Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина в інтерв’ю РБК-Україна заявила, що головною проблемою української судової системи є відсутність довіри до неї, а свідченням цього є те, що «більшість судових рішень першої інстанції йдуть на апеляцію». AdvokatPost вирішив розібратися, наскільки об’єктивними є оцінки судової реформи і функціонування судової системи з боку віце-прем’єрки.
Щоб зрозуміти, наскільки фахово пані Стефанішина знається на питаннях роботи судової системи, спочатку подивимось на її біографію. У 2008 році вона закінчила КНУ ім. Тараса Шевченка з кваліфікацією юриста-міжнародника і перекладача з англійської мови. При цьому, згідно її біографії, ще до завершення навчання у 2006-2007 році вона займалася приватною юридичною практикою.
У 2007-2010 роках вона працювала в Державному департаменті з питань адаптації законодавства, а у 2010-2015 – в департаментах міжнародного права і європейської інтеграції Міністерства юстиції. З 2017 року працювала спочатку директором Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а потім – генеральним директором Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету міністрів. З січня по червень 2020 року біла радником у юридичній фірмі «Ілляшев та Партнери».
Як бачимо, досвіду юридичної практики в пані Стефанішиної, м’яко кажучи, не дуже багато. Більшу частину кар’єри вона працювала на адміністративних посадах, які, якщо і були пов’язані з питаннями роботи української судової системи, до дуже дотично. Тож навряд вона дуже фахово знається на питаннях судової реформи. Власне про це свідчить вже перший її коментар з цього питання у загаданому інтерв’ю.
«Я сама юрист і пережила з десяток судових реформ, бачила різні конфігурації комісій, рад правосуддя і т.п., і я розумію, що питання лежить не в структурі цих органів», – сказала пані Стефанишина.
Не дуже зрозуміло, який саме «десяток судових реформ» пережила віце-прем’єрка, якщо реальних структурних змін у судовій системі за часи незалежності не набереться і п’яти. Майже кожен президент після виборів казав про необхідність судової реформи і навіть пропонував певні зміни. Але масштабні зміни правил гри в судовій системі відбулися лише за президенства Петра Порошенка. Часткову реформу системи розпочав і Володимир Зеленський, але поки що вона знаходиться у «підвішеному» стані.
Далі віце-прем’єрка пов’язує питання судової реформи з відсутністю довіри до суддів і їх рішень. «(Немає) Довіри до того, що ці рішення не ситуативні і що суддя має достатній авторитет. Більшість судових рішень першої інстанції йдуть на апеляцію. З одного боку, це бізнес, тому що юрист може затягнути процес. Але з іншого боку – немає довіри, і це, на жаль, вважається нормальним», – стверджує вона.
І тут вже пані Стефанишина не просто демонструє наскільки вона далека від питань функціонування судової системи, а ще й виявляє неповагу до суддів судів першої інстанції. А на цих суддів, до речі, наразі лягає найбільше навантаження серед усіх судів. І значною мірою це пов’язано з прорахунками, які були допущені під час судових реформ.
Навіть звичайна логіка підказує, що у будь-якому спорі, в якому беруть дві і більше сторони, навряд чи кожна зі сторін залишиться задоволена рішенням. Радше навпаки – одні радітимуть перемозі, а інші будуть незадоволені програшем. І абсолютно логічно, що програвша сторона намагатиметься оскаржити рішення суду першої інстанції і довести свою правоту в апеляційному, а надалі і в касаційному судах. І це аж ніяк не свідчить про недовіру до судів першої інстанції – це просто демонструє, що люди в повній мірі використовують надані можливості для реалізації права на справедливий суд.
Власне якби в Україні не подавали апеляційні скарги – оце було б набагато більшою проблемою, бо свідчило б про те, що усі суди дотримуються однієї і тієї ж точки зору і «штампують» однотипні рішення. А люди просто не вірять у те, що подання апеляційної скарги може щось змінити.
Неприйнятними є і закиди віце-прем’єрки щодо того, що мовляв, юристи затягують процес, тому що це бізнес. Це вже нагадує висловлювання голови Верховного суду Валентини Данішевської про те, що «адвокат бере завжди багато».
Резюмуючи, можна зробити висновок, що коли профільні питання береться коментувати людина, яка на них не знається – є велика вірогідність конфузу. А коли ця людина займає високу державну посаду – її необережні висловлювання можуть нанести велику шкоду, як окремим державним інститутам, так і країні в цілому. А ще пані Стефанішиній варто було б вибачитися перед суддями першої інстанції і в подальшому утриматися від коментарів з питань, в яких вона не розбирається.