20 листопада відбулася міжнародна онлайн-конференція «Забезпечення єдності судової практики: правові позиції Великої Палати Верховного Суду та стандарти Ради Європи». Захід організовано спільно Верховним Судом, Національною школою суддів України та Офісом Ради Європи в Україні.
Спікером першої сесії стала Голова Верховного Суду Валентина Данішевська. Вона розповіла про інститут судового прецеденту, а також приділила увагу європейським стандартам забезпечення єдності судової практики. Про це повідомляє прес-служба Верховного суду.
Під час виступу Данішевська дала відповідь на питання чи повинен суддя обов’язково дотримуватися висновків вищих судів.
“Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Отже, жодні правові висновки, зокрема і Верховного Суду, не можуть бути обов’язковими для суддів.
Відповідно до частин5, 6 статті 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. При цьому висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Отже, висновки ВС (у тому числі й ВП) не є обов’язковими для судів, а лише мають враховуватися ними.
Якщо суддя першої або другої інстанції не згоден із висновком ВП, то він може і повинен відступити від нього, бо інакше рішення судді буде неправосудним (не відповідатиме його внутрішньому переконанню). У цьому разі суддя має врахувати висновок ВП –тобто викласти його в своєму рішенні і пояснити, чому він вважає за необхідне відступити від нього.
Як зазначає КРЄС у Висновку No 20(2017), обов’язок щодо мотивування відходу від прецеденту, встановленого вищим судом, покладається на суд нижчої інстанції, який вирішив відійти від прецеденту. У сторін має бути право оскаржити таке судове рішення. Якщо вищий суд погоджується з аргументацією нижчого, відповідна судова практика має бути змінена (пункт 35).
Дійсно, кожний суддя, якому відома правова позиція вищої судової інстанції з того чи іншого питання, не може не брати її до уваги, як виходячи з авторитетності вищої судової інстанції, так і з огляду на можливе оскарження та скасування його рішення13. Водночас ситуація, за якої суддя, наприклад, першої інстанції, не погоджуючись із позицією ВС, приймає своє рішення всупереч цій позиції, ризикуючи наступним скасуванням свого рішення, є нормальною, такою, що відповідає Конституції, і навіть є необхідною. Без цього судова практика не зможе нормально розвиватися.
КРЄС у Висновку No 20(2017) наголошує, що суддя, який діє добросовісно та постійно відходить від сталої судової практики, надаючи обґрунтування, не повинен позбавлятися мотивації розвивати судову практику. Це не може призводити до дисциплінарних санкцій (пункт39).
Звичайно, від таких випадків слід відрізняти випадки, коли суддя у різних справах замість послідовного дотримання певної правової позиції (хоча б і такої, що суперечить позиції ВС) довільно змінює її —таке імовірніше свідчить або про низьку кваліфікацію, або про вплив на діяльність судді корупційних чинників і прийняття ним свідомо неправосудних рішень. За такі дії суддів слід притягувати до відповідальності.
Якщо ж суддя, погоджуючись із правовою позицією ВС, приймає своє рішення відповідно до такої позиції, то він робить це не через обов’язковість рішення ВС, а тому, що позиція ВС, на думку судді, базується на законі та відповідає принципам розумності та справедливості.
Крім небезпеки прийняття неправосудних рішень, вимога до суддів неухильно слідувати висновкам ВП призведе до стагнації права, бо судді першої і другої інстанцій першими стикаються з життєвими ситуаціями (зокрема,новими, яких ВП і ВС ще не передбачають), у яких застосування висновку ВП (заснованого на попередніх життєвих ситуаціях) може призвести до несправедливих результатів.
Водночас для суддів касаційної інстанції передбачений інший механізм запобігання неправосудним та несправедливим рішенням і механізм розвитку практики,з одного боку,та забезпечення єдності судової практики–з другого. У разі незгоди з висновком ВП судді ВС усуваються від вирішення справи шляхом передачі її на розгляд ВП. При цьому касаційний суд у складі ВС, передаючи справу до ВП, в ухвалі мотивує, чому він дійшов висновку про необхідність відступити від висновків ВП”, зазначила Данішевська.