Кваліфікуючи дії декількох осіб, учасників бійки, за ч. 2 ст. 121 як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, що спричинило смерть потерпілого, необхідно встановити, що ці особи діяли спільно з метою спричинення єдиного злочинного результат.
Обставини справи: судом апеляційної інстанції встановлено, що біля приміщення нічного клубу між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_4 після словесного конфлікту відбулася бійка, під час якої ОСОБА_1 умисно наніс потерпілому численні удари кулаками обох рук по голові, однак отримав зустрічний удар від ОСОБА_4, в результаті чого впав на землю і бійка припинилася. В цей ча с ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_4, обхопив останнього обома руками за тулуб та прийомом боротьби
повалив потерпілого на землю і як ті льки ОСОБА_4 підвівся, ОСОБА_2 умисно наніс йому ще декілька ударів кулаками по голові, від яких потерпілий знову впав, а ОСОБА_2 наніс йому ще один удар ногою по голові. Внаслідок спільних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржувалися.
Апеляційний суд скасував цей вирок в частині засудження ОСОБА_1, у частині
визначення початку строку відбування покарання ОСОБА_2 та в частині вирішення цивільного позову і ухвалив у цих частинах новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК.
У касаційній скарзі захисник, зокрема, стверджує, що апеляційний суд дійшов до передчасного висновку про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК. Вважає, що місцевий суд правильно встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час нанесення тілесних ушкоджень потерпілому діяли кожен сам по собі (не спільно). З огляду на це сторона захисту стверджує, що кожен із засуджених повинен нести відповідальність за спричинення тих тілесних ушкоджень, які він безпосередньо заподіяв.
Позиція ККС: скасовано вирок апеляційного суду і призначено новий розгляд у цьому ж суді.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС вважає, що суд апеляційної
інстанції не здійснив належної судової перевірки в частині наявності в діях засудженого ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК та не обґрунтував своїх висновків з дотриманням стандарту доведення поза
розумним сумнівом.
Як убачається із вироку місцевого суду, цей суд допитав обвинувачених, потерпілу, свідків, експерта, дослідив обставини справи та наявні у матеріалах
кримінального провадження письмові докази, а також відеозаписи із камер
відеоспостереження, розташованих у приміщенні та на фасаді будівлі нічного клубу, і дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли у співучасті в ході нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, та про необхідність кваліфікації дій обвинувачених за спричинення ОСОБА_4 тих тілесних ушкоджень, які кожен з них безпосередньо заподіяв, а саме дії ОСОБА_1 – за ч. 1 ст. 125 КК, а дії ОСОБА_2 – за ч. 2 ст. 121 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, установлених ст. 404 КПК, повторно допитав засуджених, потерпілу, свідків, експерта, дослідив звукозаписи допитів інших свідків в суді першої інстанції, відеозаписи із камер відеоспостереження, розташованих у приміщенні та на фасаді будівлі нічного клубу та інші письмові докази, однак не погодився із висновками місцевого суду та дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, а саме умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого групою осіб, що спричинило смерть потерпілого.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що такі висновки на спростування тверджень місцевого суду зроблені апеляційним судом без повного дослідження всіх обставин кримінального провадження, надання належної оцінки усім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності, що беззаперечно не може свідчити про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, поза розумним сумнівом.
Так, підставою для перекваліфікації місцевим судом дій ОСОБА_1 із ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 125 КК стали досліджені цим судом висновок судово-медичної
експертизи та показання експерта в суді першої інстанції, а саме, що при проведенні СМЕ в області голови ОСОБА_4 виявлено 3 (три) тілесні ушкодження, зокрема в лівій тім’яно-скроневій ділянці та в обох очних ділянках по синцю овальної форми, в м’яких покривах голови зі сторони їх внутрішньої поверхні в скронево-тім’яно-потиличній ділянці зліва крововилив у вигляді геморагічного просякнення розмірами 15х12 см. Таке велике ушкодження, яке і стало причиною смерті потерпілого, могло виникнути від декількох ударів (не виключається нанесення таких ударів ногами) в одне місце. Від ударів рук – малоймовірно, однак одного падіння потерпілого з положення стоячи і удару головою об тверду поверхню достатньо для утворення такого ушкодження.
