Чи є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 382 КК, особа, до якої рішенням суду застосовано адмінстягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами

Обставини справи: постановою місцевого суду від 27.04.2020 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 НМДГ, що становить 10 200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, що набуло законної сили 01.07.2020.

ОСОБА_1 достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, яка набрала
законної сили та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови
суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, всупереч рішенню суду, 18.07.2020 керував транспортним засобом без посвідчення водія і в подальшому був зупинений працівниками управління патрульної поліції за порушення ПДР.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 382 КК.

Апеляційний суд скасував вказаний вирок та закрив кримінальне провадження
відносно ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Позиція ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ОП.

Обґрунтування позиції ККС: касаційні доводи прокурора, серед іншого, стосуються висновку апеляційного суду щодо постанови місцевого суду від 27.07.2020, залишеної без змін постановою апеляційного суду від 01.07.2020. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд позбавив ОСОБА_1 законного права керувати транспортними засобами, а не заборонив керувати такими, а отже, особа не була зобов’язана рішенням суду до вчинення будь-яких дій. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що постанова місцевого суду не містить вимог зобов’язального чи забороняючого характеру, а сам по собі факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права постановою суду, не утворює склад інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.

З матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що суд першої
інстанції ухвалив щодо ОСОБА_1 вирок, яким, останнього визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Захисник оскаржив обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, зокрема, з підстав
відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, у зв’язку з тим, що останній не є суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого вказаною статтею КК, оскільки постанова суду про позбавлення особи права керування транспортними засобами виконується безпосередньо посадовими особами органів НП, суб’єкт цього злочину є спеціальний, а саме особа, на яку безпосередньо законом і судовим актом покладений обов’язок з виконання цього судового рішення, і ця особа має реальну можливість його виконати, тобто вчинити необхідні дії або утриматись від певних дій. За керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення в такому рішенні вимоги зобов’язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам.

Апеляційний суд погодився із наведеними аргументами апеляційної скарги захисника і за результатами апеляційного розгляду постановив ухвалу, якою скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження відносно
ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК.

Постановою Третьої судової палати ККС від 12.02.2020 у справі No 659/1012/18
(провадження No 51-3927км19), на яку посилається апеляційний суд в ухвалі,
передбачено, що кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК, може бути вчинений як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Використання законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказує на необхідність у кожному конкретному випадку звертатися як до тексту самого судового рішення, так і до норм законодавства, які визначають порядок виконання вироків, рішень, ухвал та постанов суду.

Обов’язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання
судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов’язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов’язаного суб’єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов’язок про виконання рішення суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов’язаної особи щодо здійснення передбачених
законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. За умови, що невиконання судового рішення виявляється в формі бездіяльності, для притягнення особи до кримінальної відповідальності обов’язковим є з’ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Посилання апеляційного суду в ухвалі на вищенаведену практику ВС в даному
кримінальному провадженні, на думку колегії суддів ВС, є не релевантним з огляду на відмінність фактичних обставин, встановлених судами.

Постановою Другої судової палати ККС від 03.10.2018 в справі No 390/757/16-к
(провадження No 51-1734км18) визначено, що диспозиція ч. 1 ст. 382 КК передбачає відповідальність, зокрема, за невиконання судового рішення особою (суб’єктом злочину), яка повинна його виконати, а не особою, яка повинна відбути покарання.

Колегія суддів ВС вважає, що правовідносини у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 є подібними до тих, які були предметом розгляду в постанові ККС у справі No 390/757/16-к (провадження No 51-1734км18), однак не погоджується із правовими позиціями, викладеними в ній, з огляду на таке.

За фактичних обставин, встановлених судом у даному кримінальному провадженні, ОСОБА_1 достовірно знав про наявність постанови суду, якою його
позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, та яка
набрала законної сили, а також був ознайомлений з нею. Всупереч рішенню суду
ОСОБА_1 неодноразово порушував ПДР, за що притягувався до адміністративної
відповідальності за ч. 1 та ч. 4 ст. 126 КУпАП (постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення
у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному
режимі, від 12.04.2020, 16.04.2020, 26.04.2020 та від 05.05.2020, 06.05.2020 відповідно) 18.07.2020 без посвідчення водія керував транспортним засобом». Цього ж дня був зупинений працівниками управління патрульної поліції за порушення ПДР, зокрема за ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постанова про позбавлення
права керування ОСОБА_2 була виконана шляхом фактичного вилучення в нього
посвідчення водія посадовими особами органів НП.

Однак апеляційний суд не надав оцінку доказам, наданим стороною обвинувачення. ОСОБА_1, достовірно знаючи, що керування транспортним засобом є спеціальним правом, якого його було позбавлено і за що його неодноразово притягували до адміністративної відповідальності, умисно без посвідчення водія після набрання постановою місцевого суду від 27.04.2020 законної сили, керував транспортним засобом, ігноруючи заборону, покладену на нього рішенням суду та встановлену ст. 15 Закону України «Про дорожній рух». Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 визнавав, що був обізнаний про судове рішення місцевого суду щодо нього, а також стверджував, що це рішення не створює жодної заборони, адресованої для виконання саме йому.

Таким чином, висновки апеляційного суду щодо відсутності в діях ОСОБА_1
складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, на думку колегії суддів ВС, не ґрунтуються на вимогах закону та наданих стороною обвинувачення доказах.

На підставі наведеного, колегія суддів ВС вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні ВС у складі колегії суддів з іншої палати, а саме постанові Другої судової палати ККС від 03.10.2018 у справі No 390/757/16-к (провадження No 51-1734км18), в якій зазначено, що диспозиція ч. 1 ст. 382 КК передбачає відповідальність, зокрема, за невиконання судового рішення особою (суб’єктом злочину), яка повинна його виконати, а не особою, яка повинна відбути покарання, та зробити висновок про те, що: 1) суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути як спеціальним, так і загальним; питання про визнання особи суб’єктом цього кримінального правопорушення необхідно вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження 2) позбавлення спеціального права на підставі рішення суду, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє подальшу діяльність та реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення; 3) невиконання судового акта особою, щодо
якої ухвалено рішення суду, що набрало законної сили, яка згідно такого рішення
зобов’язана його виконати в частині відбування адміністративного стягнення, тим самим умисно вчиняє діяння, спрямовані на невиконання рішення суду, посягаючи на суспільні відносини у сфері правосуддя.

Детальніше з текстом ухвали ВС від 13.07.2022 у справі No 464/4690/20 (провадження No 51-212км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105301671.