26 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора у справі за позовом прокурора, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальність «Буковель» (далі – ТОВ «Буковель»), треті особи: державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство» (далі – ДП «Ворохтянське лісове господарство»), ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.
Суди встановили, що земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду, передана у власність ОСОБА_1 на підставі фіктивного рішення сільської ради. ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3, яка, у свою чергу, продала її ОСОБА_2, а остання на підставі договору міни передала спірну земельну ділянку у власність ТОВ «Буковель».
Посилаючись на те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено фіктивність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне
агентство лісових ресурсів України не зверталися до суду за захистом порушених прав на спірну земельну ділянку, прокурор, діючи в інтересах держави, просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1, та витребувати земельну ділянку у кінцевого набувача ТОВ «Буковель».
Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову, мотивовано тим, що спірна земельна ділянка лісового фонду у встановленому законом порядку органом місцевого самоврядування не вилучалася, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалася, а тому рішення сільської ради про передачу у приватну власність земельної ділянки та державний акт не відповідають вимогам законодавства. Разом з тим
вимога про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку. Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки, то спір у цій частині стосується порушення
цивільного права та законного інтересу власника землі з боку юридичної особи, тому справа в частині вирішення вказаних позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині у порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та звернув увагу на таке.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами
прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади)
земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів
законодавства та відчужених на користь третіх осіб.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Верховний Суд звернув увагу на те, що у цій справі права держави на земельну ділянку порушує не сам державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на ім’я першого набувача землі, а обставини отримання земельної ділянки з порушенням закону та відчуження її у подальшому на користь ТОВ «Буковель», тому ефективним способом захисту
права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право
власності на земельну ділянку.
Обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, зокрема в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 354/602/15-ц (провадження № 61-2560св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120065651.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.