Також місцевий суд дослідив відеозаписи із камер відеоспостереження та показання свідків – очевидців події та встановив, що під час нанесення потерпілому ОСОБА_2 тих тілесних ушкоджень, що спричинили наслідок у вигляді закритої черепно-мозкової травми, ОСОБА_1 будь-якої участі не брав та будь-якими своїми діями не полегшував спричинення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Хоча ОСОБА_1 і розпочав бійку першим та першим наніс тілесні ушкодження потерпілому, вони не вплинули на стан ОСОБА_4 та його здатність продовжувати свої активні дії.
Під час апеляційного розгляду справи повторно було допитано експерта. В ході
прослуховування звукозапису цього судового засідання Суд установив, що експерт повністю підтвердив свій висновок і надав показання, аналогічні тим, які він надавав в суді першої інстанції щодо механізму спричинення найтяжчого тілесного ушкодження та можливості його спричинення. Однак ці показання не знайшли свого відображення у вироку апеляційного суду, не отримали належної оцінки судом без наведення жодних мотивів чому колегія суддів відкидає та/або не бере до уваги вказані показання.
Крім того, з вироку апеляційного суду Вбачається, що суд, на підтвердження
винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, за співучастю із ОСОБА_2, формально погодився із доводами апеляційної скарги
прокурора і послався на досліджений відеозапис з камер відеоспостереження,
на якому зафіксовані події, що відбувалися безпосередньо перед входом до нічного клубу, та вказав, що конфлікт між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 розпочався саме перед входом в нічний клуб. Однак із показань, наданих свідками в судах першої і апеляційної інстанцій убачається, що безпосередньо перед входом до нічного клубу конфлікт у ОСОБА_4 був зі свідком ОСОБА_9 – охоронцем нічного клубу, а не з ОСОБА_1. Також апеляційним судом констатовано, що відеозаписом підтверджується спричинення тілесних ушкоджень потерпілому двома особами та фактичну неможливість розмежування дії засуджених.
Однак такі твердження апеляційним судом зроблені без належного дослідження усіх відеозаписів з камер відеоспостереження у сукупності із показаннями свідків – очевидців події та без встановлення обставин бійки, яка розпочалася спочатку між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, в ході якої засуджений наносив потерпілому удари лише руками, а після отримання від ОСОБА_4 зустрічного удару ногою в голову впав на землю і бійка між ними припинилася. Тільки після цього відбулася бійка між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.
Неналежне дослідження вказаних обставин також призвело до передчасних
висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо потерпілого діяли групою осіб, тобто спільно без попередньої домовленості між собою. При цьому цим судом не наведено беззаперечних аргументів на спростування тверджень місцевого суду про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час нанесення тілесних ушкоджень потерпілому діяли кожен сам по собі, а не спільно.
Недослідження апеляційним судом всіх доказів у цьому провадженні у сукупності, передусім показань експерта та записів із камер відеоспостереження, призвели до передчасних висновків апеляційного суду про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК, а саме як умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого групою осіб, тобто за співучастю із ОСОБА_2, що спричинило смерть потерпілого.
Колегія суддів наголошує, що констатуючи спільність діянь співучасників необхідно встановити, що кримінальне правопорушення вчинюється їхніми
об’єднаними, спільними зусиллями. Кожен із співучасників робить свій внесок у вчинення спільного кримінального правопорушення. Спільність такої діяльності
полягає у тому, що вона має взаємодоповнюючий і взаємообумовлений характер. Співучасники діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату.
Висновок про спільність дій осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, необхідно робити на підставі детального аналізу всіх обставин
кримінального провадження у їх сукупності. Однак для констатації спільності
посягання необхідно чітко встановити факт усвідомлення кожним зі співучасників спільності вчинення діяння. Лише спільне вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння може тягнути за собою настання спільного наслідку, який спричинений таким діянням (діяннями).
За результатами касаційного розгляду, колегія суддів ККС дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального закону,
оскільки, належно не дослідив наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, зокрема показань експерта, висновків судово-медичної експертизи, відеозаписів із камер відеоспостереження, не дав належної оцінки кожному доказу окремо та в їх сукупності з іншими наявними у матеріалах кримінального провадження письмовими доказами, не дав власної оцінки всім обставинам кримінального провадження з огляду на статті 22, 23, 94, 95 КПК.
Детальніше з текстом постанови ВС від 15.09.2022 у справі No 127/18956/18 провадження No 51-1374км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354674.