Я виходжу із того, що Кримінальний процесуальний кодекс і будь-які потенційні зміни до нього – це не локальні інструкції для кількох сотень проваджень НАБУ, це правила, за якими працюють усі органи правопорядку в країні, і процедури, у яких беруть участь сотні тисяч людей.
І той, хто говорить, що треба забрати у ненависних корупціонерів декілька процесуальних прав і гарантій, повинен усвідомлювати, що цих же прав і гарантій будуть позбавлені і десятки тисяч інших підозрюваних у провадженнях поліції, ДБР чи БЕБ. Цих же гарантій не буде у наступного умовного Сергія Стерненка чи Андрія Антоненка, на мітинги на підтримку яких потім ходитимуть і ті люди, які зараз вимагають звільнити прокурорів від судового контролю.
Якщо підсумувати всю полеміку навколо правок Лозового, то проблема виглядає мені так: детективи та прокурори у певній кількості проваджень порушили законний порядок продовження строків розслідування.
Про це пише адвокат Андрій Слюсар, повідомляє Спілка мертвих юристів.
Умисними були ці порушення, вчинені через незнання або внаслідок збігу обставин, для кінцевого результату має мінімальне значення – вимоги закону були порушені і процесуальний строк був пропущений.
Останній день строку розслідування після повідомлення про підозру – це дуже важлива межа, бо до її настання прокурор зобов’язаний або ж висунути людині обвинувачення і звернутись до суду, або ж закрити провадження. Ще цей день важливий тому, що після його настання детективам і прокурорам заборонено збирати докази для подальшого обвинувачення людини в суді.
Якщо хтось раніше розраховував, що Вищий антикорупційний суд ігноруватиме такі порушення, то зараз ці ілюзії точно зникли.
Але оскільки розслідування НАБУ мають підвищену суспільну увагу, а протидія корупції відіграє важливу роль у розбудові правової держави, технічне завдання для цієї проблеми виглядає приблизно так – потрібно зробити так, щоб уже допущені детективами та прокурорами порушення закону мали мінімально можливий вплив на подальшу долю розслідувань, у яких вони були допущені.
А тепер можемо подумати, на скільки законодавчі пропозиції, які зараз лежать у Парламенті, здатні вирішити таке завдання.
Прості рішення (с)
Давайте просто подивимось на кожну пропозицію законопроєкту №10100, яка стосується строків після повідомлення про підозру.
1. Дозволити керівникам прокуратур самостійно продовжувати строк розслідування після повідомлення про підозру аж до 12 місяців (зараз таке рішення може приймати лише суддя)
Вплив на проблему: Жодного. Ця зміна ніяк не вплине на ті провадження, де у 2019 чи 2020 роках строки не були продовжені у законному порядку. Новий порядок стосуватиметься продовження строків у провадженнях, де про підозру повідомили нещодавно – замість отримання дозволу суду прокурор зможе сам продовжувати цей строк.
Побічні ефекти: Після прийняття такої зміни у тисячах проваджень по всій Україні прокурорам більше не потрібно буде переконувати суддю у тому, що вони не просто тримають підозрюваних «на гачку», а дійсно проводять розслідування, що потребує додаткового часу для збирання доказів. Тепер прокурори самі зможуть продовжити строк розслідування стосовно кожного підозрюваного аж до максимального, нікому нічого не пояснюючи.
2. Дозволити прокурору продовжувати строк розслідування «заднім числом»
Дослівно такої пропозиції у законопроєкті немає, але той, хто запропонував виключити із Кодексу частину 5 статті 294, вочевидь, саме це і має на меті.
Ця норма зобов’язує детективів звертатись із клопотанням про продовження строку розслідування завчасно – не пізніше, ніж за п’ять днів до закінчення строку. А ще ця норма визначає, що строк розслідування, який уже закінчився, неможливо поновити.
Хто б не придумав прибрати з закону цю норму, схоже, він чи вона розраховує, що керівник САП після цього сяде у себе в кабінеті і воскресить давно пропущені строки, написавши у постанові, що він хоч і продовжує їх зараз, але насправді це відбувається у 2020 році.
