Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова (головуючий суддя І інстанції Лях М.Ю., м. Харків) від 15.07.2021 (повний текст рішення складено 15.07.2021) по справі №953/5457/21 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №4 УПП в Харківській області ДПП Тарасенка Миколи Івановича, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ВСТАНОВИВ:
23.03.2021 року позивач звернулась до суду з позовом в якому просить скасувати постанову інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 УПП в Харківській області ДПП Тарасенко М.І. (далі Інспектор) про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 01.03.2021 року серії ДП18 № 641739, про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП та закрити провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує що 31.10.2021 року її чоловіком Rinser Hans Juergen ввезено на митну територію України транспортний засіб Audi Q8, номерний знак НОМЕР_1 . 31.03.2021 року, в зв`язку із поганим самопочуттям останнього, позивач керувала зазначеним транспортним засобом. Під час пошуку місця для паркування вказаного транспортного засобу, відбулося ДТП за участі позивача. При оформленні ДПТ, інспектором винесено оскаржувану постанову та притягнуто позивача до відповідальності, передбачену ч. 8 ст. 121 КУпАП. Позивач зазначає, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стали відомості отримані інспектором з митних баз даних, однак означені відомості є інформацією з обмеженим доступом та співробітники поліції відповідно до норм чинного законодавства не мають доступу до означених відомостей, оскільки її використання працівниками поліції є порушенням норм Конституції України. Крім того позивач зауважила, що оскаржувана постанова виносилась на місці вчинення правопорушення, у зв`язку із чим вона не мала часу та можливості скористатись своїми правами, передбаченими ст. 268 КУпАП. Позивач також зазначила, що інспектор відразу виніс постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, однак не склав протокол про адміністративне правопорушення, що, в свою чергу, не надало їй можливості висловити свою незгоду у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому, жодних пояснень інспектором не відбиралось, як і не відображався в оскаржуваній постанові факт незгоди з останньою.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2021 було відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2021 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що 01 березня 2021 року о 11 год. 52 хв. по вул. Мироносицька, 93, в м. Харків відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Dacia Duster», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу марки «AUDIQ8», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Апелянт вказує на те, що вона та інший учасник ДТП ОСОБА_2 скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Європротокол). Жоден з них не викликав патрульну поліцію. На місце дорожньо-транспортної пригоди прибув екіпаж патрульної поліції, в складі якого був інспектор ОСОБА_3 . Вказує, що станом на момент прибуття екіпажу вона не здійснювала рух на автомобілі марки «AUDIQ8», реєстраційний номер НОМЕР_3 та жодних правил дорожнього руху не порушувала, відповідно у інспектора ОСОБА_3 не було визначених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» підстав для зупинки автомобіля марки «AUDIQ8». Вказує, що не роз`яснювались їй права та було порушено права на правову допомогу. Крім того посилається на протиправність оскаржуваної постанови оскільки відповідачем не було складено протокол про адміністративне правопорушення. Посилається на незаконність оскаржуваної постанови, оскільки підставою для її складання стала інформація, отримана з митної бази, що не передбачено законодавством.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи факт належного повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, скорочений термін розгляду справ вказаної категорії, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 01.03.2021 року серії ДП18 № 641739, 01.03.2021 року о 11 год. 52 хв. по вул. Мироносицька, 93, в м. Харків відбулось ДТП за участю транспортного засобу Dacia Duster, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу Audi Q8, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом всупереч встановленим МУ України обмеженням, оскільки відповідно до відомостей ІТС ІПНП, транспортний засіб Audi Q8, номерний знак НОМЕР_1 , 31.10.2020 року був ввезений на митну територію України через пункт пропуску «Краківець-Корчова» гр. ОСОБА_4 в режимі тимчасового ввезення до 1 року, чим порушено вимоги ст. 380 МКУ України та положення ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», у зв`язку із чим, водій скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 8 ст. 121 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 грн.
Позивач не погодився із такою постановою відповідача та оскаржив її до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства; доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах доказами, а позивачем, у свою чергу не спростовано.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про дорожній рух” від 30.06.1993 №3353-ХІІ (далі – Закон №3353) цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Стаття 14 Закону №3353 зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 Закону №3353 передбачено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту.
Згідно з ч.8 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені МК України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту, – тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною першою статті 380 МК України передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року.
За приписами ч. 5 ст. 380 МК України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.
Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Статтею 481 Митного кодексу України встановлено відповідальність за перевищення строку тимчасового ввезення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення або строку тимчасового вивезення товарів чи втрату транспортних засобів.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі “О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства” від 29 червня 2007 року, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.
Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм у сукупності та в контексті запровадження заборони керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені МК України та цілей Закону №3353 свідчить, що порушення вказаної заборони посягає на безпеку дорожнього руху, отже адміністративне правопорушення передбачене ч.8 ст.121 КУпАП є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст.23 Закону України “Про Національну поліцію” поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частина восьма статті 121).
