15 липня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Тетяни Самборської щодо відповідності Конституції України статті 309 та пункту 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України. Суддя-доповідач у справі — Сергій Різник.
Предмет розгляду
Частини 1 і 2 статті 309 КПК визначають вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можна оскаржити в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Частина 3 цієї статті встановлює: «інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді». Заявниця оскаржувала конституційність цього обмеження стосовно ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування — така ухвала не входить до переліку статті 309 КПК і, відповідно, не підлягає апеляційному оскарженню.
Окремо оскаржувався пункт 2 частини 2 статті 428 КПК, за яким суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо «з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає».
Перший висновок КСУ: обмеження апеляційного оскарження — конституційне, але не безумовне
Конституційний Суд визнав статтю 309 КПК такою, що відповідає Конституції України, у частині недопущення апеляційного оскарження ухвали про встановлення строку для ознайомлення з матеріалами розслідування.
Однак Суд не обмежився формальним підтвердженням конституційності — він здійснив системне, ціннісне й цільове тлумачення частини 3 статті 309 КПК, звернувши увагу, що ця норма чітко не деталізує процесуальних наслідків подання заперечень проти неоскаржуваних ухвал і не визначає окремої процедури їх розгляду, що допускає різні варіанти тлумачення. З огляду на це КСУ дійшов принципового висновку:
«Заперечення проти ухвали слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, є обов’язковими для розгляду і врахування судом. Праву особи на подання заперечень проти ухвали слідчого судді кореспондує обов’язок суду належним чином розглянути такі заперечення, перевірити наведені в них доводи, надати їм належну юридичну оцінку та за потреби вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права».
Це означає: сама відсутність права на апеляційне оскарження певної категорії ухвал слідчого судді не перетворює подані пізніше заперечення на формальність, яку суд може проігнорувати без розгляду, — навпаки, для суду це прямий процесуальний обов’язок.
Другий висновок КСУ: касаційний фільтр — конституційний, але не може застосовуватися формально
Пункт 2 частини 2 статті 428 КПК Суд також визнав конституційним як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження за скаргою на ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Але й тут КСУ додав істотне застереження: ця норма не надає касаційному суду повноважень відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо зі змісту касаційної скарги та доданих до неї документів неможливо дійти переконливого й обґрунтованого висновку про законність ухвали апеляційного суду. Суд касаційної інстанції зобов’язаний переконатися, що апеляційний суд справді здійснив належну юридичну оцінку питання про допустимість апеляційного оскарження відповідної ухвали слідчого судді, — тобто не може механічно застосувати цю норму як автоматичний відмовний штамп.
Підсумовуючи, КСУ визначив функцію цієї норми як процесуального фільтра, спрямованого на забезпечення належного здійснення правосуддя, процесуальної економії та ефективного функціонування касаційного суду, — але фільтра, що вимагає змістовної перевірки, а не формального застосування.
Значення рішення
Це рішення КСУ прямо стосується цілої категорії справ, які регулярно розглядаються в судовій практиці — про оскарження ухвал слідчого судді, що не входять до вичерпного переліку статті 309 КПК (наприклад, ухвали про тимчасовий доступ до документів, про відмову в скасуванні арешту майна тощо, які неодноразово визнавалися судами такими, що не підлягають апеляційному оскарженню). Рішення підтверджує конституційність самої моделі обмеженого апеляційного оскарження, але водночас встановлює важливий компенсаторний механізм: особа, позбавлена права на апеляційне оскарження конкретної ухвали, зберігає право подати заперечення під час підготовчого провадження, і суд не може ставитися до цих заперечень формально — він зобов’язаний дати їм змістовну юридичну оцінку. Так само касаційні суди не можуть механічно відмовляти у відкритті провадження з посиланням на пункт 2 частини 2 статті 428 КПК, якщо матеріали справи не дозволяють переконливо встановити законність рішення апеляційного суду про недопустимість апеляційного оскарження.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.