У Верховній Раді України зареєстровано одразу три законопроєкти про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки — безпрецедентна ситуація, оскільки раніше парламент розглядав лише один урядовий варіант Антикорупційної стратегії з можливими правками. Суб’єктами подання виступили голова Комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна (законопроєкт № 15230), Кабінет Міністрів України (№ 15230-1) та група народних депутатів фракції «Європейська солідарність» (№ 15230-2). Відповідно до Дорожньої карти з питань верховенства права, документ має бути ухвалений не пізніше ІІ кварталу 2026 року.
Що об’єднує всі три проєкти
Це вже третій стратегічний антикорупційний документ в історії України — після стратегії 2014–2017 років та стратегії на 2021–2025 роки, ухваленої із запізненням (лише в червні 2022 року), через що на реалізацію фактично залишилося три роки замість п’яти.
На відміну від попередніх циклів, цього разу законопроєкти мають пройти через усі парламентські комітети, а не лише через п’ять профільних, як раніше.
Протидія корупційним правопорушенням: спільний підхід, старі проблеми
У цій сфері додатки до всіх трьох законопроєктів практично ідентичні, що аналітики трактують як консенсус щодо ідентифікованих проблем. Пропонується уточнити підстави дисциплінарної відповідальності публічних службовців — зокрема у випадках закриття справи про адміністративне правопорушення через сплив строків накладення стягнення. Водночас це положення критикують за ризик масового оскарження: суди рідко констатують факт вчинення правопорушення при закритті справ на цій підставі, а притягнення до дисциплінарної відповідальності без встановленої винуватості неминуче спричинить оскарження.
Дискусійним визнано й положення про узагальнення Верховним Судом практики у справах про корупційні адміністративні правопорушення — оскільки за весь час своєї роботи ВС розглянув 8 касаційних скарг у цій категорії справ і в усіх випадках відмовив у відкритті провадження, посилаючись на статтю 294 КУпАП, яка не передбачає касаційного перегляду. Досягнення цього стратегічного результату визнається неможливим без окремого законодавства про преюдиційний запит.
Судоустрій: питання довіри до міжнародних експертів і ротації суддів
Усі три проєкти зосереджені на дискреції при формуванні Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також на забезпеченні безперервності їхньої роботи — уперше держава послідовно фіксує принцип неприпустимості зупинення роботи органу без передання повноважень.
Ключова відмінність — питання вирішального голосу міжнародних експертів у складі конкурсних комісій. Законопроєкти № 15230 і № 15230-1 залишають експертам це право на наступний період; № 15230-2 пропонує зрівняти вагу голосів міжнародних і національних членів. Аналітики визнають ідею рівності голосів правильною в перспективі, але вважають Україну ще не готовою відмовитися від вирішального голосу міжнародників — через недостатню довіру суспільства до вітчизняних суб’єктів делегування.
Проєкт № 15230-2 містить додаткові деталізовані положення щодо мінімізації корупційних ризиків у Національній школі суддів та ротації на адміністративних посадах у судах — тема, яка давно дискутується без консенсусу, тоді як сотні голів судів та їхніх заступників продовжують обіймати посади понад законодавчо визначений шестирічний строк. Цей же проєкт єдиний містить очікуваний результат щодо законодавчого закріплення ролі Громадської ради доброчесності відповідно до рекомендацій Венеційської комісії.
Прокуратура: суперечка щодо повноважень САП і оцінювання прокурорів
Найпомітніша відмінність — відсутність у проєкті № 15230-1 проблеми ризиків неформального впливу на процедури призначення й звільнення Генерального прокурора. Аналітики визнають редакцію законопроєкту № 15230 найбільш відповідною засадам стратегічного планування в цій частині, оскільки вона чітко визначає орган, уповноважений звільняти Генерального прокурора з адміністративної посади в дисциплінарному порядку — на відміну від проєкту № 15230-2, який цього не робить. Це особливо важливо з огляду на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 28 лютого 2018 року № 97дп-18 щодо екс-Генпрокурора Юрія Луценка, яким констатовано відсутність законодавчого механізму реалізації дисциплінарного стягнення стосовно цієї посади.
Критично оцінено пропозицію проєкту № 15230-2 дозволити застосовувати результати оцінювання якості роботи прокурорів як підставу для дисциплінарних стягнень. Аналітики називають це поверненням до радянської «палочної системи» й наголошують: оцінювання ефективності та дисциплінарна відповідальність — це принципово різні інститути, змішування яких підриває процесуальну незалежність прокурорів.
Обидва альтернативні законопроєкти виключають положення про надання керівнику САП права самостійно вносити відомості до ЄРДР щодо можливих злочинів народних депутатів та погоджувати клопотання без участі Генерального прокурора — наразі це виключне повноваження останнього, що є результатом політичного компромісу 2019 року (заміна депутатської недоторканності на особливий процесуальний контроль Генпрокурора). Аналітики зауважують, що керівник САП не заявляв про прямий конфлікт із Генпрокурором з цього приводу, тож проблема має скоріше потенційний, а не практичний характер.
Адвокатура: розділ, що спричинив гостру суперечку
Усі три законопроєкти вперше включають адвокатуру до Антикорупційної стратегії як окремий повноцінний підрозділ поряд із судами й прокуратурою — крок, який частина аналітиків вважає логічним з огляду на статтю 131-2 Конституції України (адвокатура входить до системи правосуддя) та зобов’язання України за Дорожньою картою з питань верховенства права.