Ця фантасмагорія можлива лише в комбінації із попереднім пунктом, бо судді точно не будуть готові ставити свої підписи під подібними рішеннями.
Вплив на проблему: Виключно ілюзорний. Такі ретроспективні рішення не матимуть жодних правових наслідків і прямо суперечитимуть статті 19 Конституції та цілому списку інших законодавчих норм.
Побічні ефекти: Детективи і прокурори витрачатимуть час та ресурси на такі провадження-зомбі, продовжуватимуть збирати у них докази, призначатимуть експертизи. А потім через півроку чи рік ми знову повернемось до обговорення того, що б ще таке дописати в Кодекс, щоб суди припинили закривати тепер уже ці провадження.
Власне, оце і увесь рецепт для порятунку справ НАБУ із законопроєкту № 10100, але до уже прийнятого законопроєкту № 10060 теж пропонували додати декілька доволі своєрідних поправок, які Комітет Парламенту відхилив. Оскільки ці пропозиції скоріш за все рано чи пізно пропонуватимуть додати і до проєкту № 10100, то не варто про них забувати.
3. Якщо прокурор запізнився, робимо вигляд, що він встиг
Пропозиція полягала у тому, аби прямо дописати в Кодекс, що у випадках, якщо строк розслідування після повідомлення про підозру уже закінчився, ця обставина не означає нічого, окрім того, що у прокурора буде ще п’ять днів, щоб висунути людині обвинувачення і звернутись до суду.
Щоправда, не зрозуміло, для яких ситуацій ця норма – коли прокурор не вклався у 8 або 12 місяців, але за наступні п’ять днів все встигне?
Це нагадує те, як деякі люди, щоб рідше запізнюватись, свідомо переводять свої годинники на 10 хвилин вперед. Але у цьому випадку після того, коли прокурор уже запізнився, годинники пропонують перевести усім іншим.
Вплив на проблему: Жодного. Ця пропозиція ніяк не стосується тих проваджень, де у прокурорів спливли строки рік чи два тому.
Побічні ефекти: Окрім очевидної неефективності такого регулювання, нечіткість формулювань потенційно призведе до різних тлумачень: граничний строк 12 місяців + 5 днів, чи 5 днів з будь-якого моменту, який обере прокурор. В результаті суди констатуватимуть порушення в обох випадках, бо належна правова процедура, поняття граничних строків розслідування та розумних строків – це базові засади кримінального процесу, з якими ці «бонусні» п’ять днів ніяк не узгоджуються.
4. Записати в законі, що суди помиляються
Ще одна пропозиція полягала у тому, щоб прямо у Кодексі дописати, що норми про обрахунок і продовження строків розслідування після підозри, які були прийняті у 2017 році, не повинні застосовуватись до кримінальних проваджень, в яких об’єднали матеріали розслідувань, розпочатих до 2018 року і після.
Тобто пропонується прямо написати в законі, що Верховний Суд більше не може називати порушенням те, що він називав так усі три попередні роки.
Вплив на проблему: Виключно ілюзорний. Якщо ви читали мій попередній текст, то знаєте, що корінь цієї проблеми лежав у дуже схожій нормі, а тому додавання ще однієї норми такої ж сумнівної якості не зменшить проблему, а примножить її.
Побічні ефекти: Така норма «отруїть» ще більше проваджень, які суди потім будуть змушені закрити, бо прокурори і далі порушуватимуть у них порядок продовження строків, вважаючи, що тепер їм це точно можна. Від того, що в Кодекс дописати таке неправомірне виключення, позиція Верховного Суду не стане менш логічною і правосудною, просто судам доведеться витратити додатковий абзац у своїх рішенням, щоб пояснити, чому вони не беруть це виключення до уваги.
5. Заборонити судам закривати провадження
Лідером рейтингу простих рішень є пропозиція просто виключити з Кодексу пункт 10 частини 1 статті 284, який передбачає як підставу для закриття кримінального провадження закінчення строку розслідування після повідомлення про підозру.
