвинувачення – тоді як в усіх інших державах, залучених до справи Patria, обвинувальні акти були подані і призвели до засудження посередників і тих, хто давав і отримував хабарі – не було доказом невинуватості заявника, а лише посилило громадську підозру, що органи прокуратури та суду перебували під політичним впливом.

18 травня 2015 року заявник подав цивільний позов до Міського цивільного суду
Загреба проти компанії, яка управляла діяльністю Dnevno.hr. Він стверджував, що
оскаржувані ним три твердження у згаданій статті були неправдивими, оскільки у рішенні суду першої інстанції зазначалося, що двоє співробітників Patria не були
засуджені за обіцянку або надання йому хабара. Ці заяви порушили його честь і репутацію, оскільки його зображували корумпованим політиком і злочинцем.
Опублікувавши цю статтю на своєму вебсайті, портал новин зробив ці неправдиві заяви загальнодоступними для широкої аудиторії. Заявник вимагав 40 000 хорватських кун (HRK), приблизно 5 290 євро (євро) на той час, як компенсацію за завдану моральну шкоду.

Рішенням від 31 грудня 2015 року суд відмовив у задоволенні позову заявника та зобов’язав його оплатити судові витрати відповідача.

Рішенням від 19 квітня 2016 року суд апеляційної інстанції залишив без змін
рішення суду першої інстанції. У своєму рішенні він, зокрема, зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що в цій справі умови звільнення від відповідальності, зазначені в статті 21 Закону про засоби масової інформації, були дотримані, оскільки автор оскаржуваної статті, беручи до уваги інформацію, вже опубліковану в інших ЗМІ, а також інші відповідні джерела (телефонне інтерв’ю з генеральним прокурором Фінляндії, обвинувальний акт Фінляндії), представляв точну та перевірену інформацію, яка була інформацією, що становить обґрунтований суспільний інтерес, оскільки позивач є публічною особою. На думку суду, автор статті діяв добросовісно на основі попередньо перевіреної інформації, переказуючи заяву Генерального прокурора Фінляндії та слова самого позивача, і це вказувало на об’єктивність тексту і не ставило під сумнів презумпцію невинуватості позивача.

Оцінка Суду

Суд нагадав про принципи, які він встановив у своїй прецедентній практиці щодо
захисту, за якими стаття 8 Конвенції надає право на репутацію як частину права на повагу до приватного життя (див., серед інших справ, Von Hannover v. Germany (№ 2) [GC], № 40660/08 і 60641/08, §§ 95–99, ЄСПЛ 2012; Axel Springer AG v. Germany [GC], № 39954/08, §§ 82–84, 7 лютого 2012 року та Pfeifer v. Austria, № 12556/03, § 35, 15 листопада 2007 року).

Суд зазначив, що ним вже були визначені різні відповідні критерії для встановлення балансу між правом на повагу до приватного життя та правом
на свободу вираження поглядів (див., серед інших справ, Axel Springer AG, згадане вище, §§ 89–95; Von Hannover (№ 2), згадане вище, §§ 108–113; і Couderc and Hachette Filipacchi Associés v. France [GC], № 40454/07, § 93). За обставин цієї справи Суд вважав за доцільне розглянути наступні застосовні критерії: внесок у дискусію загального інтересу, наскільки відомим був заявник, а також спосіб отримання інформації та її правдивість.

Суд зазначив, що три твердження в оскаржуваній статті натякали на те, що
спільне розслідування безсумнівно встановило, що заявник брав участь у злочинній діяльності та отримував хабар. Суд погодився із заявником, що ці заяви, які зображували його як злочинця, могли серйозно заплямувати його репутацію та дискредитувати його в очах громадськості. Оскаржувана стаття була опублікована на вебсайті Інтернет порталу Dnevno.hr і таким чином стала доступною для широкого загалу читачів. За цих обставин і з огляду на прецедентне право з цього питання (див., наприклад, White v. Sweden, № 42435/02, § 19, 19 вересня 2006 року; A. v. Norway, згадана в цій справі, § 67 і Travaglio v. Italy (ухв.), № 64746/14, § 26, 24 січня 2017 року), Суд вважав, що твердження, про які йде мова, досягли необхідного рівня серйозності, аби завдати шкоди правам заявника за статтею 8 Конвенції.

Як і національні суди Суд також визнав, що оскаржувана стаття, безсумнівно,
стосувалася питання суспільного інтересу, і повторив, що за Конвенцією існує мало можливостей для обмежень щодо обговорення таких питань (див., наприклад, Kaboğlu and Oran v. Turkey (№ 2), № 36944/07, § 67, 20 жовтня 2020 року, та Kılıçdaroğlu v. Turkey, № 16558/18, § 52, 27 жовтня 2020 року). Роль ЗМІ як «сторожового пса» набуває особливого значення в такому контексті, де журналістські розслідування є гарантією того, що влада може бути притягнута до відповідальності за свою поведінку.

