23 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Служба у справах дітей та сім’ї Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації,
про усунення перешкод у користуванні квартирою, стягнення упущеної вигоди.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що у належній їй квартирі з часу її придбання у травні 2010 року до теперішнього часу проживають члени сім’ї відповідача, не бажають добровільно звільняти належну їй квартиру
та змінювати реєстрацію місця проживання.
ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа –
Служба у справах дітей та сім’ї Солом’янської районної в м. Києві державної
адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом скасування
записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
Одночасно з зустрічним позовом представник відповідача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру. Заяву обґрунтував тим, що незастосування судом заходів забезпечення позову спричинить подальше переоформлення ОСОБА_1 спірної квартири, що унеможливить виконання рішення суду, а також спричинить виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_10 з квартири.
Суд першої інстанції заяву про забезпечення позову у цій справі задовольнив.
Наклав арешт на спірну квартиру та врахував, що після скасування у справі
No 760/18551/18 арешту на спірну квартиру вчинено запис про державну реєстрацію права власності позивача за первісним позовом.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, апеляційний суд керувався тим, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права
власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Зазначив, що у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов’язального характеру. Апеляційний суд керувався тим, що спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_2, не відповідає змісту порушеного права позивача, не є співмірним із заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду, що залишив поза увагою суд першої інстанції, який не надав належної правової оцінки співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції з огляду на таке.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку
обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Предметом спору між сторонами як за позовом, так і за зустрічним позовом є право власності і право користування квартирою АДРЕСА_1.
Користуючись своїм правом, ОСОБА_2 одночасно із зверненням до суду з зустрічним позовом подав заяву про забезпечення позову, в якій просив
забезпечити позов шляхом накладення арешту на зазначену квартиру.
Переглядаючи законність вирішення місцевим судом забезпечення зустрічного
позову, суд апеляційної інстанції вдався до аналізу заявлених позовних вимог,
предмета позову та належності способу захисту, обраного ОСОБА_2. Проте,
вирішуючи питання про вжиття чи невжиття заходів забезпечення позову, суд
повинен оцінювати доводи заяви про забезпечення позову, отже, суд апеляційної інстанції передчасно надав оцінку щодо належності способу захисту права, за яким звернувся ОСОБА_2 до суду.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що невжиття зазначених ОСОБА_2 заходів забезпечення позову до вирішення цієї справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі
задоволення зустрічних позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких ОСОБА_2 звернувся до суду, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення. При цьому місцевий суд обґрунтовано врахував, що 04 серпня 2021 року вже внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1. Вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем за зустрічним позовом вимогами.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі No 760/34352/21 (провадження No 61-10050св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108086729.