22 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Бучацької
міської ради, приватного нотаріуса Бучацького районного нотаріального округу,
треті особи: ОСОБА_4, КП «Бучацьке бюро технічної інвентаризації», про тлумачення заповіту, встановлення юридичного факту, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна.
Суди встановили, що ОСОБА_5 була матір’ю ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка за життя залишила нотаріально посвідчений заповіт, згідно з яким частину
житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд на випадок смерті заповіла ОСОБА_1.
У січні 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено та нотаріально посвідчено
договір про розподіл майна, яким сторони розділили на два окремі об’єкти
нерухомості майно, що є об’єктом спільної часткової власності та складається з житлового будинку з надвірними будівлями й спорудами.
23 листопада 2020 року позивач звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
23 листопада 2020 року ОСОБА_2 також подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті матері ОСОБА_5.
Згідно з довідкою приватного нотаріуса останній позбавлений можливості
видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на ім’я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_5, оскільки з поданих представником спадкоємця документів встановлено розбіжність між адресами, зазначеними у заповіті та правовстановлюючих документах на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено частково.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про часткове
задоволення позовних вимог ОСОБА_1, зазначив, що оскільки позивач дійсно є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5, спадщину прийняла своєчасно,
заповіт від імені спадкодавця складений у передбаченому законом порядку, заповіт змінений не був, станом на час розгляду справи є чинним, іншим шляхом реалізувати свої спадкові права позивач не може, а тому необхідно здійснити тлумачення заповіту та визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, яке залишилося після смерті ОСОБА_5.
Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, зазначивши про те, що її права не порушені, оскільки заповіт від 06 серпня 2013 року є чинним і відповідно до його умов спадкоємцем є ОСОБА_1, за якою суд визнав право
власності на спадкове майно.
Постановою Верховного Суду рішення районного суду та постанову апеляційного
суду в частині первісного позову скасовано та відмовлено у задоволенні позову,
також скасовано постанову апеляційного суду в частині зустрічного позову, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.
У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту – спадкоємці
мають різне уявлення про волевиявлення заповідача.
Тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо
розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише
інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.
Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі
заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.
У справі, яка переглядалась, установлено, що ОСОБА_5 заповідала належну їй на праві власності частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних
будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 – ОСОБА_1.
Разом із тим у подальшому за життя спадкодавця було здійснено поділ вказаного будинку на самостійні об’єкти нерухомого майна.
Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової
власності на нього припиняється.
При цьому за життя ОСОБА_5 не скористалася правом, передбаченим статтею 1254 ЦК України, змін до складеного нею заповіту не вносила.
Оскільки на час відкриття спадщини спадкодавцю не належала частка у спільній частковій власності, їй належав окремий об’єкт нерухомості, складений нею заповіт щодо її волі на спадкування позивачем частки у спільній частковій
власності втратив чинність.
Ураховуючи викладене, оскільки текст заповіту щодо належних ОСОБА_5 прав на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, є чітким та зрозумілим, на час
відкриття спадщини право на вказану частину житлового будинку за спадкодавцем припинено у зв’язку з поділом вказаного будинку; воля щодо житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який виділено у власність ОСОБА_5 у зв’язку з поділом будинку у заповіті не висловлена, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про на явність підстав для тлумачення заповіту.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спадкове майно суд зазначив таке.
Заповіту на зазначене нерухоме майно спадкодавець не залишила, тому право на спадщину мають спадкоємці за законом (частина друга статті 1223 ЦК України).
Суд установив, що із заявами про прийняття спадщини звернулись до нотаріуса
ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Пред’явивши зустрічний позов про визнання права власності на 1/3 частину будинку, ОСОБА_2 вважала, що оскільки спадкоємцями першої черги є троє дітей спадкодавця, кожному з них належить зазначена частка.
Відмовивши в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем ОСОБА_2
права власності на частину спадкового майна з тих підстав, що права останньої не порушено, оскільки спадкування в цьому випадку відбувається за заповітом, а не за законом, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що вказаним заповітом охоплено зазначене спадкове майно. Отже, апеляційний суд, у свою чергу, не вирішував по суті позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на спадкове майно за законом після смерті матері, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановив. Зокрема, відсутні дані щодо прийняття або неприйняття спадщини відповідачем, у той час як від з’ясування зазначених обставин залежить вирішення спору, в тому числі й щодо частки кожного із спадкоємців у спадщині, яка відкрилась за законом.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі No 595/731/21 (провадження No 61-11455св22) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/109776236.