Визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, що має право на обов’язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не лише факт установлення інвалідності, а й момент її набуття

26 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватні нотаріуси, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на обов’язкову частку у спадковому майні, видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом, відшкодування моральної шкоди.

Суд установив, що позивач є особою з інвалідністю з дитинства, дочкою померлого ОСОБА_4. За життя ОСОБА_4 склав заповіт, за умовами якого все своє майно, зокрема квартиру він заповів своєму братові ОСОБА_2. Сторони подали приватному нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням місцевого суду позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири як обов’язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4.

Рішенням апеляційного суду в серпні 2015року рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасовано та ухвалено в цій частині рішення про відмову в позові. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у березні 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на обов’язкову частку у спадковому майні, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.Рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду,у задоволені позову відмовлено. На обґрунтування своїх рішень суди зазначали, що встановлення позивачу другої групи інвалідності з причиною «інвалід дитинства»з необхідністю повторного проведення огляду, вже після смерті спадкодавця, на переконання суду апеляційної інстанції, не є підставою для визнання її непрацездатною на момент смерті ОСОБА_4.

Верховний Суд з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився з огляду на таке.

Визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов’язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не сам лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов’язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.

Верховний Суд врахував, що на момент відкриття спадщини заявник була повнолітньою, їй виповнилося 28 років,а тому МСЕК, встановивши, що причиною інвалідності ОСОБА_1 є інвалідність, причини якої настали саме у її дитинстві (тобто до досягнення 18-річного віку), підтвердили, що на момент відкриття спадщини вона вже була особою з інвалідністю з дитинства, а отже, була непрацездатною особою. Наведене свідчить про абсолютну відсутність підстав стверджувати, що заявник не має права на обов’язкову частку у спадковому майні.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право на обов’язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4, визнано за нею право власності на 1/2частк у квартири.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі No 159/4322/14-ц (провадження No 61-12870св19) можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97429139