Перебування працівника на лікуванні (зокрема амбулаторному) після звільнення є поважною причиною для поновлення місячного строку звернення до суду. При оскарженні звільнення за систематичне невиконання трудових обов’язків (п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) суд зобов’язаний перевірити законність усіх попередніх дисциплінарних стягнень, що стали підставою для кваліфікації систематичності, незалежно від того, чи оскаржувалися вони окремо.
04 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу КЗ «Центр надання соціальних послуг» Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області у справі за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Мліївської сільської ради Черкаського району Черкаської області» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначала, що вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах. У серпні 2024 року її було звільнено за систематичне невиконання обов’язків. Звільнення вважає незаконним, оскільки посадова інструкція не була розроблена, обов’язки не зафіксовані, дисциплінарні стягнення (догани) застосовані без підстав, а оголошення їй «громадської догани», що не передбачено трудовим законодавством, фактично було підставою для винесення наказу про її звільнення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, керуючись тим, що при звільненні позивача із займаної посади було порушено норми трудового законодавства, проте ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк звернення до суду, не навівши поважних причин його пропуску.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, скасував його та задовольнив позов, визнавши причини пропуску строку поважними (через лікування позивача), та встановив, що роботодавець не довів конкретних фактів порушень.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, зазначив, що, розглядаючи спори про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, суд має дослідити не лише останній проступок, а й усі попередні накази про стягнення, які увійшли в систему для звільнення. Якщо хоча б одне з попередніх стягнень було незаконним, ознак систематичності немає.
Наказ про звільнення має бути чітким. Посилання на загальний пункт правил розпорядку, який містить багато підпунктів, без указівки на те, який саме обов’язок порушено, свідчить про неналежне обґрунтування звільнення.
Водночас наказ директора про повну заборону відеозйомки в закладі є нікчемним, оскільки суперечить нормам ЦК України, а тому працівник не повинен нести відповідальність за його ігнорування.
Перебування особи на стаціонарному, а згодом на амбулаторному лікуванні безпосередньо після звільнення є об’єктивною перешкодою для звернення до суду. При цьому, оскільки позивач подала позов наступного дня після завершення лікування, строк підлягає поновленню.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 691/1136/24 (провадження № 61-16279св25) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134579783
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.