Ймовірно, ідея полягає у тому, що якщо суд не матиме прямої підстави для закриття провадження, то буде змушений засудити людину.
Вплив на проблему: Відкладення проблеми, а не її вирішення. Відсутність цього пункту призведе лише до одного – суди не зможуть закривати провадження на стадії підготовчого засідання. Але те, що суд одразу не закриє провадження, зовсім не значить, що його фінальне рішення сподобається прокурору.
Побічні ефекти:
- відсутність цієї підстави не позбавляє суд можливості виправдати людину через недоведеність висунутого обвинувачення, а це одне з найімовірніших рішень з огляду на заборону збирання доказів після закінчення строків розслідування;
- зайве перевантаження судів і прокурорів, які будуть змушені роками розглядати ті справи, які зараз можуть закрити у першому ж засідання, хоча остаточний результат від цього не зміниться;
- ці зміни поширюватимуться не лише на провадження НАБУ, але і на тисячі розслідувань інших органів, а отже це впливатиме на завантаженість усієї судової системи та строки розгляду усіх інших, нормальних, справ;
- у випадку закриття провадження на підставі пункту 10 (через закінчення строків розслідування) таке рішення не створює підстав для відшкодування людині з державного бюджету шкоди, завданої кримінальним переслідуванням, а от кожен виправдувальний вирок через недоведеність обвинувачення буде підставою для таких виплат.
Я прийшов з миром
Написати про концепт «правок Лозового» я вирішив тоді, коли випадково зауважив нещирість аргументів у комунікації на підтримку законопроєкту № 10100. Реакція на скасування минулого тижня строків у «фактових» провадженнях явно підтвердила мої припущення. https://www.deadlawyers.org/krolyacha-nora-pravok-lozovogo/embed/#?secret=bdsSTeN8PW#?secret=7BBul0diZR
Після першого тексту виявилось, що велика кількість читачів щиро хотіли розібратись, у чому ж проблема з цими «правками», але не знаходили детальних пояснень від тих, хто активно просував їх термінове скасування (схоже, нейтральне у моєму розумінні дієслово «лобіювати» може бути образливим для цих панів і панянок, тому свідомо не вживаю його у цьому тексті).
У другому тексті цієї серії я спробував максимально детально та зрозуміло описати усю складність і небінарність ситуації, що зараз склалась із деякими справами НАБУ. https://www.deadlawyers.org/shhe-pro-pravky-lozovogo-efekt-metelyka-u-spravah-nabu/embed/#?secret=B9DPxPcBL2#?secret=BhYHsLmRQg
Я переконаний, що НАБУ і САП мають дуже важливу місію, а у їх подальшій розбудові як системних і зрілих інституцій зацікавлене усе суспільство. Але ці інституції є частиною системи кримінальної юстиції і мають діяти у тому ж правовому полі, що й інші органи розслідування та прокуратури.
Єдиною метою цих текстів є намагання попередити про можливі наслідки від агресивного просування необдуманих і неефективних законодавчих змін невідомого автора, розроблених без будь-якого попереднього обговорення серед правників.
У кримінальному процесі проти однієї людини виступає увесь механізм державного примусу (якому дозволене прослуховування розмов і інше втручання у приватне спілкування, проникнення до житла, позбавлення свободи та власності) за правилами, які теж приймає держава. Саме тому базовими засадами кримінального процесу є трактування суперечливих норм і ситуацій на користь пріоритету прав людини, а будь-яких сумнівів щодо доведеності вини – на користь обвинуваченого.
І коли хтось намагається вирішити помилку державного органу у декількох конкретних справах шляхом спрощення правил на користь апарату державного примусу, він чи вона, як мінімум, повинні усвідомлювати усі можливі наслідки від такого рішення і співвідносити реалістичність досягнення бажаного ефекту із потенційною шкодою.
