4 травня 2026 року Європейський суд з прав людини опублікував комунікацію у справах «Бухтоярова проти України» (заява № 25851/23) та «Мисенко проти України» (заява № 30044/23). Обидві заявниці — адвокати і члени регіональних дисциплінарних комісій адвокатури. Обидві стверджують, що держава примусила їх подавати декларації активів без законної підстави, а коли вони оскаржили це — відмовила їм у доступі до суду. Ця справа — не лише про декларування, вона про межу між незалежністю адвокатури і державним контролем над нею.
ХРОНОЛОГІЯ: ВІД ВИМОГИ НАЗК ДО СТРАСБУРГА
2021
НАЗК надіслало вимоги Бухтояровій та Мисенко подати щорічні декларації активів як особам, прирівняним до суб’єктів, уповноважених на виконання функцій держави. Вимоги містили попередження про адміністративну і кримінальну відповідальність за невиконання.
2021–2022
Обидві заявниці оскаржили вимоги в адміністративних судах. У справі Бухтоярової перші дві інстанції позов задовольнили — суди визнали вимогу незаконною. У справі Мисенко суди двох інстанцій позов відхилили.
02.02.2023
Велика Палата Верховного Суду (справа № 260/3380/21) закрила провадження у справі Бухтоярової, вказавши, що вимога НАЗК «мала виключно інформаційний характер» і не породжувала жодних правових зобов’язань та не впливала на права заявниці. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано.
15.03.2023
Верховний Суд закрив провадження у справі Мисенко, безпосередньо посилаючись на рішення ВП у справі Бухтоярової.
02.06.2023 ТА 13.07.2023
Бухтоярова та Мисенко подали заяви до ЄСПЛ.
15.06.2023
Конституційний Суд України відкрив провадження за конституційною скаргою Бухтоярової щодо відповідності Конституції окремих положень Закону «Про запобігання корупції» — зокрема, норм про суб’єктів декларування та повноваження НАЗК.
14.02.2024 ТА 12.06.2024
КСУ провів пленарні засідання у справі. Суддя-доповідач — Олег Первомайський. На момент підготовки цього матеріалу остаточне рішення не прийняте.
2025
НАЗК надіслало Бухтояровій нову вимогу подати декларацію. Вона відмовилась. За приватною скаргою відкрито кримінальне розслідування.
13.04.2026
ЄСПЛ комунікував справи урядові України. 04.05.2026 — опубліковано офіційний прес-реліз.
ДВІ ПОЗИЦІЇ, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ ІСНУВАТИ ОДНОЧАСНО
Суперечка розгортається навколо одного питання: чи є член дисциплінарного органу адвокатури «особою, прирівняною до уповноваженої на виконання функцій держави» у розумінні пп. «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції»?
ПОЗИЦІЯ НАЗК
Декларувати зобов’язані. КДКА здійснює публічні функції, делеговані державою: набуття статусу адвоката, дисциплінарна відповідальність, позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю. Декларування не впливає на незалежність адвокатури, оскільки стосується фінансового контролю, а не процесуальної діяльності.
ПОЗИЦІЯ НААУ І ВКДКА
Декларувати не зобов’язані. Адвокатура є незалежним інститутом, а не державною структурою. Закон «Про запобігання корупції» прямо не включає адвокатів до суб’єктів декларування. Раніше саме НАЗК визнавало це в офіційних роз’ясненнях.
Ключовий аргумент НААУ: у минулому НАЗК саме надавало протилежні роз’яснення, визнаючи адвокатуру незалежним інститутом, не пов’язаним із виконанням функцій держави. Саме НАЗК при тій самій редакції спірної норми давало зворотне роз’яснення: раніше у відомстві визнавали, що адвокатура є незалежним інститутом громадянського суспільства, діяльність якого не пов’язана з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Зміна позиції без зміни закону — сама по собі ставить під сумнів «передбачуваність» правового регулювання.
ПРОВАДЖЕННЯ В КСУ: ЩО НА КОНУ
У конституційній скарзі Бухтоярова зазначає, що застосування до неї як до адвоката — члена КДКА абзацу п’ятнадцятого частини першої статті 1, підпункту «в» пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45 Закону № 1700, визнання її суб’єктом декларування та зобов’язання у вигляді повідомлення подати декларацію порушує принцип, установлений частиною першою статті 19 Конституції України.
