Встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця внаслідок збройної агресії російської федерації проти України можливе лише в судовому порядку

Від встановлення зазначеного факту, який має індивідуальний характер, залежить виникнення та реалізація особистих і майнових прав заявника як члена сім’ї загиблого військовослужбовця, зокрема отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім’ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім’ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами.

05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного
цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_2, про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, російська федерація.

Суд установив, що чоловік заявниці ОСОБА_3 у період із 25 січня 2015 року до моменту настання смерті безпосередньо брав участь в Антитерористичній
операції (далі – АТО), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО в Донецькій та Луганській областях, загинув у зоні АТО. Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії (далі – ВЛК) зі встановлення причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травми, каліцтва у колишнього військовослужбовця від 12 травня 2016 року причиною його смерті є травма «Розтрощення та обвуглення декількох ділянок тіла». Травма та причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.

Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі за заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, закрито.

Закриваючи провадження у справі, суди керувалися тим, що законодавство
передбачає позасудову процедуру надання особам статусу сім’ї загиблого під час АТО. У позасудовому порядку встановлено, що ОСОБА_3 загинув та були видані відповідні висновки ВЛК і встановлено причину травми, яка стала причиною смерті, а отже, вказане не може бути встановлено у судовому порядку. Факт збройної агресії російської федерації проти України на Сході країни встановлено низкою нормативно-правових актів.

Верховний Суд скасував ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду,
справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе
значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

Верховний Суд зазначав, що факт загибелі в судовому порядку встановлений бути не може, проте, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що ОСОБА_3 загинув при виконанні військової служби у лютому 2015 року на
території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії
російської федерації проти України, заявниця акцентувала увагу на відсутності іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв’язку між загибеллю її чоловіка та військовою агресією російської федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено. Разом із тим по суті факт загибелі є обґрунтуванням необхідності встановлення іншого факту.

Відповідно до абзацу 2 постанови Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року No 145-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною
юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти
людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» із 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року No 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.

Силові дії російської федерації, що тривають із 20 лютого 2014 року, є актами
збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 звертала увагу на те, що саме в результаті збройної агресії та воєнного
конфлікту, який був розпочатий російською федерацією, загинув її чоловік ОСОБА_3. Вказувала, що від встановлення цього юридично значимого для неї та її малолітньої дитини факту залежить виникнення прав та обов’язків, у тому числі щодо отримання ними відповідної допомоги.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи заяву, не звернули уваги на суть та мету цієї заяви, а саме встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю її чоловіка та військовою агресією російської федерації проти України.

Розділивши її вимогу на встановлення факту смерті військовослужбовця та факту військової агресії російської федерації, суди, по суті, зробили висновок про те, що у першому випадку такі факти суди не встановлюють, а в другому – про загальновідомість факту через закріплення його на державному рівні на підставі
нормативно-правових актів. Водночас суди не звернули уваги на те, що звернення заявниці в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу її чоловіка ОСОБА_3 як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України), та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України).

Відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявниці та її малолітньої дитини. Отже, фактичною підставою звернення до суду ОСОБА_1 стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю її чоловіка та збройною агресією російської федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про те, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії
російської федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки
законодавець не визначив іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації.

Від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової
служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить
виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім’ї
загиблого військовослужбовця. Тобто відповідний юридичний факт має
індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім’ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім’ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі No 490/6057/19-ц (провадження No 61-18514сво21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107963201.