Не такі прості рецепти
Я переконаний, що для такої комплексної проблеми не існує односкладних та простих вирішень. Строки слідства уже були пропущені – це об’єктивна реальність. Навіть якщо ми усі вирішимо не дивитись вгору, ця реальність нікуди не дінеться. Що у такій реальності можуть зробити НАБУ і САП? Для початку її визнати і провести роботу над помилками.
А далі мала би послідувати нудна професійна робота — у кожному «проблемному» провадженні детективи з прокурорами можуть окремо детально проаналізувати усі обставини і зібрані матеріали і визначитись, що з кожним із них робити далі: безперспективно втрачені провадження таки доведеться закрити; у деяких можна спробувати зосередитись на раніше нерозслідуваних епізодах; десь можуть бути підстави для застосування цивільної конфіскації чи інших некримінальних процедур, тощо.
Універсального рішення тут немає і бути не може.
Серед можливих законодавчих змін я би хіба подумав над додаванням до пункту 10 частини 1 статті 284 ще одного виключення для тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів.
Але ця зміна також потребуватиме відповідального застосування, у першу чергу саме від прокурорів. Бо, як я писав вище, таке виключення лише означатиме, що суд не зможе одразу ж в підготовчому засіданні прийняти рішення про закриття провадження. Але це не відміняє заборону проводити слідство і збирати докази після закінчення строку досудового розслідування. Відтак, навіть якщо закрити очі на дату складання обвинувального акту стосовно людини, використовувати в суді для доведення такого обвинувачення докази, що були здобуті після закінчення строків з моменту повідомлення про підозру, все одно не можна.
Тому ще до такої гіпотетичної зміни закону прокурори мають вивчити усі «проблемні» провадження і вибрати із них ті, де на їхню думку вони зможуть доводити обвинувачення без доказів, здобутих після закінчення строків розслідування. Тоді лише на ці провадження, у яких прокурори будуть готові підтримувати обвинувачення з таким обсягом доказів, варто витрачати час суду.
Решту ж проваджень, де ключові докази виявляться скомпрометованими, як би шкода не було витраченого часу, прокурорам доведеться закрити через вичерпання можливостей для збирання доказів, а у тих, які уже на розгляді в суді – відмовитись від подальшого підтримання безперспективного обвинувачення.
Без виваженого і відповідального підходу прокурорів цією зміною ми просто примусимо суд витратити сотні годин засідань і календарні роки на розгляд проваджень, які ніколи не будуть закінчені обвинувальними вироками. Це не вирішення проблема, а лише її відтягнення у часі та перекладання на плечі суддів.
Я не претендую на якусь ексклюзивну експертність і, звісно, можу помилятись у своїх оцінках, тому з радістю послухаю альтернативні пропозиції. Кожна аргументована правова пропозиція, висловлена в межах предметної дискусії, наблизить нас до збалансованого рішення значно ближче, ніж тисячі сторіз в Інстаграмі.
Бо якщо я як адвокат подам до суду апеляційну скаргу на один день пізніше встановленого строку, то таку скаргу просто ніхто не розглядатиме. Суд не має хвилювати, на скільки моя скарга обґрунтована, скільки я витратив часу на її підготовку, чи в інтересах якої чесної і світлої людини подав її – якщо я порушу процедуру, усе інше не матиме значення.
Точно такі ж правила для подання апеляційних скарг діють і для прокурорів. Чи «поки ще діють»?
Бо з такими аргументами і рішеннями, як нам пропонували агітатори за законопроєкт № 10100, якщо трапиться, що прокурори запізняться із поданням апеляційних чи касаційних скарг у кількох достатньо гучних корупційних справах, ми ризикуємо повернутись до обговорення того, що уже і строки на оскарження це якась формальна умовність, яка заважає працювати і яку слід відмінити.
Кримінальний процес – це перелік правил, які у правовій державі мають забезпечувати баланс між ресурсами і бажаннями представників обвинувачення та правом і можливостями людини від нього захищатись. Якщо у якийсь момент ви вирішуєте, що ці правила для сторони обвинувачення мають перетворитись на необов’язкові рекомендації, тоді вважайте, що у вас більше немає кримінального процесу у правовій державі.
Аби першим отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.