Законодавство не передбачає обов`язку власника житлового приміщення отримувати згоду орендаря на його продаж

09 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3,
про розірвання договору найму та визнання особи такою, що втратила право
користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа – державний нотаріус Шосткинської міської державної нотаріальної контори, про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу.

Свої вимоги позивач за первісним позовом мотивував тим, що в 2015 році вона на підставі договору купівлі-продажу придбала в ОСОБА_3 квартиру. Однак згодом з`ясувалося, що знята в січні 2015 року з реєстрації місця проживання у цій квартирі ОСОБА_2 рішенням суду була поновлена у своїх правах на користування квартирою.

ОСОБА_1 вказала, що придбала квартиру виключно для свого проживання та для проживання членів своєї сім`ї та не бажає існування договірних відносин
щодо найму квартири з ОСОБА_2.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що в 2008 році між нею та ОСОБА_8 (власницею квартири на час укладення договору) було укладеного договір найму спірної квартири. ОСОБА_8 померла. Квартирою незаконно заволодів ОСОБА_3, який виселив її з квартири, а потім продав квартиру ОСОБА_1, без її на це згоди.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення первісних позовних
вимог, оскільки до ОСОБА_1 як до нового власника квартири перейшли права та обов`язки наймодавця згідно з укладеним у 2008 році договором найму спірної
квартири, вона виявила намір проживати у належній їй на праві власності квартирі, про що було завчасно попереджено наймача. Отримавши повідомлення наймодавця про намір власника розірвати укладений договір найму квартири, ОСОБА_2 відмовилась знятися із реєстраційного обліку у спірній квартирі.

Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Суд встановив, що спірна квартира не є єдиним житлом ОСОБА_2, а її доводи про те, що вона має намір у майбутньому повернутися до місця реєстрації, не позбавляють її права на укладення договору найму іншого помешкання.

Враховуючи право позивача за первісним позовом володіти, користуватися та розпоряджатися належною їй квартирою на власний розсуд, зокрема бажання
проживати у спірній квартирі, та відсутність наміру на продовження договору найму, а також тривале фактичне проживання ОСОБА_2 в іншому місті, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення первісних позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суди правильно виходили із того, що чинне законодавство України не передбачає обов`язку щодо отримання власником квартири згоди наймача на її відчуження.

Суд встановив, ОСОБА_2 не є стороною оспорюваних нею правочинів щодо відчуження спірної квартири: договору дарування та договору купівлі-продажу, а внаслідок вчинення цих правочинів не порушуються її права та законні інтереси.

ОСОБА_2 не довела обставин незаконності успадкування спірної квартири та незаконності подальшого її відчуження на підставі оспорених правочинів.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року рішення Шоткинського
міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 липня 2017 року залишено без змін.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі No 589/1516/16-ц (провадження No 61-29232св18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/84941443