Звільнення від кримінальної відповідальності особи у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК) застосовується, незважаючи на невизнання нею своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення. Про згоду особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за цією статтею може свідчити чітко сформульована нею вимога в апеляційній скарзі, а також окреме клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності.
Обставини справи: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК. На підставі ст.49 та ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Також ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК,та виправдано. За ухвалою апеляційного суду зазначений вирок залишено без зміни.
Позиція ККС: скасовано судові рішення місцевого та апеляційного судів відносно ОСОБА_1 у частині засудження за ч. 1 ст. 125 КК; звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених у п. 1 ч. 1 ст. 49 КК; закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 у цій частині.
Обґрунтування позиції ККС: апеляційний суд, залишаючи без задоволення клопотання засудженої щодо звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, вказав, що таке звільнення неможливе, оскільки засуджена вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст.125 КК, не визнала.
Проте вказані висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях закону України про кримінальну відповідальність і є неправильним застосуванням ст. 49 КК.
У цьому кримінальному провадженні під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не звернув уваги на той факт, що суд першої інстанції не роз’яснив обвинуваченій право на звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК, у зв’язку з чим обвинувачена заявила свою вимогу про звільнення її від кримінальної відповідальності лише при апеляційному оскарженні. Разом із тим така чітко сформульована вимога апеляційної скарги, а також окреме письмове клопотання про це однозначно вказували на наявність згоди обвинуваченої на таке звільнення до того, як обвинувальний вирок щодо неї набрав законної сили.
Більше того, твердження апеляційного суду про неможливість застосувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності через те, що обвинувачена не визнала своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення,також не ґрунтується на вимогах закону.
Дотримання умов, передбачених частинами 1–3 ст. 49 КК,є безумовною й обов’язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Вимоги цієї статті не передбачають обов’язкове визнання вини особою, котра подала клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК.
Отже, на час розгляду апеляційним судом цього кримінального провадження існували як матеріальні, так і процесуальні підстави для звільнення ОСОБА_1відкримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 125 КК. Однак,всупереч положенням ст.49 КК,суд апеляційної інстанції не постановив такого рішення.
Детальніше з текстом постанови ВС від 11.11.2020 у справі No455/229/17 (провадженняNo51-3298км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/92934819