Таким чином, до компетенції органів Національної поліції належить розгляд справ про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені МК України, і накладати адміністративні стягнення.
За положеннями статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з”ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо протиправності не складання відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки згідно з ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП оспорювання особою допущеного порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не покладає на уповноважену особу обов`язку зі складення протоколу про таке правопорушення.
Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 2 ст.77 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Колегією суддів встановлено, що підставою для винесення поліцейським Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції постанови від 01.03.2021 серії ДП18 № 641739 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.8 ст. 121 КУпАП стало встановлення в діях ОСОБА_1 порушення ст. 380 МК України та ст. 16, 31 Закону №3353, а саме: ТЗ Audi Q8, номерний знак НОМЕР_1 ввезено 31.10.2020 особою RINSERHANS JUERGEN, транспортний засіб використовувався ОСОБА_1 , який не ввозив його на митну територію України.
Відповідно до наданого до суду скрін-шоту з інформаційно-телекомунікаційної системи “Інформаційний портал Національної поліції України” автомобіль Audi Q8,номерний знак НОМЕР_1 , ввезено на територію України 31.10.2020 року через пункт пропуску «Краківець-Корчова», вид: тимчасове ввезення терміном до 1 року громадянином RINSERHANS JUERGEN.
Статтею 40 Закону України “Про Національну поліцію” (далі Закон № 580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Частиною 3 статті 258 КУпАП встановлено, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, згідно якої постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідачем в підтвердження правомірності прийняття оскаржуваної постанови від 01.03.2021 року серії ДП18 № 641739 до матеріалів справи було надано відео з нагрудної камери поліцейського. Однак разом з цим, надати оцінку обставинам при яких виносилась оскаржувана постанова та встановити дотримання чи не дотримання відповідачем процедури розгляду справи, не надається можливості оскільки вказаний диск не містить звуку, а тому не можливо встановити чи надавалась можливість позивачу надавати пояснення, чи заявлялися будь які клопотання, які були належним чином розглянуті, чи роз`яснювались позивачу права.
Тобто, з вказаних доказів не можливо відстежити процедуру розгляду справи, що унеможливлює встановлення послідовності дій поліцейських при розгляді справи.
Колегія суддів зазначає, що в ході судового розгляду відповідачем жодними належними, достовірним та достатніми доказами не доведено перед судом факту дотримання процесуальних прав позивача на участь у розгляді справи, зокрема, не представлено будь-яких доказів дотримання передбаченої статтею 279 та 268 КУпАП процедури розгляду справи.
Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.
Враховуючи доводи позивача щодо не вжиття інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення дій щодо надання позивачу можливості реалізувати своє право на давання будь-яких пояснень, роз`яснення прав позивачу та відсутність доказів в спростування таких доводів позивача, то колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факту дотримання інспектором порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постановах від 18.02.2020 року по справі № 524/9827/16-а, від 26.05.2020 року по справі №640/16220/16-а.
Колегія суддів зазначає, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Таким чином, обставини, що вказані інспектором в оскаржуваній постанові повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах відвід. 19.12.2019р. по справі №742/2663/17, 29.04.2020р. по справ справа №211/4667/16-а, 08.07.2020р. по справі №463/1352/16-а.
Відповідачем з урахуванням положень ч. 2 ст. 77 КАС України, доказів які б підтверджували правомірність оскаржуваної постанови до суду не надано.
Безпідставними суд апеляційної інстанції вважає і посилання відповідача на те, що під час винесення оскаржуваного рішення інспектор патрульної поліції діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначений Законом, оскільки вказані доводи не можуть бути підставою для висновків щодо обґрунтованості оскарженого рішення, так як відповідач повинен довести належними доказами дотримання своїх обов`язків у відповідності до Закону України Про Національну поліцію.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
При цьому, колегія суддів зазначає, що навіть факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.07.2020р. по справі № 177/525/17.
В даному рішенні Верховний суд відхилив доводи скаржника про правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
З урахуванням вищезазначеного, відсутність доказів дотримання інспектором процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, доводи відповідача стосовно правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим.
Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245).
Враховуючи вищенаведене, відсутності доказів дотримання відповідачем процедури розгляду адміністративної справи, інші доводи сторін щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваної постанови, не впливають на вирішення справи по суті.
Виходячи з вищевказаного, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до вимог 293 КУпАП та ч. 3 ст. 286 КАС України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п.п.1,2 3, 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставами для скасування оскарженого судового рішення та прийняття постанови про задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2021 року по справі № 953/5457/21 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №4 УПП в Харківській області ДПП Тарасенка Миколи Івановича, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.
Скасувати постанову серії ДП18 №641739 від 01.3.2021 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.8 ст.121 КУпАП, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн. та закрити провадження по адміністративній справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.