16 липня 2026 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення про звільнення Поліщука Андрія Сергійовича з посади судді Миронівського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Про це повідомляє ВРП.
Реалізація зазначеної процедури здійснювалася на підставі подання Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка вирішила притягнути суддю Миронівського районного суду Київської області Поліщука Андрія Сергійовича до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалила рішення про притягнення судді Андрія Поліщука до дисциплінарної відповідальності із застосуванням найсуворішого дисциплінарного стягнення — подання про звільнення з посади. Розберемо послідовно, з яких конкретних встановлених фактів і яких порушених норм складається це рішення.
Центральний факт справи: приховані стосунки, які визначали розподіл справ у суді
В основі всієї справи лежить один встановлений факт: суддя Поліщук багато років підтримував дружні, довірчі стосунки з двома особами — своїм колишнім однокласником ОСОБА_1 (фігурантом кількох кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення) та юристом ОСОБА_2 (який систематично представляв інтереси учасників справ у цьому ж суді). Ключовий доказ — відеозапис бодикамер поліцейських від 22 березня 2024 року, який зафіксував, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 останній зателефонував судді Поліщуку, увімкнув гучний зв’язок, щоб поліцейські чули поради судді, і послідовно виконував ці вказівки. Другий доказ — відеозапис, самостійно зроблений ОСОБА_2 в судовому засіданні, на якому зафіксовано його переписку з суддею Поліщуком у месенджері Viber саме на тему того, як правильно заявити відвід іншому судді.
Дисциплінарна палата визнала, що суддя надавав неправдиві пояснення щодо характеру цих стосунків (спершу категорично заперечуючи будь-яке спілкування з ОСОБА_1, а згодом визнаючи його лише після пред’явлення відеозапису), і кваліфікувала це як спробу ввести дисциплінарний орган в оману.
Механізм зловживання: суддя усував колег від розгляду справ, щоб самому отримати провадження
Встановлена схема мала чіткий повторюваний патерн: коли справа за участю ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 потрапляла до іншого судді Миронівського суду, ці особи заявляли відвід цьому судді. Заяви про відвід автоматично розподілялися саме на суддю Поліщука, який послідовно їх задовольняв — після чого сама справа поверталася до нього ж у провадження. Палата встановила це на конкретних прикладах:
- справа № 371/190/21 — Поліщук відвів суддю Капшук, обґрунтувавши це «мовчазною згодою» судді на нібито наявність позапроцесуальних стосунків з ОСОБА_1, при цьому не заявивши самовідводу від подальшого розгляду справи, яка перейшла до нього;
- справа № 371/462/22 — аналогічно відведено суддю Кириленко;
- справи № 371/981/21, № 371/1179/21 — відведено суддю Капшук за заявами ОСОБА_2;
- справи № 371/1006/23, № 371/386/23, № 371/469/24 — послідовно відведено суддів Капшук, Кириленко та Гаврищука у справах за участю ОСОБА_2.
Конкретні дисциплінарні проступки, встановлені палатою (за статтею 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»)
1. Порушення правил самовідводу (підпункт «д» пункту 1, пункт 3 частини 1)
Суддя, перебуваючи у стосунках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, жодного разу не заявив самовідводу від розгляду справ № 371/462/22, 371/190/21, 371/273/24, 371/1006/23, 371/386/23, 371/469/24, у яких ці особи були учасниками. Палата відхилила аргумент судді про те, що «дружба» чи знайомство не створюють конфлікту інтересів у розумінні Закону «Про запобігання корупції» — оскільки саме об’єктивний критерій (можливість виникнення обґрунтованого сумніву в стороннього спостерігача) є визначальним, а не лише формальна відсутність майнової залежності.
2. Втручання у здійснення правосуддя іншими суддями (пункт 8 частини 1)
Задовольняючи заяви про відвід колег, суддя Поліщук фактично здійснював прихований «апеляційний перегляд» їхніх процесуальних рішень — переоцінював обґрунтованість обраного запобіжного заходу, оцінку доказів, дотримання процедури, — хоча ці питання належать до виключної компетенції суду апеляційної інстанції, а не судді, який розглядає лише саму заяву про відвід.