У зв’язку з цим Суд також нагадав, що межі прийнятної критики є ширшими щодо
політика як такого, ніж щодо приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо піддається пильній перевірці кожного свого слова та вчинку як журналістами, так і громадськістю в цілому, і, отже, він повинен виявляти більший ступінь толерантності (див., напр., Eon v. France, № 26118/10, § 59, 14 березня 2013 року). Ці міркування тим більше стосуються цієї справи, оскільки заявник був не звичайним політиком, а главою держави. Крім того, як і у справі Eon, оскаржувана стаття не була спрямована на приватне життя заявника, а вказувала на його поведінку під час виконання службових обов’язків.

Повертаючись до змісту оскаржуваної статті, Суд вважав, що висновки
національних судів слід розглядати в світлі того факту, що суди аналізували статтю в цілому, а не розглядали окремо три оскаржувані твердження.

Суд вважав такий підхід виправданим. За наведених обставин три спірні твердження, які можна розглядати в контексті як опис результатів розслідування, не можуть бути відокремлені від решти статті, зокрема останніх двох абзаців, з яких уважний читач може зрозуміти, що звинувачення, зазначене в обвинувальному акті про те, що заявник був одержувачем хабаря, не було доведено за відсутністю доказів. Таким чином, прес-реліз від 28 червня 2013 року та рішення окружного суду Канта-Хяме справді вказували на те, що стаття в цілому мала достатню фактичну основу, як і було встановлено національними судами.

Суд також зазначив, що в оскаржуваній статті не говориться про те, що «[заявник] отримав хабар у розмірі 630 000 євро від осіб, які щойно були засуджені за дачу хабарів», як припускав заявник, але що це було зазначено в документах, надісланих автору статті Генеральним прокурором Фінляндії. Це означає, що журналіст лише повідомляв те, що було зазначено в цих офіційних документах, і він дав зрозуміти, що ця заява не його. Заявник не стверджував, що ці документи не містили такої заяви.

Крім того, Суд не знайшов нічого помилкового у другому спірному твердженні. З прес-релізу, опублікованого генеральним прокурором Фінляндії слідувало, що два співробітники Patria обвинувачувалися в обіцянці хабаря або його наданні в обмін на дії певних осіб, в тому числі і президента Хорватії. Крім того, двоє співробітників Patria були засуджені окружним судом Канта-Хяме 16 лютого 2015 року, і є очевидним, що їх подальше виправдання апеляційним судом не має значення, оскільки це сталося після публікації оскаржуваної статті.

Щодо третього твердження Суд повторив, що досить категоричний характер цієї
заяви значно послаблюється, якщо навіть не суперечить двом останнім абзацам
оскаржуваної статті. Таким чином, хоча автор статті мав би ретельніше підбирати
слова, не можна сказати, що, беручи до уваги статтю в цілому та ці два абзаци
зокрема, він однозначно заявив, що заявник брав участь у злочинній діяльності. Було б справді важко стверджувати, що після прочитання двох пунктів, про які йде мова, у будь-якого читача все одно залишиться враження, що заявник «безсумнівно» займався такою діяльністю. Як зазначено вище, це твердження, у контексті статті, скоріше посилалося на причини, чому ім’я заявника було зазначено в обвинувальному акті.

У таких справах, як ця, право ЗМІ інформувати громадськість і право громадськості отримувати інформацію стикається з не менш важливим правом
заявника на презумпцію невинуватості та на захист його приватного життя. Однак у цьому відношенні важливо підкреслити, що відповідно до практики Суду (див. Unabhängige Initiative Informationsvielfalt v. Austria, № 28525/95, § 46, ECHR 2002 I; і Brosa v. Germany, № 5709/09, § 48, 17 квітня 2014 року) ступінь точності встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення компетентним судом навряд чи можна порівняти з тим, якого повинні дотримуватися журналісти, висловлюючи думки щодо питань, що становлять суспільний інтерес.

З урахуванням зазначених міркувань Суд зробив висновок про те, що національні суди встановили необхідний справедливий баланс між правом
заявника на повагу до свого приватного життя та правом порталу новин на свободу слова. Тому не можна сказати, що ці суди не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення ефективної поваги до приватного життя заявника, зокрема, його права на повагу до його репутації.

Висновок

Відсутність порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 30 травня 2023 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Огляд рішень Європейського суду з прав людини