Водночас саме цей розділ (2.3 «Адвокатура та правнича допомога») став предметом різкої критики з боку Національної асоціації адвокатів України. Видання «Юридична практика» опублікувало детальний аналіз, у якому наведено позицію Національної асоціації адвокатів України, зафіксовану рішенням Ради адвокатів України № 158 від 31 грудня 2025 року, а також офіційними звернаннями до Прем’єр-міністра, Міністра юстиції, Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Президента та Голови Верховної Ради.
Аргументація НААУ будується на кількох тезах:
Конституційно-правовий аргумент. Стаття 5 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплює незалежність адвокатури від органів державної влади. Ця незалежність, за практикою Конституційного Суду України (рішення № 13-рп/2000 та № 23-рп/2009), є гарантією реалізації конституційного права кожного на правничу допомогу за статтею 59 Конституції. Оскільки адвокат за визначенням перебуває по протилежний бік процесу від державних органів (прокуратури, податкових, митних органів), встановлення правил доступу до професії та дисциплінарної відповідальності органом виконавчої влади створює ризик для принципу рівності сторін процесу за статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
Міжнародно-правовий аргумент. Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката (CETS № 226), відкрита для підписання 13 травня 2025 року у Люксембурзі, у статті 5 зобов’язує держави забезпечити самоврядність адвокатських об’єднань, незалежних від державних органів; стаття 3 прямо вказує, що втручання державних органів «підриває незалежність правничої професії та ефективність верховенства права». Україна підписала цю Конвенцію.
Порівняльно-правовий аргумент. За даними видання, жодна з країн ЄС не передає повноваження щодо регулювання адвокатури державному антикорупційному органу — у Німеччині, Франції та Польщі зміст правил доступу до професії, дисципліни та фінансової діяльності визначають самі органи самоврядування адвокатів. Група держав проти корупції (GRECO) за 25 років своєї діяльності й п’ять завершених раундів оцінювання жодного разу не включала адвокатуру до предмета моніторингу. Нова Директива ЄС про боротьбу з корупцією, ухвалена Європарламентом 20 березня 2026 року, обмежує предмет національних антикорупційних стратегій виключно публічними службовцями.
Аргумент компетенції НАЗК. За статтями 3 і 4 Закону «Про запобігання корупції», адвокати не належать до жодної з категорій суб’єктів, на яких поширюється дія антикорупційного законодавства — вони не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави.
Ризик-аргументи. Видання наводить чотири конкретні ризики: тиск на адвокатів у чутливих справах (з посиланням на практику Польщі 2018–2023 років, засуджену Судом ЄС у справі C-791/19); негативний вплив на щорічний Rule of Law Report Європейської Комісії в межах переговорів за кластером 1; ризик конституційного провадження після ухвалення закону; репутаційний ризик для антикорупційної інфраструктури загалом, якщо вихід за межі повноважень НАЗК стане аргументом опонентів реформ.
Позиція НААУ полягає в тому, що розділ 2.3 має бути повністю виключений із проєкту Стратегії до її схвалення Кабінетом Міністрів, а питання вдосконалення процедур в адвокатурі (прозорість виборів, цифровізація іспиту, дисциплінарна система, фінансова підзвітність) мають вирішуватися самою професійною спільнотою через органи самоврядування — у діалозі з державою та міжнародними партнерами, а не шляхом одностороннього регулювання органом виконавчої влади. НААУ також зазначає, що координує свою позицію з Радою адвокатур і правничих товариств Європи (CCBE) та Міжнародною асоціацією юристів (IBA).
Органи правопорядку: ДБР під найбільшою увагою
У редакції законопроєкту № 15230-1 повністю відсутня проблема нормативного регулювання добору керівників Національної поліції та ДБР — попри неодноразові зауваження національних експертів і міжнародних партнерів щодо потреби прозорих меритократичних конкурсів на ці посади.
Законопроєкт № 15230-2 додатково пропонує комплексне «перезавантаження» ДБР: відкритий конкурс на посаду директора з вирішальним голосом незалежних експертів, обов’язкову періодичну атестацію працівників, систему зовнішнього незалежного аудиту з можливістю дострокового звільнення керівництва за негативним висновком, а також розбудову аналітичної спроможності бюро за європейськими інструментами (SOCTA). Цей же законопроєкт пропонує, щоби впродовж 30 днів після набрання чинності законом Верховна Рада заслухала звіт директора ДБР за 2025 рік, а в разі незадовільної оцінки — Президент звільнив директора.
Аналітики визнають актуальність цих пропозицій з огляду на випадки використання ДБР як інструменту політичного тиску протягом 2025–2026 років, водночас нагадуючи, що відповідно до Спільної заяви Комісарки Марти Кос та Віцепрем’єр-міністра Тараса Качки від 11 грудня 2025 року законопроєкт про реформу ДБР за результатами окремого дослідження має бути представлений до грудня 2026 року — тож паралельне «перезавантаження» бюро через Антикорупційну стратегію може випереджати цей процес.
Поза увагою всіх трьох проєктів залишилися корупційні ризики в діяльності Бюро економічної безпеки — зокрема слабкість підрозділів внутрішнього контролю та неконкурентний рівень оплати праці працівників БЕБ.
Контекст: євроінтеграційні зобов’язання
Ухвалення Антикорупційної стратегії та Державної програми з її виконання визначено одним із пріоритетів 2026 року у спільній заяві Комісарки з питань розширення Марти Кос та Віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качки від 11 грудня 2025 року — як демонстрація рішучості України зміцнювати інституції в межах Кластера «Основи» процесу вступу до ЄС.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.