3. Порушення права на «суд, встановлений законом» (підпункт «а» пункту 1, пункт 4 частини 1)
Це прямий наслідок пункту 2: перебираючи на себе функцію апеляційного перегляду, суддя порушував гарантію статті 6 Конвенції про захист прав людини щодо суду, встановленого законом, — оскільки процесуальний закон чітко визначає, хто саме має повноваження переглядати дії суддів першої інстанції.
4. Порушення презумпції невинуватості (пункт 4 частини 1)
У справі № 371/981/21, відводячи суддю Капшук, суддя Поліщук в ухвалі прямо констатував наявність у її діях складу адміністративного правопорушення (недотримання карантинних вимог) — без будь-якого проведеного провадження за КУпАП, чим фактично визнав її винною поза встановленою законом процедурою.
5. Інше грубе порушення закону з істотними негативними наслідками (підпункт «а» пункту 1, пункт 4 частини 1)
У справі № 371/190/21 суддя Поліщук в ухвалі про відвід оцінював дії судді Капшук через призму підстав дисциплінарної відповідальності суддів (посилаючись безпосередньо на формулювання статті 106 Закону), фактично привласнюючи собі повноваження Вищої ради правосуддя як єдиного органу, уповноваженого встановлювати дисциплінарні проступки суддів.
6. Безпідставне затягування розгляду справ (пункт 2 частини 1)
Встановлено значні, невиправдані інтервали між судовими засіданнями (наприклад, 4 місяці 5 днів для призначення першого підготовчого засідання у справі № 371/462/22; 6 місяців 7 днів загального розгляду заяви про відвід у справі № 371/386/23), причому палата окремо перевірила статистику навантаження судді й встановила, що воно було нижчим за середній показник по Україні — тобто навантаження не пояснювало цих затримок.
7. Несвоєчасне внесення судового рішення до ЄДРСР (пункт 2 частини 1)
Копію ухвали від 19 березня 2024 року у справі № 371/386/23 суддя надав до реєстру лише 1 травня 2024 року — з істотним порушенням строку, встановленого Законом «Про доступ до судових рішень».
8. Неповага до іншого судді (пункт 3 частини 1)
У справі № 371/469/24 суддя в мотивувальній частині ухвали про відвід судді Гаврищука поставив під сумнів рівень володіння тим державною мовою («порушення правил ділової української мови, зокрема щодо ввічливості, тактовності та аргументованості»), що палата кваліфікувала як спробу дискредитації колеги, не пов’язану із завданнями судочинства.
Чому обрано саме звільнення, а не м’якше стягнення
Палата застосувала стандарт доведення «чіткі та переконливі докази» (частина 16 статті 49 Закону «Про Вищу раду правосуддя») і визнала сукупність восьми окремих епізодів порушень достатньою для кваліфікації поведінки судді як істотного дисциплінарного проступку в розумінні пункту 1 частини 9 статті 109 Закону «Про судоустрій і статус суддів» — тобто поведінки, що порочить звання судді й підриває авторитет правосуддя у сфері моралі, дотримання етичних норм і стандартів, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Ключовий фактор для вибору саме такого стягнення — умисність. Палата прямо вказала: пояснення судді впродовж усього провадження демонстрували не добросовісну помилку в тлумаченні права, а свідоме використання процесуальних інструментів (інституту відводу) не для цілей правосуддя, а для усунення незручних колег від розгляду справ, у яких особисто зацікавлений суддя мав приятельські стосунки з учасниками. Відсутність у судді визнання протиправності власної поведінки палата також розцінила як підтвердження умислу, а не як пом’якшувальну обставину.
Правова основа остаточного рішення
Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 126 Конституції України та статтею 115 Закону «Про судоустрій і статус суддів», вчинення істотного дисциплінарного проступку чи грубе нехтування обов’язками, несумісне зі статусом судді, є самостійною конституційною підставою для звільнення. Оскільки встановлена сукупність порушень (втручання в діяльність колег, порушення презумпції невинуватості, привласнення повноважень ВРП, систематичне ігнорування конфлікту інтересів) кваліфікована саме як істотна, палата дійшла висновку, що жодне м’якше стягнення (попередження чи тимчасове зупинення права на здійснення правосуддя) не забезпечило б пропорційного балансу між приватними інтересами судді та публічним інтересом у відновленні довіри до правосуддя, — тому застосувала до судді Поліщука дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення з посади.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.