Обставини справи
Справа стосувалася скарги на накладення адміністративного штрафу та покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі по суті за те саме правопорушення. Первинне рішення Суду було ухвалено 14 січня 2010 року: Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2).
Заявником в цій справі є Т., громадянин Болгарії, який народився 1977 року та наразі перебуває в установі виконання покарань.
У рамках адміністративного (і далі кримінального провадження) до заявника було застосовано адміністративний штраф та призначено покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі відповідно за те, що він 11 листопада 1999 року заподіяв тілесні ушкодження Г.І. у нього вдома. За результатами розгляду заяви No2736/03 ЄСПЛ в рішенні Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2)від 14 січня 2010 року констатував порушення статті 4 Протоколу No7 до Конвенції.
За статтею 422 КПК Генеральний прокурор звернувся із заявою до Верховного касаційного суду про поновлення кримінального провадження стосовно заявника. 27 жовтня 2010 року цей суд задовольнив заяву Генерального прокурора та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції міста Габрово (далі – регіональний суд). Впродовж провадження в цьому суді заявник вказував, що кримінальне провадження має бути припинено з огляду на принцип ne bis in idem.Заявник пояснив, що його було покарано за ті самі дії в межах провадження у справі про адміністративне правопорушення, що за своїм характером було «кримінальним» згідно з автономним значенням, наданим цьому поняттю в усталеній практиці ЄСПЛ.
23 грудня 2010 року регіональний суд своїм остаточним рішенням підтримав призначене заявникові покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі. Суд встановив, що обставини справи були підтверджені доказами, зібраними в межах кримінального розслідування, і що покарання було справедливим. Суд зауважив, що національним законодавством не передбачена можливість припинення подальшого кримінального провадження у разі, якщо особу було попередньо покарано за ті самі дії адміністративним покаранням. Регіональний суд дійшов висновку, що за цих обставин заявник має звертатись із заявою до прокуратури та вимагати перегляду адміністративного провадження.
15 лютого 2011 року прокурор з регіональної прокуратури міста Габрово відмовив у подачі заяви про перегляд адміністративного провадження. Він відзначив, що кримінальне провадження було порушено у зв’язку із заподіянням заявником потерпілому тілесних ушкоджень, тоді як адміністративне провадження було порушено у зв’язку з тим, що заявник увійшов до будинку потерпілого та заподіяв йому тілесні ушкодження. Таким чином, прокурор дійшов висновку, що це не становило повторення того самого провадження, а скоріше подвійне провадження стосовно комбінації двох правопорушень.
Заявник подав нову скаргу, вимагаючи поновлення кримінального провадження. Верховний касаційний суд відхилив її, вказуючи, що згідно з національним законодавством накладення адміністративної санкції не виключало подальше кримінальне засудження однієї особи за ті самі дії.
У межах нагляду за виконанням рішення ЄСПЛ від 14 січня 2010 року у справі Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2)Уряд поінформував Кабінет міністрів Ради Європи (далі – КМ РЄ) про заходи індивідуального та загального характеру, вжиті на національному рівні. КМ РЄ, зокрема, був поінформований про поновлення кримінального провадження стосовно заявника, кримінальне засудження якого було підтримане органами влади, що жодного клопотання від регіональної прокуратури стосовно поновлення провадження у справі про адміністративне правопорушення не подавалось і, зрештою, що до національного законодавства і практики були внесені зміни, що дозволяли застосування принципу ne bis in idemу випадку паралельного адміністративного та кримінального проваджень.
КМ РЄ закрив нагляд у цій справі шляхом ухвалення Резолюції ResDH (2017)408 , у якій було зазначено, що Уряд виконав свої зобов’язання за пунктом 2 статті 46 Конвенції, і нагляд було припинено.
Посилаючись на статтю 4 Протоколу No7 до Конвенції, заявник скаржився, що його було притягнуто до суду та покарано двічі за те саме правопорушення.
Оцінка Суду
Стаття 4 Протоколу No7 до Конвенції ЄСПЛ визнав наявність у цій справі нових фактів, які він не мав розглядати за заявою No2736/03, оскільки вони мали місце після ухвалення його остаточного рішення у справі Tsonyo і могли призвести до нового порушення цього ж положення.