Стаття 19 Конституції встановлює: органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами. Якщо НАЗК зобов’язує особу декларувати майно без чіткої законодавчої підстави — це порушення цього принципу.
ПАРАДОКС КРИМІНАЛЬНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
Велика Палата ВС у 2023 році констатувала: вимога НАЗК «мала виключно інформаційний характер» і не породжувала правових зобов’язань. Але у 2025 році, після нової відмови Бухтоярової, відкрито кримінальне провадження.
Якщо вимога НАЗК не породжує правових зобов’язань — на якій підставі особа може бути кримінально переслідувана за її невиконання? Це питання не риторичне: саме воно лежить в основі скарги до ЄСПЛ.
ТРИ ПИТАННЯ ЄСПЛ: ЩО ПЕРЕВІРЯТИМУТЬ
ПИТАННЯ ДО УКРАЇНИ · СТАТТІ 6 І 8 ЄКПЛ
1. Стаття 6 § 1 у цивільному аспекті: чи існував реальний правовий обов’язок декларувати активи, і чи були санкції за невиконання передбачуваними для заявниць? Посилання на Evers v. Germany (2020) вказує: Суд перевірятиме якість правової бази — чи є обов’язок «передбаченим законом» у конвенційному розумінні.
2. Доступ до суду: якщо стаття 6 застосовна — чи мали заявниці реальний доступ до суду для захисту своїх прав? ВС закрив провадження, визнавши вимогу «інформаційною». Але якщо вона несла реальні юридичні наслідки (як свідчить кримінальне провадження) — закриття справи без розгляду по суті може кваліфікуватись як порушення права на доступ до суду (Golder v. UK).
3. Стаття 8 — приватне життя: чи є вимога декларувати активи втручанням у приватне життя? Якщо так — чи є воно «законним» у сенсі Конвенції? Посилання на Vig v. Hungary (2021) вказує на перевірку «якості закону»: норма має бути доступною, точною і передбачуваною. Мінливість позиції НАЗК щодо тих самих норм — прямий аргумент проти передбачуваності.
Якщо НАЗК змінює інтерпретацію закону без зміни самого закону — і за «нову» інтерпретацію порушується кримінальне провадження — це питання вже не декларування. Це питання верховенства права.
ЧОМУ ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО АДВОКАТА
На перший погляд, справа вузька: декларування членів КДКА — це питання, яке стосується відносно невеликої кількості осіб. Але правові наслідки можливого рішення ЄСПЛ значно ширші.
Перше. Якщо Суд визнає, що Україна порушила ст. 6 (відмовила в доступі до суду), — це означає, що будь-яка особа, чиї позови закривались без розгляду по суті через «інформаційний характер» державних вимог, потенційно має аналогічну скаргу.
Друге. Якщо Суд констатує порушення ст. 8 через непередбачуваність правової бази декларування — НАЗК буде змушене відмовитись від цієї вимоги. Половинчастих роз’яснень буде недостатньо.
Третє і найважливіше. Питання про те, чи є КДКА «державним органом» чи «інститутом громадянського суспільства», чи має іншу форму — це питання про природу адвокатського самоврядування загалом. Коли КСУ почав розглядати справу щодо подання декларацій представниками дисциплінарних органів адвокатури, у НАЗК заявили про конституційну кризу та загрози усій системі декларування. Реакція НАЗК показова: для відомства ця справа — не про конкретну особу, а про системний прецедент.
ВИСНОВОК РЕДАКЦІЇ
Ця справа — вузол трьох протиріч одночасно. Верховний Суд каже «вимога інформаційна», але порушуються кримінальні провадження за її невиконання. Конституційний Суд України розглядає скаргу, але остаточного рішення немає. Європейський суд з прав людини комунікує справу — і його питання сформульовані так, що кожне з них може виявитись самостійною підставою для визнання порушення.
Для адвокатської спільноти: рішення ЄСПЛ — у будь-який бік — є прецедентом. Або держава отримає підтвердження права поширювати антикорупційний контроль на органи самоврядування адвокатури. Або Страсбург вкаже, що незалежність адвокатури як гарантія права на захист несумісна з таким контролем.
Дедлайн: Україна мала надати відповіді на питання ЄСПЛ. Редакція стежитиме за розвитком справи.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.