У справі No 910/7715/19 ТОВ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до банку про розірвання договору поруки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2019, залишеним без змін
постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019,
відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:
- – матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред’явлення банком майнових вимог до поручителя та наявності порушеного зобов’язання на момент сплати ТОВ коштів банку;
- – ТОВ не надало жодних належних, допустимих та достовірних доказів того, що
воно погасило повністю всі зобов’язання боржника за кредитним договором, а не їх частину; - – у договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов’язань боржника, за виконання яких поручилося ТОВ, а часткове виконання поручителем зобов’язання за кредитним договором не породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором
КГС ВС дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень з огляду на таке.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником
зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед
кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено
додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів
врегульовано главою 53 ЦК України, а порядок укладення, зміни і розірвання
господарських договорів – главою 20 ГК України.
Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів
в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або
одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено
договором або законом.
Пунктом 14 договору поруки передбачено, що дострокове розірвання цього
договору здійснюється за письмовою згодою сторін.
При цьому судами встановлено, що належних і допустимих доказів на
підтвердження дотримання сторонами зазначеного порядку розірвання договору поруки відповідно до вимог законодавства та умов зазначеного договору матеріали справи не містять.
Водночас відповідно до статі 651 ЦК України договір може бути змінено або
розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення
договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або
законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналогічні положення щодо можливості розірвання договору за домовленістю
сторін або на вимогу однієї із сторін за рішенням суду встановлено у частині третій статті 653 ЦК України та частині четвертій статті 188 ГК України.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України істотним є таке порушення
стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною
мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке призводить
до неможливості досягнення другою стороною цілей договору. Істотність
порушення визначається лише за об’єктивними обставинами, що склалися у
сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб’єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має жодного значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також з’ясувати, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
ТОВ не обґрунтувало своїх доводів про те, що воно, укладаючи спірний договір,
керувалося наявністю забезпечення, яке перевищує розмір зобов’язання.
Крім того, згідно зі статтею 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов’язки для поручителя.
Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що в разі солідарного
обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати
виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав
зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому
зобов’язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Частиною першою статті 512 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав
заміни кредитора у зобов’язанні, серед яких передбачено і виконання обов’язку
боржника поручителем.
Слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов’язанням.
Правовий аналіз частини другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку
про те, що наслідки, встановлені в цій нормі, настають лише в разі повного
виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов’язання. Цей
висновок узгоджується з положенням частини першої статті 512 ЦК України, яка
передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов’язанні внаслідок виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Часткове виконання поручителем зобов’язань за кредитним договором не
породжує переходу до нього прав кредитора за цим договором.
Водночас товариство не довело, що воно повністю виконало зобов’язання
з повернення кредитів та сплати відсотків за користування ними, і матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов’язань та строків їх виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 07.08.2018 у справі
No 910/22259/17, від 03.12.2019 у справі No 910/5001/19, від 24.12.2019 у справі
No 910/5016/19, від 16.01.2020 у справі No 910/5000/19 та від 22.01.2020 у справі
No 910/4997/19.
Постанова КГС ВС від 18.02.2020 у справі No 910/7715/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/87711879