Обставини справи
Ця справа стосувалася поліцейського рейду в офісі ЛГБТ-організації у м. Тбілісі.
Заявниці у справі є громадянками Грузії, які народилися у 1969 та 1979 роках, проживають у м. Тбілісі. 15 грудня 2009 року приблизно 17 поліцейських у цивільному одязі увірвалися до офісу громадської ЛГБТ-організації «Інклюзивний фонд» (далі – НУО), де проводилися підготовчі дії до проведення художньої виставки. Офіцери правоохоронних органів оголосили, що вони проводять обшук, не пред’явивши ордера на обшук або будь-якого іншого судового рішення.
Обидві заявниці, які працювали в НУО,та їхні колеги стверджували, що працівники поліції, усвідомивши своє перебування в приміщеннях ЛГБТ-організації,стали агресивними. Один із офіцерів силою вилучив мобільний телефон першої заявниці, а інший сказав, що він хотів би спалити це місце. Правоохоронці ображали присутніх жінок, називаючи їх «хворими», «збоченками» та «лесбіянками», погрожували розкрити їх сексуальну орієнтацію серед суспільства.
Згодом жінки-офіцери провели особистий обшук майже всіх присутніх жінок, включаючи заявниць. Жодних протоколів обшуку не складали, і всі жінки, щодо яких було проведено такі дії, вважали, що обшук було проведено з метою приниження їхньої гідності, оскільки правоохоронці не обшукали одягу, який наказали їм зняти.
Розгляд кримінальної скарги заявниць, поданої в січні2010 року за зловживання працівниками правоохоронних органів своїми службовими повноваженнями, все ще триває. Запити заявниць про надання їм статусу потерпілих або про розгляд правоохоронними органами стверджуваних аспектів дискримінації в поведінці поліції під час рейду залишилися без відповіді.
Заявниці скаржились на те, що працівники правоохоронних органів ображали їх та погрожували, крім того, вони були піддані особистому обшуку з роздяганням.
Оцінка Суду
Стаття 3 Конвенції (заборона катування) та стаття 14 Конвенції (заборона дискримінації)
По-перше, ЄСПЛ розглянув скаргу заявниць на неадекватність/неналежність розслідування органами державної влади Грузії рейду поліції. ЄСПЛ наголосив, що під час розслідування жорстокого поводження органи державної влади зобов’язані вжити всіх розумних заходів для розкриття можливих дискримінаційних мотивів.
Однак національні органи влади не вчинили жодних слідчих дій, оскільки у січні 2010 року заявниці подали свої кримінальні скарги. Дійсно, незважаючи на подані клопотання, заявниці навіть не отримали статусу потерпілих.
ЄСПЛ виснував, що таке затягування розслідування викрило нездатність або небажання дослідити роль, яку відіграють гомофобні та/або трансфобні мотиви у стверджуваних зловживаннях з боку поліції на фоні документально підтвердженого ворожого ставлення до спільноти ЛГБТ у Грузії.
Суд підсумував, що було порушено статтю 3 Конвенції у процесуальному аспекті в поєднанні із статтею 14 Конвенції.
По-друге, ЄСПЛ розглянув питання, чи може держава нести відповідальність за стверджуване зловживання правоохоронців своїми повноваженнями під час проведення рейду.
ЄСПЛ підкреслив, що версія подій, висвітлена заявницями, яка не спростована доводами Уряду, а підтверджена чіткими та узгодженими заявами очевидців, була встановлена поза розумним сумнівом.
Суд дійшов висновку, що поведінка поліцейських, мотивована гомофобною та/або трансфобною ненавистю, була явно недоречною. Співробітники правоохоронних органів не лише навмисно ображали та принижували гідність заявниць за допомогою ненависницьких висловлювань, але й погрожували їм. Особливе занепокоєння викликали дії стосовно проведення особистих обшуків із роздяганням, причини проведення яких ні правоохоронними органами, ні Урядом не були наведені, що дало підстави Суду дійти висновку, що їх єдиною метою було залякати/принизити та покарати заявниць за їх зв’язок із ЛГБТ-спільнотою.
Поведінка поліцейських мала змусити заявниць відчувати страх, біль та невпевненість, що не було сумісним із повагою людської гідності. Отже, мало місце також порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації).
Висновок
Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування)разом зі статтею 14 Конвенції (заборона дискримінації) у матеріальному та процесуальному аспектах.
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 8 жовтня 2020 року і набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.