Довготривалі та безрезультатні дії з продажу іпотечного майна порушують права боржника та майнового поручителя

Довготривалі та безрезультатні дії з продажу іпотечного майна порушують
права боржника та майнового поручителя на законне очікування прийняття
предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості, і, покладають на іпотекодавця надмірний, неспіврозмірний тягар і штучно збільшують заборгованість боржника за кредитним договором.

У справі No 922/2827/18 ТОВ звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до банку про припинення іпотеки нежитлової будівлі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач як
іпотекодержатель не скористався своїм правом придбання предмета іпотеки за
результатами третіх прилюдних торгів, що відповідно до частини третьої статті 49 Закону України “Про іпотеку” є підставою для припинення договору іпотеки за
рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.01.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів наявності безумовних підстав для припинення іпотеки, а його посилання на необхідність припинення іпотеки на підставі частин першої, третьої статті 49 Закону України “Про іпотеку” є безпідставними з юридичного погляду та ґрунтуються на довільному тлумаченні вимог чинного законодавства.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, КГС ВС зазначив таке.

За приписами статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином.

Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій
заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли
основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому
випадку заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою
про звернення стягнення на предмет застави.

Застава як окремий спосіб забезпечення зобов’язання регулюється параграфом 6 глави 49 ЦК України, законами України “Про заставу”, “Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про іпотеку”, “Про державну реєстрацію
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).Закон України “Про
іпотеку” є спеціальним законом, що регулює правовідносини щодо іпотечного
майна.

У Законі України від 22.09.2011 No 3795-VI “Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та
споживачами фінансових послуг” (набрав чинності 16.10.2011), містяться норми, що стосуються регулювання різних за своєю природою правовідносин.

Названим Законом, зокрема, внесені зміни до статті 49 Закону України “Про іпотеку” щодо можливості призначення третіх прилюдних торгів. Тож, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою
цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

Пунктом 1 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України від 22.09.2011 No 3795-VI передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його
опублікування, а пунктом 2 зазначеного розділу встановлено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Згідно з частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Поряд з цим, з огляду на іпотеку право іпотекодержателя одержати задоволення
за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів
кредиту чи іпотеки, а в разі невиконання боржником (іпотекодавцем) своїх
зобов’язань.

Ураховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій правильно
застосували приписи статті 49 Закону України “Про іпотеку” в редакції Закону
України від 22.09.2011 No 3795-VI. Доводи скаржника щодо застосування судами
попередніх інстанцій до спірних правовідносин нечинної редакції Закону є
необґрунтованими.

За змістом статті 11 Закону України “Про іпотеку” майновий поручитель
(іпотекодавець) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання
боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Статтею 17 цього Закону визначено перелік підстав припинення іпотеки,
аналогічний закріпленому в статті 593 ЦК України. Зокрема, до таких підстав
належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; інші підстави, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 129 Конституції України та статті 7 ГПК України однією із засад судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, приймаючи рішення, суд повинен врахувати інтереси всіх сторін у справі,
надати належну оцінку викладеним сторонами доводам та наявним доказам у
справі у їх сукупності.

При цьому статтею 49 Закону України “Про іпотеку” (у зазначеній редакції)
передбачено право суду припинити іпотеку, якщо іпотекодержатель не скористався правом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна за результатами третіх прилюдних торгів.

Припинення іпотеки у зв’язку із застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматися з огляду на конкретні обставині справи.

Поряд з цим суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що позивач є майновим поручителем, та не дослідили обставин щодо можливого виконання саме боржником основного зобов’язання (самостійно або за рішенням суду), а отже, дійсного розміру заборгованості за кредитним договором.

Водночас з огляду на приписи законів України “Про іпотеку” (у зазначеній редакції) та “Про виконавче провадження” (в редакції Закону, що діяв на момент проведення перших трьох аукціонів), варто зауважити на те, що застосування приписів статті 49 Закону України “Про іпотеку” нерозривно пов’язане з діями виконавчого органу, передбаченими Законом України “Про виконавче провадження”.

Довготривалі та безрезультатні дії з продажу іпотечного майна порушують права
боржника та майнового поручителя на законне очікування прийняття предмета
іпотеки в рахунок погашення заборгованості, покладають на іпотекодавця
надмірний, неспіврозмірний тягар і штучно збільшують заборгованість боржника за кредитним договором.

З аналізу положень статей 3, 17, 49 Закону України “Про іпотеку” (у зазначеній
редакції) випливає, що припинення іпотеки у зв’язку із застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматися з урахуванням конкретних обставин справи, принципів справедливості і балансу інтересів іпотекодавця та іпотекодержателя.

Постанова КГС ВС від 19.11.2019 у справі No 922/2827/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85971720