Поліщук Вікторія, адвокат, медіатор, голова Комітету з трудового права НААУ, член Комітету з питань медіації та Комітету з питань гендерної політики, що діють в складі НААУ розповіла Advokat Post про особливості врегулювання трудових спорів в Україні.
Індивідуальні та колективні трудові спори є одними із найбільш численних правових спорів. Більше того, в умовах пандемії та необхідності змін в організації бізнесу і у результаті скорочення працівників, все більше працівників намагаються шукати можливостей для захисту свої прав та законних інтересів у судовому порядку. Шукають можливостей для захисту своїх трудових прав і трудові колективи (профспілки). На сьогодні сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)). Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) передбачено процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» у таких випадках:
1) розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»);
2) розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону);
3) оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Прикладом можна зазначити постанову Верховного Суду від 23.10.2019 р. по справі № 359/4346/16-ц (провадження № 61-22686св18), коли Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» діючи в інтересах працівників – оскаржила, на її думку, неправомірні дії посадових осіб Украероруху щодо внесення змін до колективного договору.
4) невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частина друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
При цьому, варто пам’ятати, що за загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, в порядку цивільного судочинства судами загальної юрисдикції розглядаються справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено положень, які б віднесли колективний трудовий спір до таких, що підвідомчі господарським судам. Така позиція відповідає висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі №479/58/19 (провадження № 61-7495св19). Подібну правову позицію було викладено ще і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/11188/17.
З наведеного вище можна зробити висновок, що розгляд індивідуальних та трудових спорів покладається саме на судові органи. Існують, звісно, виключення із правил, коли не здійснюється судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів). Тобто, судовий порядок прямо не передбачено процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Прикладом можна зазначити правовий висновок у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 р. по справі № 916/2721/18 (провадження №12-64гс19), де Верховний Суд вказав, що колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних – це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення. У такому разі до врегулювання колективного трудового спору залучаються примирна комісія, незалежний посередник, трудовий арбітраж та Національна служба з посередництва і примирення. У той же час, варто пам’ятати, Національна служба посередництва та примирення у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів) не ухвалює рішень, які б зобов`язували сторін конфлікту до вчинення певних дій чи прийняття рішень або ж навпаки, ставали на заваді намірам сторін щодо врегулювання колективного трудового спору. Її завдання у цих правовідносинах полягає власне у тому, щоб допомоги, сприяти вирішити колективний трудовий спір (конфлікт), примирити сторін, тобто власне у посередництві, що вочевидь не передбачає ухвалення правових актів зобов`язального характеру. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №826/3400/17.
Виникає цілком логічне питання: якщо існують судовий та примирно-третейський спосіб врегулювання колективних трудових спорів, то чи можемо ми звертатися до процедури медіації як до позасудового способу з метою вирішення колективного трудового конфлікту?
У Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» прототипом медіації визначається діяльність Національної служби посередництва та примирення, яка постійно діючим державним органом, що створена для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів. Будь-яких інших застережень або уточнень щодо медіації у колективних трудових спорах не передбачено. Окрім того, варто взяти до уваги і положення проекту Закону про медіацію № 3504. Так, частина 1 статті 2 проекту Закону про медіацію № 3504 передбачає, що медіація може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають, зокрема, у трудових правовідносинах. Разом з тим, якщо ми звернемося до Прикінцевих та перехідних положень проекту Закону про медіацію № 3504, то побачимо, що зміни щодо можливості врегулювання трудового спору за допомогою медіації стосуються лише індивідуальних трудових спорів. Чи не означає це, що для колективних трудових спорів залишається порядок, який чітко визначено у Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»? Однозначно, що станом на сьогодні і також у разі прийняття проекту Закону про медіацію № 3504 медіація можлива в індивідуальних спорах. Для вирішення питання щодо чіткого законодавчого регулювання медіації у колективних трудових спорах мають бути відповідні зміни до чинного законодавства.