Дії лікаря-невропатолога, який під час стаціонарного лікування неврологічного захворювання пацієнтки, не надав належної уваги щоденним скаргам останньої на кашель та хрипи, не оцінив результати аналізів потерпілої, не провів необхідні клінічні обстеження та не залучив лікаря-пульмонолога, виписавши потерпілу з лікарні, що призвело до несвоєчасного виявлення симптомів двосторонньої гнійно-фіброзної пневмонії та спричинило тяжкі наслідки для потерпілої у вигляді її смерті, утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК
Обставини справи
лікар невропатолог терапевтичного відділення міської лікарні під час лікування неврологічного захворювання у пацієнтки, яка знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні терапії, під час щоденних обходів та оглядів останньої, яка пред’являла лікарю скарги щодо погіршення стану здоров’я, а саме: кашель та хрипи, в порушення кваліфікаційних вимог, протоколів надання медичної допомоги, Наказів МОЗ України не надав достатньої оцінки результатам аналізів крові, не провів клінічні обстеження серцево-судинної та легеневої систем, повторні дослідження крові, ЕКГ, не залучив для консультації окуліста, терапевта, ендокринолога при фоновому захворюванні, яке малося у пацієнтки «цукровий діабет», не доповів завідуючому терапевтичної служби (враховуючи можливість у перспективі важкого перебігу захворювання, так звана IV група хворих), не запросив на консиліум лікаря-пульмонолога та згідно з рекомендаціями «Протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Пульмонологія», не призначив три обов’язкові дослідження: а) рентгенографія органів грудної клітини у 2-х проекціях; б) мікробіологічне дослідження мокротиння; в) клінічний аналіз крові, виписавши пацієнтку зі стаціонару міської лікарні, своєчасно не виявивши симптоми на пневмонію. Надалі у пацієнтки розвернулася двостороння очагова гнійно-фіброзна пневмонія з формуванням гострих абсцесів, гнійний трахеобронхіт, що спричинило тяжкі наслідки для останньої у вигляді її смерті.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 140 КК.
У касаційній скарзі захисник стверджує про недоведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки діагноз, з яким перебувала потерпіла в лікарні, встановлено правильно, а наявність у неї пневмонії було визначено лише після смерті.
Позиція ККС: змінено рішення судів попередніх інстанцій в частині призначення покарання.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС вказала, що незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї винуватості, суди попередніх інстанцій визнали неприйнятними його показання про те, що на час виписки з лікарні потерпілої вона не мала ознак пневмонії, не скаржилася на поганий стан, її діагноз був встановлений правильно, а лікування у відділенні здійснювалося відповідно протоколу.
Такі показання обвинуваченого, зокрема спростовуються поясненнями потерпілої, яка показала, що під час перебування в лікарні її мати почала скаржитися на болі в горлі та задишку. На її переконання, в цей час був упущений момент, коли матері можливо було надати допомогу, лікарі проводили огляд і бачили, що в неї задишка, їй важко дихати, що вона кашляє, а під час виписки з лікарні скаржилася на вказані симптоми.
Посилання сторони захисту на те, що у вироку не наведено мотивів, з яких не взято до уваги пояснення медичних сестер, що підтверджували доводи обвинуваченого про відсутність скарг потерпілої на органи дихання, є безпідставними. Апеляційний суд послався на свідчення допитаних медичних працівників, які вказували, що стан потерпілої був задовільний, скарг вона не висловлювала, однак залишив їх поза увагою, оскільки свідки перебували в підпорядкуванні в обвинуваченого, який мав змогу чинити на них тиск з метою надання таких показань. Крім того, їх свідчення спростовуються показаннями потерпілої, які об’єктивно підтверджуються висновками судово-медичних експертиз щодо початку перебігу хвороби. Тобто апеляційний суд обґрунтував свою позицію, надавши оцінку достовірності й обґрунтованості зазначених показань.
Також, спростовуючи показання свідків про те, що на час виписки із лікарні потерпіла почувалась добре, не скаржилась на проблеми із легенями, суд взяв до уваги фактичні дані висновку комісійної судово-медичної експертизи, згідно якого захворювання, яке призвело до настання смерті потерпілої, було декілька днів (48-72 годин), тобто на час виписки це захворювання вже було розвинуте та повинно було мати клінічні прояви.
Аргументи сторони захисту про неповноту судових розглядів, а саме недослідження результатів аналізів крові потерпілої та її історії хвороби, не є предметом касаційного розгляду. Крім того, вказані документи є медичними і їх дослідження потребувало спеціальних знань, а тому згідно з фактичними даними судово-медичних експертиз у справі вони були використані експертами, що є цілком логічним. Даних, які би свідчили, що результати аналізів крові та історія хвороби вплинули на висновки судово-медичних експертиз, а недослідження вказаних документів – на законність судових рішень у цілому, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
Суди попередніх інстанцій умотивовано визнали, що показання свідків і фактичні дані, які містяться у висновках експертів та інших письмових матеріалах кримінального провадження, беззаперечно підтверджують винуватість обвинуваченого у неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворої, і є кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 140 КК.
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 18.03.2026 у справі № 237/2797/16 (провадження № 51-4685км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/135083017
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.