Договір дарування майна неповнолітній дитині не може бути кваліфікований як нікчемний на підставі ч.1 ст. 224 ЦК

29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення.

Суд установив, що будинок з надвірними будівлями належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування. На день подання позову у будинку зареєстровані
ОСОБА_6, ОСОБА_7. У будинку позивача на цей час проживають без реєстрації:
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Жодних договорів на користування будинком між сторонами не укладалося. Позивач мала намір переїхати на постійне місце проживання до зазначеного будинку, оскільки лише тимчасово мешкає в іншому місці у зв’язку із навчанням. Тому на адресу відповідачів вона надіслала повідомлення про виселення з належного їй будинку.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, позов
задовольнив, зобов’язав усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належним їй на праві власності житловим будинком шляхом виселення з нього відповідачів.

Верховний Суд змінив судові рішення, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, з огляду на таке.

Суди установили, що позивач є власником житлового будинку, в якому не може
проживати та вільно користуватися ним, оскільки в будинку проживають відповідачі, які не є членами її сім’ї, ОСОБА_2 має право користування іншим житловим приміщенням, в якому відповідачі зареєстровані і яке належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, тому її виселення з дитиною зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення не порушить їх право на житло.

За таких обставин, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання
виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суди дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову.

Разом із цим ОСОБА_2 вселилась до будинку з дозволу колишнього власника,
тому є помилковими висновок судів щодо застосування у спірних правовідносинах частини третьої статті 116 ЖК УРСР та посилання, що відповідачі самоправно зайняли жиле приміщення. Суди не врахували, що право на користування чужим майном може бути також припинено на вимогу власника на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Крім того, ключовим питанням, яке залишили без відповіді судів, є те, чи можуть бути кваліфіковані як нікчемні договори дарування будинку та земельної ділянки, які вчиненні між позивачем (неповнолітньою особою на час вчинення правочину, обдаровуваною) та ОСОБА_6 (дарувальником), оскільки відсутній дозвіл органу опіки та піклування.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України
свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним (частина перша статті 224 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 32 ЦК України, частини першої статті 70 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що дозвіл органу опіки та піклування по суті є адміністративним актом, який має приватноправову дію та орієнтований на приватне право. Такий дозвіл потрібний для охорони державою
інтересів окремих осіб, зокрема, з метою недопущення припинення права, зменшення майна, і тому держава вважає за необхідне в певних випадках «втручатися» у приватноправові відносини батьків (осіб, які їх замінюють, опікунів, піклувальників) та вимагати отримання дозволу.

Для передання майна неповнолітній дитині у власність за договором дарування не потрібний дозвіл органу опіки та піклування, тому такий договір не може бути
кваліфікований як нікчемний на підставі частини першої статті 224 ЦК України.

Вказані договори укладені на користь неповнолітньої ОСОБА_1 (обдаровувана), тому Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо їх нікчемності на підставі статті 224 ЦК України.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі No 571/1607/20 (провадження No 61- 805св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105036574