В інтерв’ю для ADVOKAT POST адвокат Олександр Кудрявцев поділився думками про вплив війни на кримінальний процес в Україні, авторським досвідом написання путівника по роботі захисника, підходами до лекторства у Вищій школі адвокатури та здатністю адвоката працювати в режимі професійної багатозадачності.
Пане Олександре, про вплив війни на особисте і професійне життя адвоката, зміну пріоритетів та можливостей чимало сказано і написано. І все ж таки поцікавлюся, які зміни відбулися від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у діяльності правника, що практикує у сфері захисту осіб від кримінального переслідування?
– Суттєвих змін у своїй професійній сфері я не відчув. Зрозуміло, що моє життя поділилось на «до» та «після», як і для більшості людей в нашій країні. Але то життя звичайної людини, не правника.
Так, перші місяці війни справи в судах майже не слухались, в тому числі і кримінальні. Процеси затягувались і продовжують затягуватися до тепер. Проте, все це я вже проходив під час пандемії COVID-19 і можна сказати, що звик. Або був підготовлений, якщо хочете. Тобто, непрацюючі суди особисто мене не застали зненацька. Я якось дуже спокійно це сприйняв, ніби як звичайну річ.
В перші місяці професійного затишшя і після першого шоку я переключився на дослідження законодавства, яке в умовах війни дуже стрімко змінювалось і не завжди на краще. Свої невелички правові аналізи я став висвітлювати у Фейсбуці. По суті, працював над собою, підвищував кваліфікацію.
Також почав безкоштовно консультувати онлайн, бо виникало дуже багато правових проблем, з якими раніше люди не стикалися.
Ну, а далі професійне життя почало потроху відновлюватися і зараз я вже, в принципі, вийшов на свій довоєнний рівень.
Узагальненням Вашого адвокатського досвіду є книга “Адвокат у кримінальному процесі. Практичні поради.”, друге видання якої відбулося у поточному році. Розкажіть у кількох реченнях про що вона і що саме спонукало до її написання?
– Ви правильно сказали, ця книга є узагальненням мого адвокатського досвіду. Я працюю адвокатом з 2011 року і майже одразу в кримінальних справах. Можна сказати, що мені пощастило. Я дуже швидко отримав свою першу кримінальну справу. І тоді ще довелося попрацювати по КПК 1960 року. А далі, з 2013 року я доєднався до системи БВПД і кримінальні провадження потекли до мене рікою, вже за КПК 2012 року. Крім цього, мені пощастило попрацювати в адвокатському об’єднанні, яке переважно спеціалізувалось на захисті клієнтів під час обшуків, допитів та арешті майна в кримінальних провадженнях, а також на злочинах white color crimes, де активно використовуються НСРД. Тож я «набив руку» ще і в цій галузі.
Тому, у книзі якраз висвітлена робота захисника на всіх стадіях сучасного кримінального процесу, починаючи з першого побачення з клієнтом і закінчуючи переглядом вироку за нововиявленими або виключними обставинами. Бо так склалося, що у всіх цих стадіях я брав особисту участь і маю свій власний досвід.
Ця книга не про теорію кримінального процесу. Це практичний путівник з дієвими рекомендаціями, які я розробляв протягом десяти років своєї діяльності.
А написав я її, тому що відчув потребу якось узагальнити свій досвід, якимось чином його систематизувати та передати іншим, можливо, більш молодим своїм колегам. Щоб у них під рукою був довідник, якого не було в мене.
Проте, виявилось, що книгу із задоволенням читають навіть більш досвідчені адвокати, ніж я, що теж дуже приємно.
Ваша оцінка впливу війни на кримінальний процес в Україні, з якими новими викликами зіштовхнулися адвокати і з чим пов’язані складнощі захисту осіб у кримінальному провадженні в умовах воєнного стану?
По-перше, затягування розгляду справ у суді. І до війни кримінальні справи розглядалися роками, перерви між засіданнями сягали декількох місяців. В перші місяці війни ця ситуація об’єктивно погіршилась, але станом на зараз, за моїми спостереженнями, повертається на довоєнний рівень. Проте, все одно швидкість розгляду кримінальних проваджень далека від ідеальної.
По-друге, розширення повноважень прокурора, зокрема, в частині обрання та продовження запобіжних заходів у виді тримання під вартою. І якщо в суді, перед слідчим суддею, ми мали бодай якійсь шанс залишити нашого підзахисного на свободі, то в прокурорському кабінеті цей шанс дорівнює нулю.
По-третє, нові склади злочинів або склади, які раніше вважалися «мертвими», але тепер активно ставляться у вину. При цьому, напрацьованої судової практики не має. Тобто всі, адвокати, прокурори і судді, опинились в однакових умовах, коли практика тільки зароджується, що може призвести до помилок. А ми маємо пам’ятати, що переважна більшість «військових» злочинів (назвемо їх так), є тяжкими та особливо тяжкими з покаранням у вигляді реального позбавлення волі. Відтак, ми «набиваємо шишки» на людських долях.
