15 липня 2026 року Другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні ухвалив Рішення № 7-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Євгена Генієвського щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України. Суддя-доповідач у справі — Віктор Городовенко.
Суть оскаржуваної норми
Абзац другий частини першої статті 616 КПК передбачає: за результатами розгляду відповідного клопотання прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування підозрюваному чи обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою — для продовження та/або проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та/або військової служби за контрактом (рядового, сержантського, старшинського чи офіцерського складу).
У чому заявник вбачав порушення Конституції
Заявник наполягав, що ця норма порушує конституційні права обвинуваченого на звернення до суду, на оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб органів прокуратури в судовому порядку, а також основні засади судочинства — зокрема принципи рівності учасників судового процесу та змагальності сторін.
Правова позиція Конституційного Суду
КСУ погодився з аргументацією заявника, констатувавши, що процесуальний механізм, встановлений абзацом другим у взаємозв’язку з абзацом першим частини першої статті 616 КПК, ставить саму можливість судового розгляду питання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заради проходження військової служби у виключну залежність від ініціативи прокурора. Обвинувачений чи підозрюваний позбавлений самостійного права звернутися до суду з цим питанням — рішення про те, чи буде взагалі порушено це питання перед судом, повністю залежить від дискреції сторони обвинувачення.
Суд визнав, що така конструкція істотно обмежує реальний та ефективний доступ підозрюваного, обвинуваченого до судового контролю за подальшим позбавленням його свободи. Це, на переконання КСУ, є втручанням у зміст прав, гарантованих:
- статтею 29 Конституції України (право на свободу та особисту недоторканність);
- статтею 55 Конституції України (право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та їх посадових осіб);
- статтею 63 Конституції України (права особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження),
розглянутих у взаємозв’язку з пунктами 1, 3, 5 частини другої статті 129 Конституції України, які закріплюють такі основні засади судочинства, як рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Резолютивна частина
Конституційний Суд України ухвалив:
- Визнати абзац другий частини першої статті 616 Кримінального процесуального кодексу України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
- Визнана неконституційною норма втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення цього Рішення.
Значення відстрочення втрати чинності
Встановлений КСУ шестимісячний перехідний період — стандартний інструмент, який дозволяє законодавцю привести регулювання у відповідність до Конституції, не створюючи миттєвої правової прогалини у процесуальному механізмі, що стосується запобіжних заходів для військовослужбовців та осіб, які підлягають призову. Протягом цього періоду норма формально залишається чинною, однак законодавець зобов’язаний розробити новий механізм, який надасть самому підозрюваному чи обвинуваченому право самостійно ініціювати перед судом питання про скасування тримання під вартою для проходження військової служби — не залежно виключно від волі прокурора.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.