Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його загибель. Якщо ж, порушуючи відповідні правила й усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, винний передбачав суспільно небезпечні наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, ці дії необхідно кваліфікувати за статтями КК, в яких встановлено відповідальність за умисні кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи.
Заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, але не у зв’язку з посяганням винним на суспільні відносини, що забезпечують безпеку дорожнього руху, свідчить про відсутність у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК
Обставини справи
органом досудового розслідування особа обвинувачувалась в тому, що вона рухалась на автомобілі у світлу пору доби, по сухій, чистій, горизонтальній прямій ділянці паркувальної площадки, зупинилась, де після конфлікту із потерпілим, не переконавшись, що це буде безпечно та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, розпочала рух зі зміною напрямку руху ліворуч, чим грубо порушила п. 10.1 ПДР, внаслідок чого відбувся наїзд на потерпілого, який отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали невинуватою особу, обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та виправдали у зв’язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор та представник потерпілого стверджують, що в оскаржуваній ухвалі залишилися поза увагою доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованих висновків місцевого суду про відсутність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, оскільки, на переконання цього суду, немає підстав вважати, що водій автомобіля почав рух умисно, щоб потерпілий впав. Касатори зауважують на неправильному тлумаченні місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, яке суперечить його точному змісту, оскільки діяння, інкриміноване виправданому, є необережним кримінальним правопорушенням.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС звернула увагу, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов’язковою ознакою його об’єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в ст. 286 частинах 1, 2 або 3 КК, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв’язку.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторона обвинувачення не довела обставин кримінального правопорушення у тому обсязі й за тим механізмом спричинення тілесних ушкоджень, які були викладені в обвинувальному акті. Зокрема, суд встановив, що не знайшло свого підтвердження інкриміноване виправданому порушення правил безпеки дорожнього руху, яке, за версією сторони обвинувачення, перебувало у причинному зв’язку із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, як і не було встановлено наїзду транспортного засобу на потерпілого. А отримані потерпілим тілесні ушкодження самі по собі не свідчать про доведеність обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК.
Отже, у цьому кримінальному провадженні суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність складу інкримінованого виправданому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Водночас встановили заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, але не у зв’язку з посяганням на суспільні відносини, що забезпечують безпеку дорожнього руху. Так, під час судового розгляду встановлено обставини, які істотно відрізняються від викладених в обвинувальному акті. Зокрема, з’ясовано, що подія відбувалася в умовах конфліктної ситуації між виправданим та потерпілим (бійки, яку розпочав потерпілий), під час якої, зокрема, наїзду на потерпілого не було, хоча ця обставина органом досудового розслідування була інкримінована виправданому. Незважаючи на встановлення інших обставин кримінального провадження, сторони не порушували питання про призначення відповідної експертизи для перевірки дотримання/недотримання водієм вимог ПДР за встановлених саме під час судового розгляду обставин цієї події.
Згідно з усталеною судовою практикою кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його загибель. Якщо ж, порушуючи відповідні правила й усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, винний передбачав суспільно небезпечні наслідки і бажав або свідомо припускав їх настання, ці дії необхідно кваліфікувати за статтями КК, в яких встановлено відповідальність за умисні кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи.
Верховний Суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні суди, дійшовши висновку про відсутність у діянні виправданого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за обставин, викладених в обвинувальному акті, не мали повноважень розглядати питання перекваліфікації інкримінованого виправданому діяння, зокрема, на ч. 1 ст. 122 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) або ст. 128 цього Кодексу (необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження), оскільки зміна судом правової кваліфікації за вказаними кримінально-правовими нормами (ч. 1 ст. 122 або ст. 128 КК) порівняно з ч. 1 ст. 286 цього Кодексу погіршувала б становище обвинуваченого та суперечила б вимогам ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду.
За таких обставин місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що пред’явлене виправданому обвинувачення за ч. 1 ст. 286 КК не знайшло свого підтвердження, а тому ухвалив виправдувальний вирок відповідно до вимог ст. 373 КПК.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг, погодився з такими висновками.
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 10.06.2026 у справі № 753/19378/21 (провадження № 51-522км26) https://reyestr.court.gov.ua/Review/137414035
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.