Дії заявника під час сварки 11 листопада 1999 року призвели до двох окремих проваджень. 12 листопада було порушено провадження у справі про адміністративне правопорушення та призначено заявнику штраф у розмірі 50 болгарських левів. Було порушено і кримінальне провадження щодо заявника, за результатами розгляду якого регіональний суд призначив йому покарання у вигляді 18 місяців позбавлення волі 23грудня 2010 року.
ЄСПЛ повернувся до свого попереднього рішення у справі Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2), в якому відзначив, що обидві групи проваджень стосувалися «кримінальних обвинувачень» і мали наслідком покарання заявника за ті самі дії. Вони були також порушені одночасно та тривали паралельно до припинення провадження у справі про адміністративне правопорушення 27 листопада 1999 року. Кримінальне провадження в подальшому було поновлено після ухвалення Судом рішення та завершилось у грудні 2010 року.
На думку Суду, адміністративне та кримінальне провадження головним чином переслідували ту саму мету – покарати заявника за соціально неприйнятну поведінку під час сварки 11 листопада 1999 року. Установлення фактів в адміністративному провадженні не було взято до уваги в провадженні кримінальному, в якому використовувалися лише докази, отримані в межах кримінального розслідування. Також кримінальними судами не було взято до уваги адміністративний штраф при визначенні належного покарання. У світлі цих факторів ЄСПЛ встановив, що достатньо близького зв’язку по суті між адміністративним та кримінальним провадженнями не було.
ЄСПЛ вважав, що він має взяти до уваги конкретний аспект цієї справи: це була друга послідовна заява заявника зі скаргою на порушення принципу ne bis in idem після заяви No2376/03. Хоча болгарські органи влади розглянули справу заявника після ухвалення Судом рішення 14 січня 2010 року, в якому Суд констатував порушення статті 4 Протоколу No7 до Конвенції, вони не визнали необхідності дотримуватися принципу ne bis in idem та відхилили заперечення заявника, встановивши відсутність повторення проваджень щодо того самого питання. Тому органи влади держави-відповідача не підтримали встановлених Судом стандартів у дотриманні цього принципу, а також права заявника не були притягнутим до суду або покараним двічі за те саме правопорушення.
Насамкінець, оскільки достатньо тісного зв’язку по суті між двома групами проваджень не було, вони не можуть розглядатись як частина комплексної системи санкцій у національному праві для покарання соціально неприйнятної поведінки заявника. Тому його було притягнуто та покарано двічі за те саме правопорушення в порушення його права за принципом ne bis in idem, і органи влади не визнали своєї помилки в дотриманні цього права, вдруге розглядаючи цю справу.
Тому в цій справі було порушено статтю 4 Протоколу No7 до Конвенції.
Стаття 46 Конвенції
За конкретних обставин цієї справи ЄСПЛ не визнав за необхідне вказувати заходи загального характеру, які держава має вжити на виконання цього рішення. Суд відзначив, що, як інформував КМ РЄ в контексті виконання рішення ЄСПЛ у справі Tsonyo Tsonev v. Bulgaria (no. 2), держава-відповідач внесла зміни до свого національного законодавства та практики, щоб узгодити своє законодавство зі статтею 4 Протоколу No7 до Конвенції, як протлумачено в усталеній практиці Суду.
Щодо заходів індивідуального характеру Суд повторив, що в тих випадках, коли органи влади порушили дві групи проваджень, проте визнали порушення принципу ne bis in idem і надали відповідне пом’якшення, наприклад, шляхом закриття чи припинення другої групи проваджень та відшкодовуючи будь-які наслідки, можна вважати, що заявник більше не мав статусу «потерпілого».
ЄСПЛ підкреслив, що ця справа стосувалася не висновку про порушення права на справедливий суд, а недотримання принципу ne bis in idem.
З огляду на серйозність фактів у цій справі ЄСПЛ визнав, що болгарські органи влади можуть мати легітимний інтерес у збереженні кримінального покарання, застосованого до заявника. Крім цього, як вбачається з доводів Уряду, знищення матеріалів провадження у справі про адміністративне правопорушення зробило неможливим поновлення цього провадження на практиці.
У світлі цих міркувань Суд зазначив, що висновок про порушення статті 4 Протоколу No7 до Конвенції в цій справі сам по собі не може розглядатись як покладення на державу відповідача обов’язку за Конвенцією поновити одне з двох проваджень стосовно заявника.
Висновок
Порушення статті 4 Протоколу No7 до Конвенції (право не бути притягнутим до суду або покараним двічі).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 6 квітня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції