Визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є ефективним способом захисту порушених прав

Якщо в особи на підставі договору найму виникає право на передачу у власність у порядку приватизації займаного житлового приміщення державної форми власності, то уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд, що зволікають з ухваленням рішень щодо оформлення передачі житла в приватну власність, мають бути зобов’язані вжити всіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.

06 листопада 2023 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Поліського національного університету про визнання права на приватизацію квартири, зобов’язання здійснити розгляд заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність.

Судами встановлено, що з серпня 2006 року ОСОБА_1 працює на посаді завідувача кафедри Поліського національного університету.

11 квітня 2007 року між Державним вищим навчальним закладом «Державний агроекологічний університет» (у 2008 році змінено назву на Житомирський національний агроекологічний університет, у 2020 році – на Поліський національний університет) і ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого відповідач передав, а позивач прийняв у володіння та користування для проживання строком на 10 років житлове приміщення.

Пунктом 4.2.3 договору передбачено, що університет зобов’язаний по закінченні 10-річного строку найму приміщення, якщо співробітник протягом дії договору перебував у трудових відносинах з університетом, передати право власності на приміщення співробітнику у порядку, встановленому чинним законодавством. Також відповідно до п. 5.1.4 договору після закінчення 10-річного строку з моменту його підписання співробітник має право набути право власності на приміщення у порядку, встановленому чинним законодавством.

У 2017 році вчена рада Житомирського національного агроекологічного університету надала згоду на передачу квартири у власність ОСОБА_1.

У грудні 2020 року та у лютому 2021 року позивач звертався до ректора університету із заявами про передачу квартири у приватну власність шляхом
приватизації, однак його звернення фактично не були розглянуті, у зв’язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав та просив позов задовольнити.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Суди дійшли висновків, зокрема, що визнання у судовому порядку за позивачем права на приватизацію спірної квартири, яке по суті не заперечується відповідачем, не є ефективним способом захисту прав. Крім того, університет не є спеціально уповноваженим органом, наділеним повноваженнями ухвалювати рішення про передачу квартири у приватну власність.

Постановою Верховного Суду рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири, зобов’язано Поліський національний університет розглянути заяву про оформлення передачі спірної квартири у приватну власність ОСОБА_1 з огляду на таке.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У справі, що переглядалася, судами встановлено, що у договорі, який було укладено між ОСОБА_1 та Державним вищим навчальним закладом в 2007 році, єдиною умовою, визнаною сторонами, необхідною для набуття права власності, зазначено факт перебування у трудових правовідносинах співробітника з університетом протягом 10 років.

Таким чином, з урахування факту дотримання та виконання позивачем умов договору найму, у нього виникло право вимагати передання йому у власність спірної квартири, і таке право ґрунтується насамперед на принципі свободи договору (статті 3, 627 ЦК України) та загальному імперативі про обов’язковість договору до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Заборона приватизації об’єктів та майна державних і комунальних закладів освіти, закріплена статтею 80 Закону України «Про освіту», є загальним правилом, у той час як стаття 70 Закону України «Про вищу освіту» встановлює заборону передачі майна у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу і містить виняток – «крім випадків, передбачених законодавством».

Вказані правові норми передбачають заборону приватизації, яка стосується об’єктів державних і комунальних закладів освіти, необхідних для використання в освітньому процесі, для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, а у цій справі спір стосується житлового приміщення, що не має статусу службового житла, належить на праві власності державі в особі Державного вищого навчального закладу «Державний агроекологічний університет» (нині – Поліський національний університет), у яке позивач вселився на законних підставах та тривалий час там проживає (понад 15 років), тобто має триваючі зв’язки із цим житлом.

Об’єднана палата Касаційного цивільного суду зауважила, що встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла, гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.

Визнання відповідного суб’єктивного права (права на приватизацію) та зобов’язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав.

Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, їх має бути зобов’язано вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.

З урахуванням висновку по суті спору Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала також, що відсутні підстави для уточнення (конкретизації) висновку у справі № 295/15557/17 (провадження № 61-48216св18).

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 6 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 (провадження № 61-1311сво23) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115201851.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.