Ну і на останок, четверте, позитивне. З’явились і додаткові механізми звільнення клієнта з-під варти. Це ст. 616 КПК, яка дозволяє звільнення з-під варти для проходження військової служби. Так, не всіх заарештованих, і тільки з ласки прокурора, але, як не крути, це захисний ресурс.
Ваш новий досвід — лекторство у Вищій школі адвокатури НААУ. Що вважаєте важливим для себе і з чим пов’язуєте цінність проведених Вами заходів для колег?
Найважливіше для мене, це передання практичних навичок. Я сам терпіти не можу і намагаюсь не допускати у своїх вебінарах, коли лектор годину цитує кодекс з невеличкими паузами для пояснення очевидних речей. Не за тим наші колеги приходять до Вищої школи адвокатури, кодекс вони здатні прочитати самостійно. Сама назва «Вища школа адвокатури» зобов’язує, так би мовити, «тримати марку», бо це вища школа. Потрібно передавати досвід, треба розповідати про те, що більшість наших колег ще не чули. Або про те, що вони можуть використати у своїй практичній діяльності. Ось це і є моя головна мета: мінімум теорії, максимум практики. Саме цього я намагатимусь досягти і сподіваюсь, що досягаю. Бо по той бік екрану мене слухають професіонали, а не студенти-першокурсники.
Пане Олександре, в нинішніх складних умовах Ви одночасно практикуєте в адвокатському бюро, публікуєте авторські статті, долучаєтеся до правоосвітніх заходів для адвокатської спільноти. Дайте кілька порад, як усе встигнути.
Побільше працювати, не шкодувати часу, не лінуватися, не жаліти себе. Потрібно «набивати руку» та постійно здобувати досвід. Були часи, коли я працював по 20 годин на добу. Перші три-п’ять років треба напружитись і вижати із себе максимум, щоб далі діяти за перевіреним алгоритмом. І тоді вільного часу ставатиме більше.
Скажімо, 7 років тому я витрачав на складання апеляційної скарги 12 годин (це умовно), зараз я можу написати її за 3 години з перервами на каву. Чому? Бо в мене є свої власні шаблони майже на всі випадки. Я їх напрацював за всі ці роки.
Ще 2 роки тому я і гадки не мав, як треба вести вебінар. Але навчився, провів їх вже більше 50-ти і тепер маю досвід. Як наслідок, я витрачаю менше часу на підготовку. І можу встигнути щось ще. І так в усьому.
І наостанок, спробую дізнатися “секрет” професійної майстерності Олександра Кудрявцева. Що варто знати адвокату, якими якостями володіти, щоб стати успішним захисником? Поділіться з колегами настановами, які допоможуть вдало практикувати в системі кримінального правосуддя.
Я маю декілька правил, яких намагаюсь дотримуватись у своїй професійній діяльності:
1. Встановлювати з усіма учасниками процесу рівні, ділові відносини. На мою думку, тільки в такій робочій атмосфері можна досягти бажаного результату. Має бути взаємоповага.
2. Не заважати слідчому робити помилки. Зазвичай, я займаю пасивну позицію на стадії досудового розслідування. До речі, через це я втрачаю левову частку клієнтів, бо не всім людям це подобається. Але на власному досвіді я переконався в ефективності такої тактики. Чим більше помилок слідчий наробить, тим легше мені потім буде в суді. Я «видам на гора» ці помилки в судових засіданнях і тим самим посію розумний сумнів в повноті та об’єктивності досудового розслідування. І дуже часто цього вистачає для позитивного результату. Тобто, всю свою роботу я переношу на стадію судового розгляду.
3. Постійно читати КПК. Я завжди тримаю цей кодекс під рукою. Навіть зараз, коли здається я знаю його майже на пам’ять, я все одно в нього заглядаю. Так само треба постійно читати постанови Пленуму Верховного Суду України про практику розгляду судами різних злочинів. Саме тут описуються нюанси кваліфікації. І врешті-решт, потрібно слідкувати за правовими висновками Верховного Суду, де здебільшого аналізуються питання правозастосування тих чи інших норм КПК.
4. Ніколи не вважати себе розумнішим за опонента. Самовпевненість, а ще гірше зухвалість, не доводять до добра. До опонента треба ставитись як до рівного. Особливо, коли опонент молодший за вас або менш досвідчений. Бо природа людини така, що перед слабким суперником ми розслабляємось. Цього не можна допускати, бо наслідки будуть катастрофічні.
5. Готуватися до кожного судового засідання. Ні в якому разі не розраховувати тільки на свій досвід. Я вже не раз переконувався, що не буває легких кримінальних справ. Абсолютно до всіх кримінальних справ треба ставитись як до складних. І тоді в судовому засіданні не буде несподіванок.
В роздумах про спричинені війною виклики для адвокатів, вміння встигати все, правила професійної обізнаності й організованості як запоруку успішної адвокатської діяльності, розмову вела Лариса Гретченко, керівник проєктів і програм Вищої школи адвокатури НААУ.